Блог | Чому роздвоєння особистості стало прикметою успіху?
До Дня незалежності з’являється велика кількість публікацій, які характеризують цю подію виключно з точки зору емоцій, але це політична подія, яка відображена в конкретних міжнародних та законодавчих актах. Готують та приймають ці акти посадові особи держави, які відповідають за напрямок державної політики, та які, відповідно до Конституції України, підпорядковуються народу України. На жаль, досить часто, на практиці, влада створює непримиримий бар’єр з людьми, яким вона повинна підкорятися. За досить молодий період української державності ми є свідками трьох революцій, остання з яких стала переломним періодом для всього українського народу. У день народження нашої держави хочеться проаналізувати ці буремні часи, які надали піднесення та віру кожній людині в силу свободи. Кожна подія має свій привід та першопочаток. Спробуємо виявити та проаналізувати українські революції на предмет причинно-наслідкового характеру, адже, можливо, саме в цьому криється історична загадка наших часів.
Згадуючи першу революцію, яка отримала назву "Революція на граніті", слід зазначити, що вона стала показником сили молоді у державі. Другого жовтня 1990 р. на площі Жовтневої Революції в Києві (нині – Майдан Незалежності) близько 100 студентів розбили наметове містечко та розпочали голодування. Серед їх вимог була націоналізація майна КПРС-КПУ на користь України; перевибори до ВР УРСР на базі багатопартійності; недопущення підписання Україною - УРСР нового Союзного договору, який тоді вже знаходився на стадії підготовки; відставку голови ВР УРСР Л. Кравчука та голови РМ УРСРВ В. Масола [1]. Проте головною причиною революції та голодування студентів була ідея незалежності України. Молоді люди не хотіли продовжувати жити в Радянському Союзі, а мріяли щоб Україна стала самостійною державою.
Голодування продовжувалось 15 днів, протягом яких, можна сказати, докорінно змінилося мислення комуністичної верхівки України та її відношення до народу [2]. Вже 17 жовтня 1990 р. було прийнято Постанову Верховної Ради УРСР, якою задовольнялися та створювалися умови для виконання вимог студентів, що голодували на центральній площі столиці за все студентство України.
Важливим фактом є те, що основну роль у "Революції на граніті" зіграла українська молодь. Студенти найкращих університетів, не боячись репресій, вийшли захистити інтереси своєї держави та змогли своїми діями протистояти тогочасній владі. Саме звідти ми можемо стверджувати, що розпочалося революційне піднесення українського народу, який не бажав більше терпіти пригнічення та зловживання будь-якої влади. Влада пішла на вимоги студентів, розуміючи, що навіть 100 студентів мають право на висловлення своєї державницької позиції.
"Революція на граніті" довгий час залишалася єдиною буремною віхою для нашої держави. Однак, у 2004 році українці знову не змогли стерпіти несправедливість. Після досить тривалого правління президента Л. Кучми всі чекали на вибори з великим нетерпінням та надією. Єдине, що було потрібно на той час – законні та чесні вибори Президента України. Однак, сталося не так як гадалося, бо фальсифікації виборів досягли свого піку і результати виборчого процесу були повністю сплюндровані. Мільйони людей розуміючи це, вийшли з гаслами за чесні вибори, що в подальшому призвело до першого в історії третього туру виборів Президента України та задоволення вимог мільйонів українців.
Причин революції можна виділити досить багато, проте погодимося з думкою українського вченого В. Степаненка, що саме влада в її узагальненому образі для масової свідомості втілювала всі гріхи та недоліки системи. Владні інституції, які часто є непопулярними у багатьох країнах, мали серйозний дефіцит суспільної довіри та були позбавлені громадської підтримки в Україні. Накопичений до критичної межі протестний потенціал суспільства, традиційно спрямований проти влади та майже автоматично трансльований на "владного кандидата", став однією з вирішальних причин розгортання помаранчевої революції.
Варто також згадати таку традиційну особливість масової свідомості українського суспільства, як персоніфіковане ставлення до влади. Персоніфікація влади є в певному сенсі зворотною стороною її демонізації або, навпаки, ідеалізації, і саме заміна влади у масовій свідомості стала тим основним важелем, за допомогою якого громадяни сподівались (і сподіваються) на суспільно-політичні зміни.
