Геній, що пройшов крізь пекло: трагічна історія видатного українського конструктора Корольова
"Проаналізувавши санкції проти нашого космопрому, пропоную США доправляти своїх астронавтів на Міжнародну космічну станцію за допомогою батутів", – зневажливо цідив крізь зуби генеральний директор "Роскосмосу" Дмитро Рогозін ще в 2014 році, реагуючи на накладені Штатами на Росію санкції через агресію відносно України. Росіяни люблять наголошувати на своїй "історичній ролі" та винятковому положенні в освоєнні космосу. І дуже не люблять визнавати, що завдячують вони своїми космічними досягненнями українцеві Сергію Корольову – видатному винахідникові, який безмежно любив Україну, який жив мрією підкорити космічні простори - і який пройшов всі кола радянського репресивного пекла.
Сергій Корольов народився 12 січня 1907 року (30 грудня 1906 року за старим стилем) у Житомирі у родині шкільних вчителів. Через розлучення батьків кілька років жив у Ніжині, у родині дідуся по материнській лінії, що походив з давнього роду ніжинських козаків. Там трирічний малюк вперше побачив польоти льотчика-аса Сергія Уточкіна. Цей спогад міцно закарбувався у пам’яті дитини. Як згадував згодом сам конструктор, саме тоді зародився його потяг до неба, що зрештою змінив світ і дозволив людству відірватися від землі.
Коли Сергієві виповнилося 10, він з матір’ю та вітчимом переїхав до Одеси. Там завершив опановувати шкільну програму (Корольов до школи не ходив, навчався самотужки) та отримав фах муляра та черепичника у трудовій школі. Та мрії про небо не відпускали – і Сергій попри спротив матері спробував вступити в Академію повітряного флоту в Москві, аби вивчитися на інженера-льотчика. Втім, там у юного українця навіть документи не прийняли. Тоді Сергій за порадою вітчима, інженера Григорія Михайловича Баланіна, подався навчатися до Київського політехнічного інституту. Приймальну комісію механічного факультету вразило те, що юнак вже в 17 років сконструював свій перший літак оригінальної конструкції К-5 – опанувавши задля цього самотужки вищу математику та основи спеціального повітроплавання… Зрештою, Сергія Корольова зарахували студентом КПІ – попри те, що він рік не дотягував по віку.
Українець та ще й не вихідець з "пролетаріату" в 1920-х не міг розраховувати на стипендію. Тому на прожиття Сергій Корольов змушений був заробляти численними підробітками. Він розвантажував вагони, знімався в масовках на кіностудії, розносив пошту. А паралельно – відмінно вчився і займався польотами на планерах разом з іншими студентами.
А після другого курсу, так і не дочекавшись появи в рідному інституті авіаційного відділення – Корольов перевівся на аеромеханічний факультет Московського вищого технічного училища імені Баумана. Там, під керівництвом авіаконструктора Андрія Туполєва він створив двомісний літак "СК-4", який державною комісією, що приймала дипломну роботу обдарованого українського студента, був високо оцінений.
Здавалося б, перед Корольовим відкрилися запаморочливі перспективи продовжити свої авіатехнічні розробки. Однак відкласти кар’єру його змусило захворювання на тиф. Після цієї хвороби та проведеної через викликані нею ускладнення серйозної операції на черепі Корольов отримав групу інвалідності. І переосмислив свої пріоритети: від гвинтової авіації він переключився на абсолютно новий напрямок: ракетну техніку. І в 25 років очолив Групу вивчення ракетного руху, до якої входили знані в галузі ракетобудування та космонавтики фахівці.
Кар’єра Корольова стрімко злітає вгору, він стає заступником керівника нового Ракетно науково-дослідного інституту, що займається розробкою крилатих ракет, а з 1937 року запускає програму з розробки ракетних апаратів… Щоправда, на керівній посаді Корольов пробув лише рік: у 1934-му його перевели на посаду рядового інженера з формулюванням "не виправдав сподівань".
А рік потому, у червні 1938 року Корольова звинуватили в участі в "антирадянській троцькістській шкідницькій організації" і в тому, що він "з 1935 року займався зривом відпрацювання і здавання на озброєння РСЧА нових зразків озброєнь.
Обвинувачення на процесі, що відбувся три місяці потому, представляв головний прокурор СРСР Вишинський. Вирок був прогнозованим – і жорстоким: 10 років виправно-трудових таборів на Колимі, конфіскація майна та позбавлення політичних прав. Хоча зважаючи, що на початку Корольов йшов по "розстрільному списку" - те, що його не стратили, видається майже дивом.
