Дружина загиблого Героя Іловайська поділилася криком душі про смерть та війну
Українська журналістка Михайлина Скорик, чоловік якої загинув в Іловайську у 2014 році, поділилася спогадами про особисту трагедію та звернулася із потужним посланням до українців.
На особистій сторінці у Facebook жінка відновила хронологію подій дня, коли обірвалося життя її коханого, та розповіла, як живе із цим болем вже шість років.
"Сьогодні – той самий день. День, якого хочеться, щоб ніколи не було. День, коли я розказую тут, яким чудовим був Сергій. Сьогодні буде майже офіціоз – про війну і смерть. Просто факти. Мій чоловік, Сергій Шкарівський, загинув 19 серпня 2014 року в Іловайську Донецької області під час операції зі звільнення міста. Він – під позивним "Шульц" – став командиром 1 роти 1 першого взводу добровольчого батальйону "Донбас", – написала вона 19 серпня.
За словами Скорик, за документами її чоловік був капітаном військової частини 3027 Національної гвардії України у Нових Петрівцях. Згодом він мав отримати звання майора, проте подання з фронту так і не дійшло, куди слід.
Герой, згадує журналістка, загинув до масового входу регулярних військ російської армії та до "Іловайського котла", в якому за тиждень опинилися його побратими. При цьому ні вони, ні дружина не знають справжніх причин того військового провалу в самому Іловайську та під час відступу "зеленим коридором".
"Попри численні обіцянки двох президентів, розслідування так і не відбулося. Але я точно знаю, що трапилося це між 17:20 і 17:45 вечора. Сергія двома кулями убив ворожий снайпер – навпроти супермаркета "АТБ", на одній з центральних вулиць українського міста. За кілька годин до цього він весело жартував мені в трубку про Тезку (Сергія Ружицького), його легко пораненого друга, а потім телефон просто перестав відповідати".
Дружина загиблого захисника зазначила, що останній день його життя частково відтворений у фільмі "Іловайськ-2014. Батальйон "Донбас". Втім сама вона досі не дивилася його і не хоче цього робити.
"Хоча досі знаю його телефон на пам‘ять й інколи перечитую наші особливі СМС-ки. Шість років я не можу дивитися жодних фільмів про російсько-українську війну, бо її все ще надто багато в мені всередині, щоб додавати емоції зовні. Увесь цей час я живу з внутрішньою травмою, як і інші понад 10 тисяч родин загиблих. А також 1,5 мільйона переселенців, які змушені були втікати, рятуючи родини та власне життя".
Скорик додала, що через 6 років особливо прикро усвідомлювати, що ця війна для більшості українського суспільства стала чимсь буденним, звичайним і непотрібним, наче вона скінчилася і у нас в кишені вже давно є чи то мир, чи то перемога.
"Звісно, інакше і не могло бути – люди втомилися чути про загиблих. Але правда полягає в тому, що удаваного миру немає. Навпаки, щотижня ми маємо нові втрати, в Україні триває справжня траншейна війна, Донбас і Крим досі окуповані росіянами", – нагадала жінка співвітчизникам та закликала справжніх патріотів вшанувати пам'ять її чоловіка на його могилі в Ірпені.
Наприкінці допису журналістка опублікувала своє останнє фото із коханим. Світлина була зроблена 30 червня 2014 року, коли батальйон "Донбас" проводив мітинг на Банковій у Києві перед відправкою на фронт – спочатку в Ізюм, а потім в Луганську область.
Як повідомляв OBOZREVATEL:
раніше журналістка Євгенія Подобна поділилася проникливим постом зі спогадами загиблого воїна ЗСУ про втрати побратимів на війні. Розмова з Героєм була записана на третьому році російсько-української війни поблизу Світлодарської дуги.
Також українців зворушила історія Людмили Хомчук – матері добровольця Дениса Денисюка. Жінка до останнього не вірила в його загибель під Широкиним, а коли змирилася з горем, продовжила допомагати армії.