Ворога зупиняє не зброя, а той, хто цю зброю тримає міцно! 

Ворога зупиняє не зброя, а той, хто цю зброю тримає міцно! 

Мені так подобається чути, як у 2014-му ми ледве не втратили країну через те, що збройні сили були знищені і розкрадені. Ніби ворога зупиняє зброя, а не люди…

Відео дня

Може хто забув, але на початку вторгнення Росії, нам бракувало не патронів, бракувало людей, які готові були стріляти у ще вчорашнього стратегічного партнера. Та що там партнера, у більш заможного товариша по чарці…

Це не означає, що сьогодні і військова прокуратура, і СБУ і інші компетентні органи не мають об’єднатися аби взяти за сраку кожного, хто хоча б патрон вкрав. Як раз навпаки – всі, хто розкрадав збройні сили мають бути покарані. Причому дуже жорстоко. Так, щоб хто б не захотів щось там намутити, тричі про це подумав.

Але давайте ще раз. Хіба зброя у 2014-му зупинила рашинзольдатен і їх найманців? Хіба зброя не дає їм просунутися далі? Ні.

Ворога зупиняє не зброя, а той, хто цю зброю тримає міцно!

І до речі от тут ті, хто недооцінює роль волонтерського руху дуже помиляються. Волонтери – це кристалізація суспільної підтримки. Саме вони голим-босим бійцям привозили не тільки броники з тепловізорами (ой, та все, що треба привозили), вони привозили найважливішу річ, яку тільки може отримати солдат на фронті – усвідомлення того, що він все робить правильно, що країна його не кинула, що за нього хвилюються мільйони невідомих йому людей, що його чекають вдома. Так, джавеліни важливі, але без усього сказаного вище це просто зброя.

Давайте уявимо собі, лютий 2014, Крим, українські військові частини. Давайте уявимо, у них є все сьогоднішнє озброєння. От все, починаючи від таланів і до джавелінів. Але при цьому вони, солдати і офіцери не зразка 2019-го, а такі якими вони були взимку 2013-го. Пам’ятаєте? Чи вважаєте ви, що їхні дії були інакшими? Чи стали б вони стріляти, навіть із надсучасного озброєння? Отож.

На початок російського вторгнення українське військо було знищено не тільки матеріально, але й морально. І не відомо, що гірше. Тим більш, що за матеріальне знищення можна притягнути винних. А як бути з моральним? До того ж, що у моральному знищенні брали участь усі, від генерала до прапора.

Хоча чого дивуватися, ці кадри були виховані ще сАвєтцою армією, для них українське військо це все ще завгодно, але не рідне. Чого їм про нього піклуватися? Принаймні це було вірно для багатьох. Заробляти на армії, якщо є можливість, то є добре. А якщо немає, то треба всім розповідати яку "страну просрали", або робити це одночасно – розкрадати і волати про "просрану страну". Особливо коли поруч бачиш армію "стратегічного партнера", у якого все збс, принаймні ти так думаєш.

Тому не дивно, що для таких шматків імперії російська армія значно ближче, ніж українська. Власне, ми це й побачили у Криму. Втім, є у мене великі сумніви, що такого б не сталося і у інших областях, інших військових частинах. Завдяки безглуздому ідеологічному керуванню з самого початку Незалежності, рівень морального стану армії на початок 2014-ого досяг дна, майже. Саме це "майже" нас і врятувало.

Через роки історики будуть про це розповідати як про велике Диво. Бо попри переважну більшість антиукраїнських, антипатріотичних, але офіційно українських військових, невеличка купка патріотів у Армії врятувала Україну.

Потім ця купка виросла до вражаючого розміру. Керівні посади почали займати справжні бойові офіцери, а багато вищезгаданих, так би мовити військових заробітчан, з переляку просто втекли.

Війна дуже швидко показує, хто є хто. Тож все йде, як треба, але якщо ретельно придивитися, то можна побачити, що у декого переляк поступово проходить. Як кажуть самі військовики ті, хто на початку війни втік, зараз повертаються…

Тому варте нагадати – ворога зупиняє не зброя, а той, хто цю зброю тримає міцно!

Фото Дмитра Муравского.

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...