Дмитро Жеман: будь-яка ідея повинна працювати

Наприкінці серпня в Києві відбудеться Форум консерваторів — перший публічний захід Recovery Institute Ukraine (RIU). Засновники підкреслюють: це не чергова ГО для гарних звітів, а майданчик, де формується довгострокова стратегія розвитку країни на десятиліття вперед. Ми поговорили з одним із засновників Інституту Дмитром Жеманом — про те, як будується ця стратегія і чому це радше управлінський проєкт, ніж ідеологічна декларація.

– Дмитре, з чого все почалося?

– З питання, на яке я не зміг одразу відповісти. На одній із зустрічей у США мене запитали: якою Україна бачить себе через сто років? Не після війни, не після наступних виборів — через століття. Відповіді у мене не було. І я не знаю нікого в країні, хто системно працює з таким горизонтом. Ми щодня гасимо пожежі — безпека, економіка, відбудова. Це правильно й необхідно. Але держава, яка не бачить горизонту далі за поточний бюджетний рік, приречена латати дірки, а не рухатися вперед. Так з’явився RIU.

– А що таке Форум консерваторів і як він працюватиме на практиці?

– Це запуск робочої структури RIU у публічному просторі, а не подія заради фотографій і постів. Ми збираємо за одним столом економістів, соціологів, підприємців, практиків державного управління — і розподіляємо роботу на напрями, кожен зі своїм куратором. Формат — не серія промов, а робочі сесії, з яких кожен напрям виходить не з тезами, а з переліком конкретних кроків.Але є ще один рівень, про який ми публічно майже не говоримо.

Форум — це також майданчик для неформальних розмов на дуже високому рівні, де можна обговорити речі, які не сформулюєш у прес-релізі. Частина найважливіших домовленостей завжди народжується не на сцені, а в кулуарах — і саме для цього потрібен простір, де людям із впливом комфортно говорити відкрито.

– Чим це відрізняється від десятків інших аналітичних центрів?

– Горизонтом планування. Депутат, який пише законопроєкт, зазвичай вирішує сьогоднішню проблему — і все. Уряд затверджує інвестиційну програму на три-п’ять років — це горизонт каденції, не держави. RIU працює з іншим питанням: якою має бути економіка, що об’єднує суспільство, які цінності лишаються незмінними за будь-якого політичного циклу. Це не суперечить роботі інших інституцій — це рівень над нею.

– Ви наголошуєте, що ви менеджер, а не ідеолог. Навіщо це розмежування?

– Тому що це чесно і ефективніше. Я не претендую формулювати державну ідеологію з нуля — інакше це перше, що зруйнувало б Інститут. Серйозна стратегія не народжується в кабінеті однієї людини. Вона народжується там, де за одним столом працюють економіст, соціолог, підприємець і практик із реальним досвідом впровадження. Моя робота — зібрати правильних людей, побудувати структуру, де вони продуктивно посваряться й дійдуть до результату, і простежити, щоб цей результат не залишився протоколом наради.

– Це фактично корпоративний підхід до державної стратегії?

– Саме так. У бізнесі ідея без виконання коштує нуль. Стратегія — не документ на сто сторінок, а система напрямів із кураторами, дедлайнами і критеріями, за якими за рік видно: рухаємося ми чи стоїмо на місці. Кожен із п’яти пунктів Форуму — економіка, демографія та молодь, державна політика й консолідація суспільства, обмін досвідом із західними партнерами, нове покоління лідерів — отримає куратора з практичним досвідом реалізації схожих завдань, а не "ідеолога напряму".

– Чому саме консерватизм?

– Бо це вже перевірена практикою управлінська філософія, а не ідеологія в поганому сенсі. Росія називає себе консервативною державою — це не має стосунку до класичного консерватизму, це диктатура з консервативною риторикою для зовнішнього вжитку. Для мене консерватизм — це повага до приватної власності, особиста відповідальність, сильні інституції, сім’я, вільна економіка. Саме ця модель дала конкретний економічний результат у США за Рейгана і у Британії за Тетчер. Мене цікавлять не гасла, а те, що вимірюється в цифрах зростання.

– А на чому, до речі, будується довге партнерство — те саме, про яке ви говорите із західними колегами?

– Захист спільних цінностей — краща гарантія надійного партнерства, ніж будь-яка угода на папері. Інтереси змінюються залежно від кон’юнктури, цінності — ні. Тому наш проєкт — це ще й ефективне лобі українських інтересів у Штатах: коли партнер бачить, що ви обстоюєте те саме, що й він, він природно стає на ваш бік у складніших питаннях.

– А що таке український консерватизм — досвід США чи Британії ж не скопіюєш?

– Не скопіюєш. Ми беремо принцип управління і адаптуємо до власних викликів: демографічна яма після війни, повернення мільйонів людей, відновлення довіри до держави з нуля. Патріотизм для мене — не лише емоція, а коли людина хоче тут жити, працювати, виховувати дітей, бо бачить умови для цього. Якщо люди масово виїжджають — це не про них, це про те, що ми ще не зробили свою роботу.

– Як ви плануєте вимірювати, чи працює Інститут, а не просто проводить конференції?

– Після Форуму за кожним напрямом фіксуємо три-п’ять пунктів, які можна перевірити через рік: зроблено чи ні. По суті, квартальні контрольні точки на рівні державної стратегії — принцип той самий, що в бізнесі: якщо результат не можна виміряти, його, найімовірніше, не існує. Другий момент — прибрати конкуренцію за увагу між напрямами: щоб вони підсилювали одне одного, а не тягли ковдру на себе. Економіка без демографії не працює, демографія без якості життя — теж.

– Що особисто ви вважатимете успіхом цього проєкту через рік?

– Якщо зможемо показати не презентацію, а результат: працюючі напрями, пропозиції, які дійшли до ухвалення, і людей, які прийшли на Форум як учасники, а залишилися як команда — це успіх. Якщо залишиться лише гарний захід і красива фотографія — я не впорався. Моя робота саме в тому, щоб цього не сталося.