Об'єднання церков - за і проти

Не перший день "сильними світу цього" ведеться гучна дискусія з приводу об'єднання церков Київського і Московського патріархату. Потрібно, не потрібно. За і проти. Кому на руку, або чим загрожує ця подія. Думки полисно розділилися. А саме рішення так поки і підвисали в повітрі.

Відео дня

Церковні гонки за "святу" владу проісходzт на належному рівні. (Хто б сумнівався). Так би мовити, по вищому розряду. Тільки от нам, простим смертним, абсолютно все одно? в яку церкву ходити, будь то Київський чи Московський патріархат. Звичайний, середньостатистичний обиватель навіть не здогадується, у чому, власне кажучи, відмінність. Та й чи є воно взагалі? Зайшов до церкви, перехрестився, свічку поставив і в голову навіть думка не приходить, до якого Бога заходив.

Сьогодні, в переддень церковного свята Різдва Христового, дізнатися думку на цей рахунок ми звернулися до єпископа Севастіана, щоб він пролив світло істини на події.

Навкруги не ходила, почала з головного питання, що цікавить:

-Як особисто Ви ставитеся до об'єднання церков Київського і Московського патріархату?

- На мою думку, об'єднання двох основних церков, існуючих у нас в Україні, це грандіозна подія для всього православного народу. Яке зробить вплив не тільки на Україну, а й на все Вселенське Православ'я. Тому ставлюся до цього особисто я, безумовно, позитивно і вважаю для нас його просто необхідним. А щоб воно відбулося, організовують спеціальні комісії, які уповноважені прийняти таке рішення. Збирають єдиний помісний собор. А на ньому обирають свого предстоятеля. І так, як наш український народ теж повинен мати свою церкву, відповідно і без предстоятеля свого не обійтися. А далі він вже і буде входити в єдиний православ'я, молітовное співтовариство.

Але й тут є нюанс, підкреслює Владика Севастіан. Ініціатором цього все повинен бути ні хто інший, як Українська Православна Церква Московського патріархату, під керівництвом митрополита Володимира. Тому як саме вона є канонічною церквою. Виходячи вже з цього, у нас самі по собі відпадуть питання роз'єднання. Простіше кажучи, якщо Українська Православна Церква Московського патріархату все ж покладе цю функцію на себе - питання канонічності, неканонічність буде вичерпано сам по собі. У підсумку результат обіцяє бути позитивним.

Отже, мета зрозуміла. Об'єднання вітається. Але як завжди, на шляху до добрих починань вимальовуються злі перешкоди у вигляді недоброзичливців. Всім, кому невигідний цей тандем, всіма способами намагатимуться не дати йому здійснитися. І тут вже в хід йдуть будь-які методи. Ніхто не гребує пропагандою з екранів телевізорів, де простому праведному вталдичівают, яка церква краще.

- А чи багато перешкод очікує нас на шляху до об'єднання?

- Перешкоди, безумовно, будуть. Але Ви знаєте, на мою думку, перешкоди це не головне. Тому що, як відомо, переможців не судять, це, по-перше. А по-друге, в цих так званих перепонах і є вся сила самих переможців. Адже головним переможцем у цій боротьбі постане український народ, який знайде мир і спокій. І нарешті Богу з усіма православними церквами зазвучить єдина молитва. Так що переможених не буде. Від цього всі тільки виграють.

Значить, перешкоди нам не страшні. Подолаємо, не моргнувши. Але ось що виходить: об'єднатися ми хочемо, але козирі не в наших руках. Тобто ми готові, ми бажаємо, але самі організувати нічого не можемо.

-Так чому ж ми самостійно не в силах провернути цю справу?

- Ну, почнемо з того, що ця церква є найбільшою в нашій країні. Тому тільки у неї є право раз і назавжди зняти всі питання канонічності. І тільки після цього Українська Православна Церква Московського патріархату може закликати Київський патріархат увійти до складу цієї церкви.

Сьогодні ні для кого не секрет, що церква є одним з найважливіших важелів, за допомогою якого політична еліта може впливати на простий народ. Тому зовсім не дивно, що не оминув своїм дорогоцінним увагою наш істеблішмент і цю галузь, тим самим перетворивши храм в політичну арену.

- А чи буде вигідно це об'єднання для самих політичних діячів?

