Відео дня
Земля і орендарі. Ч. 2
Продовження, початок тут Майбутня законодавча агровспашка українського поля може стати рятівним дощиком для численних фермерських господарств, довгі роки знемагають від фінансово-банківської посухи, мінерального "неудобрених" і чиновницького забуття. Схвалені в минулу середу в Кабміні законопроекти по земельному кадастру і ринку землі, передбачені, до речі, прийнятим кілька років тому в парламенті "рамковим" Земельним кодексом, знайдуть права громадянства, очевидно, вже на осінній сесії.
А поки зріє законодавчий плід - саме час зробити громадську "прополку" засіяних реформаторськими насінням грядкам. Щоб бур'яни не вбили на корені здорові посіви і у них була висока загальноукраїнська врожайність.
Юридична ясність і банківська відповідальність
В цілому, треба визнати, контури пропонованої реформи на селі несуть відбиток європейського і світового досвіду. У гонитві за інвестиціями українську оранку не квапляться пустити з молотка оптом - купівля землі поки залишається тільки за громадянами України. Запропоноване Міністерством аграрної політики та продовольства підвищення середньої вартості га з 11 тис. грн. до 17 тис. грн., з обов'язковим закріпленням договорів оренди, поповнить фінансові засіки кожному середньостатистичному власнику паю (приблизно до 3 тис. грн.), а державні - на десятки мільйонів. Але головне - у нових правилах володіння, розпорядження та управління земельними наділами з'явиться юридична ясність і перспектива фінансово-господарської самостійності. Ясність по осі: власник паю - орендар, перспектива для фермерських господарств - як будувати свої відносини з банками та контролюючими органами.
Сьогодні в законодавчій практиці України відсутня детально виписаний механізм довгострокової оренди землі та умов її отримання. Звідси парадокс: "Господарі паїв, передаючи землю в оренду, думають, що вони власники, а орендарі, з огляду на те, що в договорах записано, що їм зобов'язуються продати землю, вважають, що це їх земля", - говорить глава Мінагропроду Микола Присяжнюк.
Право довгострокової оренди, яке сьогодні законодавчо не закріплено, все поставить на свої місця. Власник паю буде мати щорічний стабільний дохід і юридичну гарантію своєї земельної "недоторканності", включаючи право її передачі в спадщину. "А право довгострокової оренди стане правом застави для банків при отриманні грошей на обробку земель орендарем, - зазначає міністр і заспокоює тих, хто вбачає в цьому фінансову пастку для кредиторів: - Якщо орендар збанкрутує, право власності перейде банку. А банк зобов'язаний буде право оренди комусь перепродати ".
Зауважимо, перепродати оренду, а не саму землю. Тобто, механізм спекуляцій землею за допомогою банківської системи присікається на корені.
Оранка, як "дійна корова" двох панів
Втім, рішення земельних парадоксів на цьому не закінчується. "70% і більше жителів села виступають проти продажу землі. Приблизно така ж кількість людей не бажає працювати у сільському господарстві, - каже експерт Володимир Застава, коментуючи результати соцдослідження Інституту Горшеніна. - Ми маємо парадоксальну ситуацію, коли, з одного боку, в Україні достатня кількість землі, проте в країні немає достатньої кількості людей, бажаючих працювати на цій землі ".
Ті, хто отримав у спадок паї своїх батьків або прабатьків - дідусів і бабусь, але став міським жителем, побоюються, що їх спадкова "годувальниця" може бути продана всупереч їх бажанням. Пропоновані законопроекти - про земельний кадастр і ринок землі - ці страхи нівелюють. І юридично інтереси власників захищають. Але проблема - загальнодержавна - залишається.
Такі власники паїв, навіть під загрозою батога, не підуть працювати в село. Міський комфорт плюс професійна самодостатність цих людей не повернуть в рідні з дитинства пенати. Загалом, виходить класична собака на сіні ...
