Блог | Малоросійська душа чекає на відновлення СРСР. Українська – вимагає свободи
Сьогодні ми могли бути окупантами Казахстану. Але ними не стали. А ще мені давно хотілося дізнатися – хто був у складі військ, що окупували Польщу 1939-го, з боку "совєтів"? Крім росіян там могли бути українці? І це огидно. У сучасному ж світі, маючи масу джерел інформації, вляпатися в окупацію чужої незалежної держави – ще огидніше.
Що б не говорили про Україну, як би не принижували її власні громадяни (буквально вчора в черзі до каси банку чую заїжджене: "це тільки в нашій країні таке може бути...") – чому ми сьогодні не в ОДКБ? А все-таки чому ми сьогодні не окупанти? Виходить, відірвалися? Значить, пішли вперед?
Малоросійська душа чекає на відновлення "радянського союзу", але українська вимагає свободи, і її ж, свободу, поважає – казахську, білоруську, грузинську...
Підозрюю, що вбити вперше – складно. Точніше, складно з цим жити. Але коли ти робиш це вдруге, втретє – то далі це йде "по накатаній". Абхазія-Осетія, Донбас, Сирія, Ічкерія, Казахстан... Учора прочитала, що російські війська стріляють на ураження. В мирних людей. Ось так, за звичкою. Тому що вже не складно, не важко, їм уже не зрозуміло, що може мучити совість. Її там нема.
Але найважливіше – нас немає серед окупантів. Нас сьогодні немає у Казахстані. І це багато про що говорить.
Не принижуйте свою країну. Не ображайте Україну через дрібниці – просто виділіть головне. Подивіться на факти. Ми давно пересіли в інший човен.