В українській науці щодо подій "Помаранчевої революції" існує значна кількість думок, які досить часто різняться між собою. Чи можемо ми стверджувати, що революція 2004 року дійсно була такою? Чи, можливо, це був лише народний протест? Революція веде до докорінних змін у суспільно-політичному житті держави, тому думки дослідників розділилися. На наше переконання, революція 2004 року повністю змінила суспільно-політичне життя держави, що ми можемо бачити навіть зараз. Були враховані вимоги "майдану" (як представника більшості) та внесені зміни не тільки до процесу виборів Президента України, однак, у подальшому, і до надзвичайно великої кількості законодавчих актів у всіх сферах життя, а найголовніше – влада почула голос українського народу та підкорилася йому.
Події попередніх проаналізованих революцій проходили мирним шляхом та відбувалися у період піднесення національної свідомості українського народу. Найголовніше, що вони обходилися без людських жертв, що, на жаль, досить часто є ознакою революції. На прикладі багатьох країн світу, так звана "сакральна жертва" стає приводом до активних фаз революційних протистоянь держави з протестувальниками. Кінець 2013 – початок 2014 року вперше в історії незалежної України охарактеризувався кровопролитною революцією, бо жага влади стала сильнішою та важливішою за людські жертви, де влада забула про всі морально-етичні норми та відмовилась почути десятки мільйонів українських громадян. У подальшому цей етап в історії України має назву "Революція гідності" та згадується не стільки згуртованістю українського суспільства, а саме великою кількістю жертв а, в подальшому, найскладнішим періодом за всі роки незалежності нашої держави.
З’ясовуючи причини цієї історичної події суспільство розділяється на дві половини: перші стверджують, що основною причиною було прагнення українців увійти до європейської сім’ї та не підписання Президентом Віктором Януковичем "Угоди про асоціацію між Україною та ЄС"; інші – жахлива економічна ситуація у середині країни, корупція та злиденні умови життя більшості українців. На моє переконання, кожна з цих причин об’єднала українців, які стали єдиним цілим під час революційних подій під назвою "Євромайдан". Характеризуючи причини "Революції гідності" зазначимо, що протестні настрої в Україні мали місце ще до початку подій кінця 2013 року. Економічний спад, зубожіння населення та значний рівень корупції призвели до того, що рівень терпіння обірвався.
Суспільно-політичні зрушення в Україні наприкінці 2013 - на початку 2014 років стали прикладом небаченого досі стану громадсько-політичної мобілізації, який зумовлений не тільки значенням для громадян проблеми геополітичного вибору правлячої еліти України (не підписання "Угоди про асоціацію між Україною та ЄС"), а, насамперед, "якістю" політичного режиму, в тому числі мірою можливості реалізації громадянами своїх прав та свобод, ставленням правлячої еліти і силових структур (ігнорування, страх, ізоляція, застосування сили тощо) до тих чи тих форм громадянського спротиву [3].
"Революція гідності" стала для незалежної України неймовірним поштовхом до суспільно-політичних, національних, етичних та моральних змін. Мільйони людей згуртувалися навколо однієї ідеї та йшли пліч-о-пліч до неї. Навіть страх смерті не зупиняв людей перед ідеєю світлого майбутнього для них та їх дітей.
Україна за досить невеликий час своєї незалежності стала свідком бурхливих революційних подій, які супроводжувалися не тільки мирними протестами, а і значними військовими протистояннями. Однак, висновок необхідно зробити всьому суспільству, щоб вибір політичної еліти завжди був обґрунтований діями та мораллю, а не словами та обіцянками. Саме тоді політики почнуть чути голос суспільства без революцій та людських жертв. Резюмуючи, зазначимо, що приклади всіх революційних подій свідчать про те, що державний діяч має розглядатися у першу чергу як особистість на відповідність морально-етичним нормам, впевнено просувати свою обґрунтовану та підтримувану виборцями позицію. Коли присутня мораль, то чують і 100 студентів, а за її відсутності "маємо що маємо".
[1]Олесь Доній. Революціяна граніті – втрачений шанс для України.
[2]Ревовюція на граніті: Ми були циніками, які загинули б заради ідеї,–Михайло Свистович
[3]ЯмельницькийО.Я. Політична мобілізація населення України: умови та чинники (на прикладі суспільно-політичних подій 2013-2014 рр.) / О.Я. Ямельницький // Панорама політичних студій. Наук. вісн. РДГУ. - Рівне: РДГУ, 2014.-с. 146