І закон ніяк не стимулює "поріднитися" з землею тих, хто на ній працює, і відмовитися від неї тих, хто на ній паразитує. Перших (власників) цікавитиме щорічний грошовий еквівалент разом з кілограмами / тоннажем натуроплати. Других - швидкоплинний урожай, але ніяк не довгострокове стан родючої оранки.
Земля в цьому випадку стає таким собі безхазяйним дитя, "дійною коровою" двох панів, засобом збагачення і одночасно об'єктом примусу до вирощування тих культур, які дають насамперед хорошу "зелень" - зрозуміло, в паперовому вигляді.
Який вихід? Він бачиться таким: право на придбання паїв слідувати закріпити в законі за тими, хто землю орендує і її обробляє. І її продаж може бути тільки в разі відмови від оренди та небажання землю купувати орендарем.
Друге. З усіх підприємств агросектору близько 70% припадає на фермерські господарства - інші за одноосібними аграріями та великотоварними виробниками. Але у фермерів немає достатніх обігових коштів для придбання землі. І в найближчі роки не буде, враховуючи рентабельність вітчизняного сільгоспвиробництва. А саме фермер на даному етапі - та тяглова конячка української агроиндустрии, яка і країну годує, і позитивне сальдо експортного сельхозпотенціала підтримує. Тому держава, за логікою речей, може простимулювати прошарок "ринкових капіталістів" на селі і дати їм преференції на купівлю землі - наприклад, безпроцентні кредити або позики з низькою процентною ставкою на 15-20 років. Придбана земля стане для банків заставою, а зростаючі фермерські господарства - запорукою успішного розвитку агроиндустрии в країні.
Чого очікує фермер від держави?
На усунення існуючої парадоксальності вказує і фермерський соцопитування. Що заважає розвитку агропромислового комплексу країни в цілому і фермерства зокрема? Президент, наприклад, вважає, що це - мораторій на продаж земель сільгосппризначення і відсутність ринку землі. І з ним не можна не погодитися.
Повноцінні товарно-грошові відносини в агросекторі можливі з перетворенням землі в один з головних інструментів товарного насичення і одночасно грошового поповнення. Це - аксіома. Ринкова. Вона підживлює "кореневу систему" ??агровиробництва в західних країнах. Але те, що бачиться у нас вкрай важливим з високої політичної дзвіниці, внизу, на фермерських ланах, представляється у дещо іншому світлі.
На існуючий мораторій на продаж земель, за даними соціологів, "ображається" тільки 4,3% респондентів. Не є для них проблемою і відсутність овочесховищ (за її рішення активно взявся останнім часом Кабмін) - на цей фактор вказало 5% землекористувачів. На відсутність єдиного податку для фермерських господарств - 8,2% опитаних, на незнання сучасних методів агробізнесу - 9,9%, на відсутність інноваційних технологій - 10,6%. Але головну проблему фермери вбачають у відсутності необхідних законів (21,1%) і реальної допомоги з боку держави (36,2%).
Із законами держава, схоже, допоможе. А як бути з тією фіндопомогою, на яку сподіваються сьогоднішні трудівники села? Це питання залишається відкритим, як і невирішеним інший: яким мінімальним може бути термін оренди? І чи потрібний обмежувальний стелю для максимального?
Що важливіше: землю продати або зберегти її родючість?
І в парламентському агрокомітету, де проходять "обкатку" законопроекти земельної реформи, і в Кабміні поки до спільного знаменника не прийшли.
І зарубіжний досвід нам не указ - кожна країна має свої рецепти і усталені земельно-законодавчі традиції. Правда, концептуальний орендно-довгостроковий підхід в розвинених агроіндустріальних державах давно прижився на тамтешніх полях. Масштаби лише різняться: у США віддано в довгострокову оренду близько 45% земель, у Німеччині - 70%, у Франції - 80%.
