Між катастрофою і рабством
Отже, поки що вибір для мешканців багатоповерхівок вичерпується пасивним очікуванням великої аварії, аж до обвалення будинку - і ризиком позбутися прав власності на квартиру, а то і бути з неї виселеним, через несплату багаторазово збільшених витрат на "комуналку". Тим більше, що останні загрожують стати більшими в рази через перекладання державою своїх функцій на приватні структури, зацікавлені в першу чергу у високих прибутках на свої інвестиції.
Однак звертає увагу на себе наступна деталь - повторюваний рефреном тезу: "У населення немає грошей на реконструкцію ЖКГ". Повторюваний і з'являтимуться більшістю наших співгромадян, і, що дивно, і владою. Така ось зворушлива синергія. Шкода тільки, викликана вона абсолютно протилежними очікуваннями народу і його "слуг". Перші розраховують на чергове задоволення прохання "подайте сірим і вбогим" - цього разу, на ремонт їхніх осель. Другі на ремонт осель "подати" готові - але лише за умови, що останні підуть в рахунок сплати цієї "благодійності". Іронія долі - але чим більше перший будуть голосити про свою бідність - тим швидше друге зможуть домогтися здійснення своїх задумів.
А адже справжній стан речей йде вельми далеко від обох цих позицій. Ну, почнемо з "люди не мають грошей". В уже цитованому в другій частині статті інтерв'ю голови Комітету ВР з питань містобудування та житлово-комунального господарства Валерія Баранова цифра необхідних коштів на реформу озвучена в розмірі 50 млрд гривень. Власне, ця сума не є непідйомною навіть для держави. Тільки в 2009 році на рекапіталізацію націоналізованих "проблемних" банків бюджет витратив 44 млрд гривень, в цьому - нітрохи не менше. В ім'я "фінансової стабілізації" - а, фактично, порятунку власників великих капіталів, вкладених в дані фінустанови. На жаль, для наших товстосумів пройшов час "дикого капіталізму", коли під час "Великої депресії" вчорашній мільйонер після банкрутства міг стояти в черзі за безкоштовним супом "Армії порятунку" - від такої скорботної долі їх захищає батьківськи турботливе держава. "Дикий капіталізм" у нас тільки для громадян бідніші.
Але це так - до слова. Хоча гроші, навіть банально "надруковані", але вкладені в реальний сектор економіки, теж будівництво та ремонт ЖКГ могли б вирішити чимало проблем з безробіттям і сприяти післякризового пожвавлення країни.
Але будемо реалістами - поки уряд перебуває "на голці" МФВ - така "благодійність" навряд-чи знайде розуміння у міжнародних банкірів. Одна справа, санкціонувати порятунок банківської сфери, в якій крутиться чималі спекулятивні західні капітали - тут міжнародна "допомогу" йде в першу чергу на задоволення інтересів європейських банків. І, зовсім інша, якщо транші Фонду будуть використовуватися для "підстраховки" якийсь там "комуналки", причому аж ніяк не громадян Євросоюзу.
Розруха не в гаманцях - а в головах.
І все-таки, невже півсотні мільярдів - навіть не доларів, а гривень - така вже непідйомна сума для українців? Адже, округлено, з нинішніх 45 млн громадян близько 30 мільйонів працюють. Ну, покладемо, десь третина з них можна виключити - як живуть в приватних будинках сільській місцевості. Залишається 20 мільйонів. Ділимо позовні 50 млрд гривень на цю цифру - отримуємо близько 2,5 тисячі "на брата" (або "сестру"). І що, ці гроші, на які не купиш навіть пристойне пальто - так вже "непідйомні" для наших гаманців? Тим більше, що платити їх треба буде не постійно - а одноразово, як мінімум, на першому етапі. І платежі-то можна "розкидати" на рік-два - отримаємо щомісячне підвищення на 100-200 гривень.
Ні, звичайно, для багатьох і це буде важко. Тільки от тяжкість ця - відносна і вимагає диференційованого підходу. Ну ось, зовсім недавно проскочила інформація про те, що "витрати на харчування, одяг, оплату рахунків та зв'язку відбирають у киян майже адже бюджет" Залишається лише пошкодувати "бідних" столичних жителів, середня зарплата яких за даних Держкомстату перевищує таку по Україні більше, ніж у півтора рази, склавши в грудні 2010 року 4174 гривень. Це якщо врахувати, що в стольному граді навіть "найкрутіші" фірми не соромляться платити своїм співробітникам "мінімалку", виплачуючи решту в "конвертах". І, звичайно ж, цим людям ну зовсім нема звідки взяти вищезгадані 100-200 додаткових гривень на місяць - якщо, звичайно, не "голодувати" або "відмовляти собі у всьому".