- На мій погляд, вигідно це для них буде однозначно. Адже політикам через те, що церква роз'єднана, постійно доводиться вирішувати масу різноманітних питань. Відстоювати чиїсь інтереси, з кимось домовлятися. То тут свої зусилля політичні діячі сміливо зможуть направити в потрібне русло. Зосередитися на більш серйозні проблеми, які існують в нашій країні. А їх у нас достатньо. І соціальних, і економічних, і політичних. Зате церковні в цьому випадку відпадуть за непотрібністю. І церкви буде спокійніше - менше втручатися стануть. А країна, церковні діячі та люди зітхнуть спокійно.

З політиками розібралися. Але от невдача, не у них одних точиться затята боротьба за владу. Поки політична еліта веде свої ігри, священики між собою сперечаються З приводу і без . Прикро, але факт, іноді й священнослужителі забувають, в чому ж полягає основне завдання церкви. І замість того щоб гідно виконувати свої безпосередні обов'язки, вирішують штучно створені проблеми, з піною у рота доводячи один одному, чиї обряди є найбільш правильними.

- Так що ж, власне, відбувається за лаштунками монастирів, так сказати, в епіцентрі подій між церковними діячами?

- Основне завдання церкви чи монастиря - це рятувати душу людини. Молитися за людей, направляти на шлях істинний, повертати християн в свою віру. Одним словом, творити благородні справи. А в нашій країні, до величезного жалю, через цю проблему церковні діячі віддають свої сили на вирішення абсолютно інших питань. І найчастіше - це банальне з'ясування стосунків з приводу все тієї ж вищезгаданої канонічності. Або суперечки священиків, наскільки правильно відбуваються обряди хрещення. Тому, як тільки ці проблеми вирішаться - настане благодать в цій країні.

Отже, що ми маємо? Запорука успіху і процвітання України - горезвісне об'єднання церков. Але не всі церковні представники кричать від захвату і махають руками від радості. Звичайно, воно і зрозуміло. Закрився у своєму маленькому королівстві (яким у даному випадку виступає церква) і править балом за тими законами, які сам собі придумав. Не кожен в силах відмовитися від такої спокуси і проміняти титул короля на пажа, що виконує умови, продиктовані згори.

- Чому ж багато церковні діячі виступають так завзято проти сього події?

- Все досить просто. Вся проблема в тому, що кожен церковний діяч відстоює якусь свою частину спадку. Зауважте, розділеного спадку! І в цьому вся сіль. Бо кожен у цьому своїм сам собі князь. А об'єднання передбачає собою надати однакові правила для всіх. Правила поведінки, ставлення і т. д. І той, хто не хоче обрати для себе чисті і порядні відносини - звичайно ж, виступить проти. Хто ж навпаки - згоден і розуміє, що порядність дорівнює шляхетності, природно, буде за.

Повертаючись до теми політиків, хотілося б додати: цікава справа виходить. Коли владу ділити, їх і кликати не потрібно. Самі прийдуть і запрошення не спитають. А от як життєдіяльність храмів профінансувати, то тут, звільніть - роблять вигляд, що не при справах. Ось і виходить, що якщо гроші потрібні, нехай церкви самі і викручуються. А ми з боку понаблюдаем. Мало того, в нашій незалежній Україні і натяку немає на будь-які державні програми або спеціальні розробки на цю тему. Ні в уряді, ні у Верховній Раді.

- І все ж, незважаючи на всі катаклізми і чвари, що відбуваються і в храмах теж, як на сьогоднішній момент розвиваються церкви на місцях?

- Розвиваються - це, мабуть, гучну заяву. Швидше, виживають. Самі по собі. Думаю, цим все і сказано. Адже ніхто їх не фінансує. Тобто виключно за особистою ініціативою збирається громада, вони і реєструють храми. Відбудовують їх, доглядають, містять священиків і сам прихід. А церкви і приходи в свою чергу живуть тільки за рахунок благодійності. Виходить, що кожна церква розвивається завдяки приходу і прихожанам. І ще меценатам, які навіть не належать до цього приходу.

Але і в цій ситуації, як кажуть, худа без добра не буває. І якщо опустити деякі деталі поведінки нашої вихованої нації при приїзді в нашу країну Вселенського патріарха, можна все-таки порадіти хоч якимось зрушень з мертвої точки бездіяльності.

