УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС
Наталія Ковалко
Наталія Ковалко
S.J.D., soft-skills тренер, бізнес-медіатор

Блог | ''Той, хто одного разу вдарить жінку, назавжди вб'є в собі чоловіка''

''Той, хто одного разу вдарить жінку, назавжди вб'є в собі чоловіка''

Наразі в Україні проходить ІV Львівський форум кримінальної юстиції, присвячений обговоренню проблем кримінальної юстиції та її реформуванню. Моя безпосередня участь у цьому заході змусила мене замислитися над питанням, актуальність якого залишається незмінною протягом багатьох років існування всього цивілізованого світу: чому ми повинні дбати про потерпілих від гендерно обумовленого насильства?

Відео дня

Перше в історії всебічне дослідження гендерних поглядів чоловіків в Україні, ініційоване UNFPA, показало, що кожен десятий чоловік уважає, що жінкам слід терпіти насильство, щоб зберегти свою сім'ю недоторканною. Також приблизно 82 % чоловіків говорять, що жінки повинні дотримуватися таких традиційних гендерних ролей, як: приготування їжі, прибирання та догляд за дітьми.

Як наслідок таке обмежене розуміння ролі жінки в Україні спричиняє численні моторошні випадки, пов'язані з гендерно обумовленим насильством.

Читайте: Преступление без наказания: нас ожидает судьба ''автоврадиевок' с судами Линча?'

"Той, хто одного разу вдарить жінку, назавжди вб'є в собі чоловіка", - дуже корисне нагадування, яке, пролунавши в потрібну хвилину, могло б змінити життя тисячі людей. Але сьогоднішня реальність продовжує рясніти фактами, що свідчать про жорстокість та нещадність деяких представників сильної половини людства.

Так, нещодавно у селі Гора Бориспільського району на Київщині чоловік жорстоко побив свою дружину та дітей. Старший син, який спробував заступитися за матір, потрапив до лікарні з розбитою головою. Поліція, як повідомляють очевидці, приїхала тільки через годину, проте чоловіка вона так і не заспокоїла. У другий уже раз поліція їхала 20 хвилин і на цей раз забрала всіх. У результаті чоловіка-тирана затримали лише на три години, за які його дружина з дітьми встигла зібрати речі та втекти з дому.

Такі випадки в Україні, на жаль, непоодинокі. Щорічно понад мільйон жінок стають жертвами гендерно обумовленого насильства, хоча реальна цифра, ймовірно, набагато вища, оскільки лише 30% жінок відкрито заявляють про це. Причин ситуації, що склалася, є декілька, які, окрім іншого, ще більше ускладнює збройний конфлікт на сході України.

Читайте: Дискримінація по-українськи: що то за мова, що "солов’їною" зветься?

Перш за все, це замовчування про існування такої проблеми та поширеність гендерних стереотипів. Зазвичай про гендерно обумовлене насильство відкрито не говорять, оскільки вважають це приватною справою сім'ї. Водночас одне з останніх досліджень, що було проведено Запорізьким благодійним фондом "Єдність" за майбутнє", показало, що:

- 74% опитаних уважають, що жінка в українському суспільстві зазнає дискримінації;

- 69% опитаних зазнали сімейного насильства щодо себе;

- 81% знайомих опитаних жінок зазнавали сімейного насильства.

Хвиля публікацій під хештегом #metoo (український аналог руху - #ЯнеБоюсьСказати), що нещодавно облетіла весь світ, також підтверджує факт замовчування багатьма потерпілими насильства та домагання, яких вони зазнали.

Другою причиною є відсутність механізмів реалізації норм законодавства щодо запобігання та протидії гендерно обумовленому насильству. На сьогодні система законодавства щодо правого регулювання цього питання включає низку законодавчих актів, серед яких найбільш важливими є Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" від 7 грудня 2017 року № 2229–VIII (далі – Закон № 2229–VIII) та Закон України "Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами" від 6 грудня 2017 року № 2227–VIII. Головним у цих законах є те, що минулого року за вчинення домашнього насильства в Україні нарешті була встановлена кримінальна відповідальність. Відтак, залежно від виду вчиненого насильства, до правопорушника може бути застосоване покарання у вигляді громадських робіт на строк від 150 до 240 годин, арешту на термін до шести місяців, обмеження волі на термін до п’яти років або позбавлення волі на термін до двох років. Проте норми, що передбачають криміналізацію домашнього насильства, набудуть чинності лише з січня 2019 року, що відповідно відтерміновує покарання кривдників за їхні протиправні діяння.

Читайте: П’єдестал переможців, або Хто насправді зможе перемогти в антикорупційних змаганнях

Крім цього, Закон № 2229–VIII передбачає можливість застосування термінового заборонного або обмежувального припису стосовно кривдника з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення. Терміновий заборонний припис стосовно кривдника виноситься уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України строком на 10 днів у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров'ю постраждалої особи.

Продовжити його дію можна лише через суд, який видає вже обмежувальний припис строком від 1 до 6 місяців. Водночас, для того, аби законодавство повною мірою могло б захищати потерпілих, необхідним є прийняття ще ряду підзаконних актів з питань методології оцінки ризиків, що є підставою для винесення термінового заборонного або обмежувального припису стосовно кривдника, затвердження програм реабілітації для кривдника та постраждалої, а також чимало часу та ресурсів для налагодження взаємодії між органами, що залучені до системи захисту та протидії гендерно обумовленому насильству, створення притулків та навчання фахівців.

Читайте: Медиация: не "медиа" и медитация

Підсумовуючи, мені хочеться зазначити, що першочерговим у викоріненні проблеми гендерно обумовленого насильства насправді є не ратифікація Стамбульської конвенції, яку Україна підписала ще у 2011 році та навколо якої точаться численні гострі дискусії, а зміна ставлення кожного до цієї жахливої реальності, на яку тривалий час усі просто заплющують очі.

Мовчання про довгі роки страждань від образ, насилля та скандалів, неодноразові спроби втекти з дому та ніким не почуті крики про допомогу – свідчення толерантного ставлення особи до насильства та передумова його рецидиву. Лише відверте зізнання, насамперед, самому собі про те, що ви сталі жертвою насильства, допоможе справедливо покарати кривдника та захистити себе й близьких вам людей.

У свою чергу, ми всі повинні просувати та зміцнювати цінності, які підтримують ненасильницькі, поважні, рівноправні стосунки, та кожній особі, яка потребує допомоги, донести, що вихід завжди є.

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...