Герої спотикання. Частина 2

Терор терору - рознь

Але в цьому випадку, знову ж, мова йшла про боротьбу між озброєними людьми, кожен з яких знав, на що йшов. Тому що воювали на окупованих територіях могли бути закатовані і страчені по ворожих застінках - зате після перемоги свого боку вшановувалися на рівні бійців регулярної армії. Також без різниці - будь то в СРСР чи тієї ж Франції. І на застосовувані ними "методи терору" зазвичай також дивилися крізь пальці. Навіть - навпаки, всіляко вихваляли. Як, наприклад, відому "рейкову війну" або виборче знищення окремих офіцерів противника і власних "колабораціоністів".

Тільки адже порівняно з "канонічними" партизанами у бійців УПА було ще одне заняття - "національно-визвольна війна". Гаразд би вони звільняли українську землю тільки від німецьких окупантів. Та ось невдача - останні, напевно, зважаючи очікування неминучого падіння Берліна, встигли підсунути своїм супротивникам величезну "свиню". Начисто вицензурованих зі своїх військових архівів яке згадування про понесені від рук соратників Бандери бойових втратах. Отчого сверхпедантічние німці і донині не можуть повідомити - так скільки ж їх співвітчизників загинуло від куль доблесних "вояків"? Зате пам'ятають, скільки бійців "Нахтігалю" та дивізії Ваффен-СС "Галичина" служило під гітлерівськими прапорами. Воюючи проти Радянської армії - як би там не було, але на той момент члена антигітлерівської коаліції. Тим самим хоч трошки, але звільняючи сили власне Вермахту для війни в тому числі і з англо-американськими військами.

Так що реально "звільнялася" Україна соратниками Бандери і Шухевича зовсім від інших, ніж німці, "небажаних елементів". Гаразд би тільки від промосковських партизан та інших "москалів" - але під "сокиру визвольної війни" потрапило ну дуже чимала кількість поляків і євреїв. Мирних жителів, зауважимо - включаючи жінок і дітей. І "Волинська різанина" поряд з іншими подібними "подвигами" є не менш очевидними історичними поняттями, ніж голод 1933 року. Там звичайно, теж не обійшлося без підтасувань - начебто фотографії звірячому закатованих нібито "бандерівцями" польських дітей, насправді убитих божевільною матір'ю. Ну так і що потрапила по головотяпству помічників Наливайченко на виставку Голодомору фотографія голодуючих американських дітей часів Великої Депресії теж не скасовує сам факт давньої трагедії.

Подібні ексцеси нині прийнято називати не "національно-визвольною війною", а трохи інакше - "етнічними чистками". М'яко-політкоректним синонімом нині настільки улюбленого в Україні слова "геноцид". І винні в них, як правило, рано чи пізно опиняються на лаві підсудних Гаазького трибуналу. Теж вибірково, звичайно - найбільше серед них чомусь сербів, а хорвати і боснійські мусульмани числяться там тільки "для галочки".

А вже мусульмани косовські в цей малопочесного списку не потрапили взагалі - хоча військових злочинів за ними числиться ніяк не менше. Аж до "розбірки на органи" полонених сербських юнаків та дівчат, з наступним їх перепродажем. Тут вже навіть не знаєш, з чим таке порівняти: чи то з нацистським "прагматизмом", що змушував перетоплювати в'язнів таборів смерті на мило - чи то із звичайним "людожерством", як не крути, але теж побудованому на прагматичному бажанні "а чого хорошого м'яса дарма пропадати? "

Україна - не Косово, поляки - НЕ серби

Тільки навряд-чи посилання на "косовський прецедент" чимось допоможе захисникам пам'яті лідерів українських націоналістів. Адже з Косово як вийшло? Спочатку Захід і НАТО стрімголов кинулося захищати "безвинно гноблених" косоварів, які домагаються незалежності, яку Сербія зі зрозумілих причин давати їм не хотіла. А коли Белград капітулював, війська НАТО зайняли Косово - виявлені факти виявилися надто вже незручними для Вашингтона і євростолиці. Тому кілька років і мовчала непідкупність Карла дель Понте, прокурор Гаазького трибуналу, незважаючи на громадянство Швейцарії і пов'язану з цим відносну незалежність. "Важко перти проти рожна" - домінуючих настроїв євро-американського істеблішменту. Який вважав за краще закрити очі на художества "героя косовської війни за звільнення" і етнічних чисток сербів Хашима Тачі - і без найменшого сорому спілкуватися з ним в якості прем'єра любовно взлелеемого Заходом незалежного Косово.

Та й чого взагалі Євросоюз і США так різко відреагували на внутріюгославскіе проблеми? Чи тільки через "порушень прав людини" - які, як зазначалося вище, успішно порушували всі сторони конфлікту? Просто Югославія ще з часів Тіто займала підкреслено незалежну позицію - дистанціюючись і від країн "радянського блоку", і від їхніх західних опонентів. От і вирішили поставити боляче вже незалежних європейців "на місце". Спочатку бомбардуваннями дестабілізували ситуацію, потім в ході, мабуть, першою "кольорової революції" змістили ненависного неокомуністів Мілошевича, замінивши його набагато більш слухняними "західниками" - а зрештою і саму Федерацію ліквідували.