- Порівнюючи з минулими роками, які плюси в просуванні церковних справ бачите на сьогоднішній момент?

- Одним з найважливіших плюсів на сьогоднішній день беззастережно є приїзд до нас Вселенського Патріарха, який зіграв позитивну роль в цьому питанні. Дуже добре, що президент запросив його до нас в країну. І хоча поки не було прийнято жодного рішення, уже сам інтерес до України обнадіює. Завдяки цьому, церковну проблему можна вирішувати з боку помісних церков та голів. Таким чином, нам висловлене бажання допомогти розібратися в цьому питанні. А допомога нам стане в нагоді лише тоді, коли ми самі цього захочемо. Обопільно при цьому знайшовши компроміси. Тоді, може і почуємо, що готові вони увійти з нами в молітовное єднання. Молитися разом за наш народ і нашу країну.

Ну, а поки рішення не прийнято, проблема не вирішена, і в молітовное єднання нас не покликали, архієрей Севастіян підказує, що сидіти, склавши руки, все ж не варто. У першу чергу необхідно починати підштовхувати їх убік до якихось дій. Говорити з їх духовенством, вести переговори, створювати комісії. Безпосередню участь парафіян у цьому процесі теж вітається. Вони повинні радитися один з одним, таким чином, вносячи і свою лепту у спільну справу. Адже ні в богослужіннях, ні в обрядах, ні в канонічних порядках різниці немає ніякої. Тому повинен вестися активний діалог між священиками, між єпископами, між парафіянами.

- А поки переходячи до більш оптимістичній ноті і дивлячись в майбутнє з вірою, про яких церковних планах можете розповісти на новий 2010 рік?

- Найважливіший стратегічний план у нас один - щоб в Україні була своя Помісна Соборна Церква. В принципі, можна сказати, що вона є. Тому що Українська Православна Церква Московського патріархату - це церква, яка надає помісну церкву всіей України. Але все ж хотілося б, щоб роз'єднання не було взагалі як такого. З урочистим прийомом в своє лоно інших гілок храмів. А про питання канонічності навіть не згадували в цій прекрасній столиці, зветься другим Єрусалимом. Бо не може святе місце називатися не канонічним, і не благодатним.

- Гряде великий церковне свято Різдва Христового, що б Ви від себе побажали всім мирянам нашої країни?

- Різдво Христове - це найважливіше свято не тільки для християнина, і віруючого, а просто для кожної людини. Тому як пришестя сина Божого в цей світ принесло всьому людству благодать, радість, спокій і найголовніше - віру. Відштовхуючись від цього, бажаю всім людям вірити в те, що в Україні все ж таки буде Єдина Помісна Церква. Вірити, що український народ наймудріший. Понимающий один одного і знає, що йому потрібно не тільки для життя, але і для порятунку своєї душі.

Ось така розмова у нас вийшов в переддень світлого свята Різдва Христового. І хоча питання об'єднання церков так поки і залишається невирішеним, всі разом будемо сподіватися і вірити в позитивний результат справи.

І якщо навіть Ви найзапекліший атеїст, спробуйте повірити в Новорічні чудеса!! Адже при бажанні їх можна створити власними руками.

Довідка:

Севастіян (Возняк), Єпископ Чернігівський і Ніжинський УПЦ КП.

Народився 23 січня 1970 р. у с. Нові Скоморохи Галицького р-ну Івано-Франківської обл.

З 1990 р. ніс послух у Почаївській лаврі, служив у соборі Покрови Пресвятої Богородиці в Івано-Франківську. У 1992 р. прийняв чернецтво. З 1992 по 1993 рр.. відроджував монастир Святого Пантелеймона у с. Маринопіль Галицького р-на. У 1993 р. рукопокладений в сан ієромонаха і почав служіння у Видубицькому чоловічому монастирі м. Києва. У 1994 році возведений у сан ігумена. У 1996 році закінчив Київську духовну семінарію, в 2000 р. - юридичний факультет Академії праці і соціальних відносин, в 2004 р. - Київську духовну академію.

У травні 2002 р. возведений у сан архімандрита, 15 листопада т. р. призначений намісником Видубицького чоловічого монастиря. 14 грудня 2006 хіротонізован в сан єпископа.