Вибиваючи "зізнання", кати НКВС застосовували проти конструктора жорстокі тортури. Під час одного з допитів йому зламали щелепу. Вона зрослася неправильно, через що Корольов більше ніколи не міг відкривати її повністю. Свого часу цей відгомін страшних катувань прискорить його смерть…
Після вироку Корольова етапували у Магадан – працювати на золотій копальні Мальдяк. Як згадували рідні винахідника, ті страшні роки безповоротно підірвали здоров’я Корольова: йому дошкуляла цинга, через яку він не міг ні їсти, ні пити, у нього пухли ноги, через що він не міг нормально ходити. Та й утримування ув’язнених у підсипаних снігом наметах в умовах суворої зими російської півночі аж ніяк не додавали здоров’я…
Від вірної смерті конструктора врятувала… Друга світова війна. На самісінькому її початку Сталін раптом зрозумів, що під приводом боротьби з "ворогами народу" було розстріляно або репресовано практично всіх вчених та винахідників. І виявилося, що розробляти новітню зброю просто нікому. Тож керівництво СРСР вирішило збирати усіх вчених, проектувальників та конструкторів, які ще лишилися в живих, по тюрмах та таборах – і створювати з них шараги-бригади – тюремні конструкторські бюро, де люди працювали безкоштовно.
В одне з таких бюро за клопотанням також репресованого Туполєва в 1940 році потрапив і Корольов. Так народився бомбардувальник "Ту-2", запущений у серійний випуск. Окрім того Корольов займався також оснащенням реактивного двигуна літака "Пє-2".
У 1944 році він був звільнений з місць відбування ув’язнення. Повернення ж доброго імені йому довелося чекати два десятки років: повністю Корольова реабілітували лише в 1957 - "за відсутністю складу злочину".
Це сталося тоді, коли Корольов вже керував радянською космічною програмою і був головним конструктором найбільшого ракетного центру Союзу "ОКБ-1", у підпорядкуванні якого перебували десятки конструкторських бюро, НДІ та проектних організацій. І вже після того, як під керівництвом Корольова у серпні 1957-го було успішно випробувано унікальну міжконтинентальну балістичну ракету "Р-7", запущену зі спеціально побудованого для цього полігону в Казахстані – нині відомого як космодром Байконур.
Модифікована ракета зі збільшеною дальністю польоту згодом була поставлена на озброєння ракетних військ стратегічного призначення СРСР. А 4 жовтня того ж року Корольов запустив на навколоземну орбіту перший в історії людства штучний супутник Землі, вивівши цим СРСР у лідери космічної галузі. За цей проект Корольов мав би отримати Нобелівську премію, однак в СРСР так і не назвали Нобелівському комітетові справжнього імені вченого. Його роль та розробки на той час були засекречені. Навіть власні наукові публікації Корольов змушений був підписувати псевдонімом "К.Сергєєв"…
Без Корольова не було би польотів Білки і Стрілки. Та й Гагарін у Космос би не полетів – бо саме наш співвітчизник сконструював космічний корабель "Восход", на якому й було здійснено той перший історичний запуск.
Корольову СРСР та й людство в цілому завдячує появою цілого ряду космічних апаратів та першим виходом людини у відкритий космос, який здійснив у 1965 році космонавт Олексій Леонов. Без українця Корольова не полетіла би в космос в 1963 році Валентина Терешкова, яка згодом, усівшись у тепле крісло депутата Госдуми, голосувала за надання дозволу Володимиру Путіну ввести війська на батьківщину видатного винахідника…
16 січня 1966 року, всього через кілька днів після того, як йому виповнилося 59-ть, геніальний вчений, винахідник та конструктор пішов з життя. Він помер на операційному столі, де йому видаляли виявлену незадовго до того пухлину на прямій кишці. Через неправильно зрощену після тортур у катівнях НКВС щелепу його не змогли екстренно інтубувати. Менш ніж за годину після завершення операції серце генія зупинилося.
Останній проект Корольова – космічний корабель "Союз", яким нині так хизується глава Роскосмосу Рогозін і який досі лишається одним з найнадійніших способів доставки екіпажів на МКС – завершували вже після смерті геніального конструктора. А його розробки досі лишаються фундаментом прогресу людства у освоєнні космосу. І хто знає, яким би був сьогодні світ, якби український геній прожив більше.
Корольов так і не встиг реалізувати всі свої плани та задуми і втілити в життя чергову мрію: здійснити колонізацію Місяця й Марса.
Нині Росія усіляко намагається "присвоїти" собі Сергія Корольова. Пропаганда твердить: він ніколи не вважав себе українцем. А всі його досягнення – заслуга СРСР, в якому, як відомо "так вольно дышит человек".
От тільки сам Корольов ще подаючи документи до Київського політехнічного інституту – в анкеті у графі "національність" писав, що є українцем.
Він розмовляв українською мовою. І найкращим подарунком, який йому зробив перший український космонавт Павло Попович, який полетів у космос 12 серпня 1962 року, була заспівана під час польоту на прохання конструктора пісня "Дивлюсь я на небо". І до останнього подиху любив Україну. Саме слово Україна вимовляли в нашій родині трепетно, з великою любов'ю. Дитинство мій батько провів у Ніжині, народився він у Житомирі, мешкав у Києві, в Одесі. Перші 24 роки, майже половину свого життєвого шляху, батько провів в Україні. Він дуже її любив. Полюбляв українські пісні, українську мову. Це точно. „Дивлюсь я на небо", „Реве та стогне Дніпр широкий" — улюблені пісні бабусі й батька", – згадувала донька геніального конструктора Наталія.
І проти цього уся пропагандистська машина РФ – безсила.