Цікаво, а як примудряються жити на свої тисячі гривень "чистими" початківці вчителя, виховательки дитсадків, медсестри? Ще й дітей примудряються вчити, лікувати, годувати. Ну, правда, не заморськими фруктами по 20 грн / кг - без яких, нібито, улюблене чадо обов'язково зачахне від авітамінозу - а, в кращому випадку, припасеними з осені яблучками. А, взагалі, головне джерело вітаміну С взимку - не апельсини-банани - а проста і поки ще доступна картопелька. А, подорослішавши, улюблене чадо з родини "бюджетників" відправляють вчитися туди, куди можна поступити безкоштовно - а не на "госпрозрахункове" відділення престижного ВНЗ. І так далі.
Загалом, справа не в фізичній відсутності грошей. І навіть не "стерильному" свідомості наших співгромадян щодо справжньої вартості експлуатації житла. З останнім якраз все в порядку - досить довідатися щодо цін на знімання квартир у тому ж Києві. Вони, звичайно, можуть варіювати, але генеральний похід до ціноутворення один - "отримані за десять років гроші на оренду квартири дорівнюють її ринкової вартості". Нехай навіть криза останніх років вніс в цю формулу невеликі корективи. Ось так - і ніхто не звинувачує квартировладельцев в жадібності і безсердечності. Хоча вони здають своє житло молодим сім'ям менеджерів, фінансистів, бізнесменів - тільки іногороднім. І останні, слід думати, не вмирають з голоду і не одягаються в лахміття - але навіть добираються на роботу в масі своїй на особистих (і досить недешевих) автомобілях. У той час, як точно такі ж сім'ї корінних городян буквально волають про свою "злиднях" і "неплатоспроможності".
Тут справа в менталітеті. Просто деякі речі, об'єктивно і юридично будучи злочином, не сприймаються таким свідомістю наших співгромадян. Ну, наприклад, витягнути з кишені сусіда 2 гривні - це крадіжка, а безквитковий проїзд - так, дрібниця. Затримка або невиплата зарплати - теж. Хоча, скажімо, за класифікацією смертних гріхів традиційних християнських церков, така затримка відноситься до "гріхам, кричущим до неба про помсту за них" - поряд, скажімо, з убивством.
Що ж дивного, що люди, звиклі їздити "зайцями", при першій можливості застосовують отримані навички та побачивши "платіжок" на квартплату, воду, газ, електрику? Днями в одній солідній газеті довелося прочитати обурену репліку: "Київські комунальники знущаються над мешканцями, вимагаючи оплати послуг до 20-го числа - хоча в більшості установ зарплата виплачується після цієї дати". Так адже вказане 20-е число - це не поточного, а наступного місяця! Тобто, за вже надану послугу і так дається кредит на 20 днів. До речі, навіть у бюджетних організаціях, як, правило, прийнято давати аванс ...
Так, є затримки по зарплаті. Але вимагати на цій підставі "індульгенцію" на виплату боргів по ЖКГ - це навіть не популізм, а ідіотизм. Гаразд би, мораторій стосувався б конкретно постраждалих від затримок працівників - і конкретно на термін затримки. Але ж його махрові політикани пропонують знову поширити на всіх без винятку громадян - причому, на необмежений термін. Але якщо всіма правдами і неправдами вдалося протягнути 3 роки - закінчується термін позовної давності, і борг можна не повертати взагалі. З точки зору нормальних логіки і права - це крадіжка. Але з позиції, яку язик не повертається назвати "громадянської" - це цілком нормально.
"Любиш кататися - люби і саночки возити."
Таким чином, сподіватися на свідомість платників ЖКГ не доводиться. В принципі, це притаманне не тільки пострадянської свідомості - якщо за щось можна не платити, за це і не платять. Значить, треба просто розробити механізми, що можуть реально змусити платити за спожитий товар. Ну ніхто ж не буде в супермаркеті відпускати "в борг" хліб і ковбасу на підставі скарг про "важкому матеріальному становищі"?