"Кожен цвіркун знай свій припічок".

Польща ж у такий приклад ну ніяк не вкладається. Варшава завжди була добропорядної європейською країною - не найбагатшої, звичайно, але ревно "дивилася в рот" політикам з найпотужніших країн Європи. До війни - Парижу і Лондону, після розпаду СРСР до них додався ще й - Берлін. І, головне - Вашингтону, інтереси якого в ЄС найбільш послідовно відстоює польська еліта. За що ж такого союзника карати - або відмовляти йому в такій "дрібниці", як засудження його одвічних ворогів?

Нелегкий тест на "європейськість"

І що - хтось сподівався, що поляки забудуть "все хороше", доставлене їм українськими повстанцями? Ну так - до пори до часу "прокочував" принцип "ворог мого ворога - мій друг". І за жорстку опозицію Росії Варшава прощала Києву досить багато. Але ж у згаданій максими про "ворога ворога" є й інша сторона. ОУН-УПА "насолили" Польщі нітрохи не менше ненависних "москалів". Ті завжди були далеко. Так, часто воювали, з 1793 року - навіть "приватизували" значну частину Речі Посполитої разом зі столицею. Але воювали, знову ж таки, щодо цивілізовано. Полонених в рідкісних випадках могли розстріляти, як "бунтівників" - але частіше справа закінчувалася посиланням до Сибіру. А щодо Катині - так у ті часи і радянських то офіцерів НКВС розстрілював десятками тисяч, так що офіцери польські просто "потрапили під роздачу".

А от із "національно-визвольної" війною зразка УПА справа йшла якісно по-іншому. Термін "різанина" в її відношенні ще недостатньо м'який. У всякому разі, тим "363 тортур, що застосовувалися відносно поляків бандерівцями", описами яких сповнений Інтернет, можуть позаздрити і прославлені майстри інквізиції. При цьому ще живі багато свідків цих звірств.

Так що - запропонувати "забути стару ворожнечу в ім'я майбутнього", заодно натякнувши, що поляки теж були в боротьбі з українським підпіллям далеко не ангелами? Цікава пропозиція, звичайно. На зразок того, щоб закликати жителів Західної України пробачити "совіцкую окупацію" і побрататися з Москвою, скажімо, в ім'я дешевого газу.

Нічого з цього не вийде. Українці для поляків не просто давні геополітичні супротивники - але злісні "сепаратисти", що розірвали на шматки тіло щасливим і гармонійним Речі Посполитої. Щоб це зрозуміти - досить прочитати "Вогнем і мечем" Генріка Сенкевича. Ось маятник і хитнувся в іншу сторони - прийшла черга Росії ставати "ворогом ворога Польщі", разом з яким можна непогано "пресувати" українських націонал-патріотів.

Можна, звичайно, втішати себе думкою, що гучна резолюція Європарламенту - не більше, ніж польські підступи . І їх подолання - справа лише часу і зусиль українських дипломатів. Ага - євродепутати такі дурненькі і довірливі, що готові проголосувати будь-яку пропозицію свого нинішнього спікера Єжи Бузака. Начебто своїх колег з Верховної Ради, на перший погляд також голосуючих з подачі Литвина майже все запропоноване.

Насправді, за позицією європейців стоїть цілком прагматичний розрахунок. Поставити перед найбільш прозахідної частиною населення України практично нездоланний бар'єр на шляху реальної євроінтеграції. (А інша частина країни і так не підійде під приводом "нереформованість" та іншої демагогії.) Тому що для Галичини відмовитися від героїзації Бандери - все одно, що полякам від шанування Собеського і Пілсудського.

А з Бандерою в ЄС не пустять. Навіть якщо криза скінчиться - і "стара Європа" стане поступливішою на предмет свого розширення на Схід. Польща від цього не стане з меншим запалом захищати свої національні інтереси та історичну пам'ять. Якщо знадобиться - залучить для блокування вступу в Євросоюз "бандерівської" України інших союзників - ту ж Румунію, наприклад. У якій до Києва хоч і немає претензій по лінії "етнічних чисток", зате територіальних - хоч відбавляй.

Можна звичайно, обуритися - а чим ми гірші?! Та нічим - крім того, що Польща вже відбувся член Євросоюзу з незрівнянно більш високим ВВП, ніж у більш багатолюдній України, а от ми - ні. І свою "європейськість" Києву доведеться ще підтверджувати і підтверджувати. І, схоже, питання про героїзацію лідерів ОУН-УПА - тільки один з дуже численного переліку прийдешніх пунктів з тіста на "єврочленства", що загрожує стати нескінченним і тому нездійсненним ...