Блог | Епоха віднімання вже почалася: Україна може відчути її раніше за інших
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
Наша картина світу зосереджена винятково на концепції розвитку, і відповідні цілі побудовані навколо дієслів: збільшити, посилити, наростити. І держава, і окрема людина прагнуть майбутнього, де всього буде більше, від народжуваності до кількості шкіл.
Між тим, світ зіштовхнувся з парадоксом зростання і вже рухається в сторону зменшення всього.
Останні двісті років уся політика, ліва й права, будувалася на припущенні, що наступного року буде більше: більше людей, роботи, технологій. Ліберали, соціалісти, націоналісти сперечалися лише про те, як ділити цей приріст, а питання, що робити, коли приросту не стане, не ставив ніхто (майже), бо здавалося, що він буде завжди. І ось саме це припущення зараз ламається: понад половина країн світу народжують менше, ніж треба для простого відтворення, населення планети досягне піку близько 2085 року й почне спадати, а працівники 2045-го будуть відповідати за значно більшу кількість пенсіонерів, ніж ми зараз. І цей факт ніяк не змінити.
Парадокс у тому, що спад приходить не від невдач, а від успіху. Багатство, освіта, особливо жіноча, міста, низька дитяча смертність – усе те, що кожна ідеологія обіцяла як прогрес, скрізь дає той самий наслідок: люди заводять менше дітей і значно довше живуть. Не тому, що щось пішло не так, а тому, що все пішло так. І виходить, що всі наші інституції були заточені ловити кризи переповненого світу, а не порожнього.
Це нова концепція, концепція віднімання, і вона вимагає зовсім інших навичок, ніж ті, які ми маємо. Політик, вихований на зростанні, уміє одне: ділити те, що прибуває, обіцяти нове, відкривати. А попереду вміння майже протилежне й досі майже табуйоване. Вирішувати, що закрити і в якому порядку.
Це нове мистецтво держави: вирішувати, яку дорогу лишити без ремонту, яку школу закрити назавжди, яку лікарню злити з сусідньою, і хто має на це погодитися. Японія вже так живе: там щороку закривають близько 450 шкіл, а їхні спортзали переобладнують під центри для літніх.
Ми теж на фронтирі цього процесу. Ми входимо в епоху віднімання раніше й важче за майже всіх: до загальносвітового спаду в нас додається війна та еміграція, народжуваність близько одиниці, одна з найнижчих у Європі. І тому для нас важливо швидко навчитися чесно й спокійно вирішувати, що саме закрити першим, не роблячи з кожного такого рішення катастрофи чи бійки.
