"Було жахіттям їхати з Донбасу в Київ – на фронт": історія воєнкора в Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова

За плечима Андрія Дубчака — тисячі кілометрів війни. Із 2014 року він фільмує події у найгарячіших точках України. Цієї осені став одним зі спікерів "Форуму усної історії України", що відбувся у Києві за ініціативи Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова та розповів, чому масштаби й напрямки атаки стали несподіваними навіть для нього.

Відео дня

Андрій — фронтовий кореспондент, засновник інтерактивного медіа про війну росії проти України Donbas Frontliner. Він працював на Луганщині, коли дізнався, що "почалося"…

"Дружина подзвонила близько четвертої ранку. Я зробив каву, вдягнувся, запалив цигарку, вийшов на балкон і став чекати, коли прокинуться колеги. До Києва я приїхав уже ввечері 25 лютого 2022 року", — пригадує Андрій. І додає, що це було жахіттям для нього: у перший день вторгнення їхати з Донбасу в Київ — на фронт.

Ракетні обстріли, бої навколо міст, окупація, поїзди з біженцями, ночівлі у бомбосховищах та в метро, — щодня українці бачили й проживали нові страхіття. А найемоційніший для воєнкора момент стався в Ірпені 6 березня. Люди виходили через зелений коридор, коли росіяни почали мінометний обстріл.

"Одна з мін впала за 15 метрів від мене. Вона вбила жінку, двох дітей і чоловіка, який йшов поруч із ними. Ми одразу підійшли до цього місця. Я бачив на власні очі смерть дітей. Потім було дуже багато емоційних моментів, але саме цей врізався у пам'ять", — зізнається Андрій.

Інша історія розгорнулася у Бахмуті. Місто зрівнювалося з землею, одна з вулиць була вщент знищена авіаударом. Аж раптом із руїн і шпарин почали виходити люди... Більше Андрій розповідає за посиланням.

Кожна історія про війну важлива. Щоби зберегти пам’ять заради кращого майбутнього, розкажіть свою історію на порталі Музею "Голоси Мирних" або на безкоштовній гарячій лінії 0 (800) 509 001.