Чи можна було вільно пересуватися СРСР: які проблеми існували

Свобода пересування вважається одним із ключових прав людини, а її обмеження викликає в суспільстві величезний спротив. Втім, у часи СРСР все було зовсім не так – громадяни не мали права вільно обирати, куди поїхати і де жити.

Відео дня

Чому радянська держава так ставилась до своїх громадян? І які саме обмеження запроваджувала? OBOZ.UA розбирався в нюансах.

Третина громадян не мали паспортів

Парадоксальним чином, вартість квитків на поїзди та літаки в СРСР була дуже невисокою і дозволити собі переліт у вибране місце міг чи не кожен радянський робітник. Проте мандри залишались недоступною розкішшю, адже значна частина громадян країни не мали паспортів.

Паспорт, як документ громадянина, в Союзі запровадили у 1932 році. Без його наявності не можна було перебувати у містах та селищах міського типу. А от жити в селі без паспорта дозволялось. Ба більше, селянам, яких примусово об’єднали у колгоспи, паспорти не виписували. Це обмежувало витік робочої сили. І, само собою, позбавляло колгоспників права на вільне пересування і вибір місця проживання.

Технічно, виїхати із села було можливо. Але для цього потрібно було отримати довідку від сільради, діяла яка трохи більше 30 днів. Тобто, змінити місце проживання з таким документом було не можна. Якщо міліція ловила у місті колгоспника з простроченою довідкою, йому загрожував штраф, а при повторному порушенні – ув’язнення.

За даними Міністерства охорони громадського порядку СРСР, станом на 1967 паспортів не мали 37% радянських громадян, тобто 58 мільйонів людей. Паспорти радянським колгоспникам почали видавати аж у 1974 році.

Проте, у мешканців села залишалось кілька лазівок, щоби здобути право переїзду. Зробити це можна було через шлюб, одружившись із містянкою чи містянином. Також можна було найнятись у місті на будівництво або вступити до інституту.

На поїздку потрібні були причини

За нормальних обставин для поїздки кудись не потрібно мати жодної обґрунтованої причини. В СРСР, щоби виїхати з дому, необхідно було мати поважні підстави. До їх переліку входили відрядження, відвідування родичів, поїздка на курорт для оздоровлення, тощо.

Ускладнювала переміщення і радянська система поселення в готелі. Щоби отримати номер, потрібно було пред’явити документи, такі, як лист про відрядження. Або ж дати адміністратору хабар. Також неможливо було поселитись в одному номері неодруженій парі. Без штампу в паспорті доводилось винаймати дві кімнати.

Інститут прописки все ускладнював

А щоби обрати собі нове місце проживання, потрібно було пройти сім кіл бюрократичного пекла. Все через інститут прописки.

Пропискою в СРСР називали фактично дозвіл на проживання, який видавали органи внутрішніх справ. Щоби отримати його потрібно було довести своє право перебувати у тому чи іншому місті. А для переїзду назвати дуже поважні причини. При цьому ймовірність відмови залишалась вельми високою. А пояснювати таку відмову влада не повинна була.

Після розвалу СРСР в країнах, які утворились на його місці, інститут прописки визнали дискримінаційним та антиконституційним. В Україні прописку замінила реєстрація, отримати та змінити яку досить легко.

Раніше OBOZ.UA розповідав, які типові для СРСР заборони викликали в іноземців культурний шок.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.