Стало бути, стратегічний шлях українського сільськогосподарського реформування вибраний вірний. А ось "тактичні розбіжності" - не до місця і не по суті. Тому що, якщо відійти сьогодні від примітивного сприйняття ситуації власниками угідь ("ми успадкували нашу землю від предків"), а подивитися на неї з іншого боку ("ми її взяли в оренду у наших нащадків"), то і цілі довгострокової оренди, і поточні близькотерміновій завдання виявляться зовсім іншими. Сьогодні першорядна турбота - не по якій ціні землю купувати-продавати. А за допомогою яких засобів зберегти її цінність, родючість і врожайність .
Так, ми можемо тішити своє національне самолюбство тим, що наші родючі грунти охоплюють більше половини території України, а чорноземи становлять чверть усіх світових запасів. Але в Інституті економіки природокористування б'ють на сполох: на сьогоднішній день майже третина українських чорноземів (близько 15 млн. га) знаходяться в стані крайнього виснаження, втрата їх родючості досягла критичної межі.
І тут дві причини - безладне, корисливо-згубний ставлення до землі орендарів, які стали каліфами на годину: засівають в основному високоприбуткові культури, всупереч усім правилам сівозміни. Позначається і щорічно зростаючий дефіцит добрив для українських полів.
У Мінагропроді призводять таку порівняльну статистику: за два попередніх української незалежності десятиліття (з 1970 по 1990 рр..) На кожен гектар української ріллі вносилося 150-160 кг мінеральних та 8-10 тонн органічних добрив. А два роки тому наші поля отримували, відповідно, на кожен гектар 50 кг міндобрив та 700 кг перегною. Іншими словами, в три і десять разів менше, ніж це було в радянські часи, в період так званої планово-адміністративної економіки.
І нинішня - ринкова тут ні при чому. У агроіндустріальних і "земельно-гуманних" країнах система штрафних санкцій (аж до позбавлення оренди землі, а то й права власності на неї) за варварське ставлення до "годувальниці" поставлена ??на чільне місце законодавчо-адміністративних правил.
"У нас же з року в рік відбувається ситуація, коли в деяких областях засівають соняшником 35-50% земель, - каже міністр агропроду Микола Присяжнюк і пропонує: - Потрібен ще закон про впорядкування обігу земель сільгосппризначення ". Чи не ще, а передусім! "севооборотной" закон слід розглядати в "земельному пакеті" - разом із законом про земельний кадастр та ринок землі. І тільки тоді ми наблизимося до євростандартів, коли процвітає закон (сівозміни) і порядок (в землеробстві). І позбудемося ситуації, коли у нас правлять бал корисливий інтерес і адміністративна олігофренія.
Як побороти аграрне лобі в парламенті?
Але тут все не так просто. За часів попереднього уряду тодішній МінАПК ініціював законопроект про введення санкцій за безгосподарне використання земель сільгосппризначення. Пропонувався штраф для недбайливих землекористувачів - до ста неоподатковуваних податком мінімумів: всього-то 1700 грн. (До слова, сучасні агротехнології дозволяють заробляти по 100 грн. З квадратного метра в рослинництві). Однак аграрно-земельне лобі парламенту пустило під укіс цю ініціативу.
Немає ніякої впевненості, що і підготовлений нинішнім міністерством агрополітики та продовольства законопроект на цю тему не спіткає та ж доля.
"У ньому передбачений контроль за структурою посівів, сівозміною, за тим, скільки поживних речовин внесено, скільки виноситься культурою, - каже директор Центру державного родючості Валерій Греков. - Різницю в споживчих речовинах орендар або власник компенсує державі. Вирощуй, що і як хочеш, але компенсацію внеси. І наступного року будеш думати про те, щоб внести добрива, посіяти трави, які збагачують грунт азотом. Роби все, щоб урожай був хорошим, а земля поліпшувалася ".
Словом, і для землі, і для врожаю все робити треба не тільки орендарям. Тут надолужити і політичну волю більшості парламентаріїв продемонструвати, і адміністративну владу президенту вжити. Щоб не наступити на граблі минулих років. І довести земельну реформу до логічного завершення. З користю для тих, хто на землі працює, і для "законною" гордості тим, хто вважає її "найціннішім Надбання".