Тим більше, принципово механізм оплати послуг ЖКГ для малозабезпечених існує - через житлові субсидії. Правда, зараз їх нараховують через відповідні відділи адміністрацій, за заявами ... Набагато кращим рішенням була б організація та житлово-комунальних виплат, і можливих субсидій через бухгалтерії організацій. Платежі (включаючи зрослу частку на капітальний ремонт) йдуть роботодавцю - а він направляє частину зарплати працівника на їх оплату. Якщо ця частина перевищує певний відсоток від доходів - залишився автоматично компенсує держбюджет. Правда, доведеться трохи повозитися з урахуванням доходів всіх членів сім'ї - але при нинішніх електронних технологіях це здійсненно вже зараз. Скажімо, до Пенсійного Фонду стікаються дані по платежах до нього на всіх працівників - з усіх місць їхніх робіт.
Найголовніше тут - жорстко припиняти зловживання, пов'язані з "тіньовими" доходами. Виходячи з дуже простого принципу: "всім відразу вірять, але потім перевіряють ще раз - і незаконно отримані субсидії прирівнюються до злодійства з усіма витікаючими". Ну ось, наприклад, в лікарні працює за "мінімалку" санітарка, а в шикарному офісі навпроти - менеджер (або "бедствующий єдиноподатник"), офіційно одержує стільки ж. І першою і другий держава готова доплачувати комунальні платежі на кілька сот гривень щомісяця. Тим більше, що "бюджетникам" воно дійсно недоплачує в рази.
Правда, наш менеджер може "зберегти обличчя" (і дещо важливіше), написавши заяву про відмову від субсидії. Але якщо він таки її отримає - а вибіркова перевірка встановить, що його доходи-витрати явно не відповідають жебрацькому окладу - тоді будь готовий відповідати. Не обов'язково "відсидкою" - для початку достатньо буде штрафу в десятикратному розмірі. Ну, наприклад, заплатив за тебе бюджету в рахунок реформи ЖКГ згадану в статті твою "частку", 2,5 тис гривень - штраф буде вже 25 тисяч.
Та тільки на таких "додаткових надходженнях" можна буде наповнити і переповнити бюджет реформи. Нема з чого платити штраф? Ну, завжди повинна бути альтернатива - кілька років у колонії, наприклад. І відразу будуть знайдені варіанти: відмовитися від літнього відпочинку за кордоном, просто потрясти "засіки", продати "Шкоду" (нібито куплену на "мінімалку") - так хоча б просто здати квартиру іншим мешканцям, самому поїхати в село, і частина квартплати відраховувати на оплату штрафу. Не обов'язково адже викривати всю багатомільйонну армію "тіньовиків" - досить кілька тисяч показових процесів по країні. І грошей за штрафи буде отримано чимало - і інші будуть боятися "кидати" настільки улюблену на словах "неньку".
Трохи по іншому можна вирішити проблему з пенсіонерами. Якщо бабуся чи дідусь не можуть платити достатню суму - за них це має робити держава. І дати їм спокійно дожити хоч до 100років - нехай навіть вони займають трикімнатну квартиру на Хрещатику. Але після їх відходу в інший світ пред'явити рахунок з відсотками - всім горе-родственничкам, які за життя ігнорували старих батьків, позбавляючи їх та догляду, та матеріальної допомоги - а після їх смерті злетяться, як сарана, для поділу багатої спадщини. Ось тоді нехай і вирішують - чи то самим жити на престижній житлоплощі, сплативши борг з багатьма нулями - або продати її, знову ж, виплативши зазначений борг. Не хочуть - ніхто не змушує вступати в права спадщини, і квартира перейде державі, яке швидко компенсує свої витрати, хоча б здаючи її за реальні гроші бажаючим.
Загалом, мешканцям пора ставати дійсно громадянами - розуміючи під цим не тільки права, але і відповідальність. А добровільна відмова від другого автоматично веде за собою позбавлення перший - як би комусь не хотілося "неузгоджені" ці міцно спаяні сторони. Інакше дуже скоро житловий фонд дійсно перейде в руки тих, хто готовий буде забезпечувати його збереження не тільки прекраснодушними побажаннями, а й реальними грошима.