"Жаль – це приниження". Воїн ЗСУ Андрій Смоленський, що втратив руки та очі на війні, назвав фрази, які ніколи не варто казати військовим

Український військовослужбовець Андрій Смоленський з позивним "Апостол", який на фронті втратив очі та частини рук, розповів, яких фраз варто завжди уникати під час розмови з воїнами. Він вважає висловлювання жалю найгіршим з усього, що може почути у свою адресу військовий. Натомість це варто замінити на слова подяки.

Відео дня

В інтерв'ю ТСН Андрій Смоленський розповів про найобразливіші речі, які він чув від оточення. Передусім, за словами військового, потрібно замість жалю висловити та показати повагу й зрозуміти, що поранений воїн такий самий, як і всі інші люди.

"Жаль – це найгірше, що можна дати військовому після повернення з фронту. Жаль – це величезне приниження військового, який свідомо йшов на фронт, знав, на які ризики він йде і готовий був нести відповідальність за ці ризики. Жаліти можна тих, хто не несе відповідальності за свої вчинки. Військові – це не ті люди, які не несуть відповідальності за свої вчинки, військові – це ті люди, які набралися сміливості взяти на себе відповідальність за все, що ми бачимо навкруги. Після поранення військовим, однозначно, треба давати не жаль, а повагу в дрібницях, у великих речах, у всьому", – пояснив чоловік.

Смоленський назвав найпоширеніші ситуації, з якими й сам чимало разів стикався: "Є історії, коли це жорстке поранення, як у мене, може підбігти людина і підхопити тебе, бо вона боїться, що ти впадеш. Може підбігти інша людина і почне звертатися не до тебе, а до людини, яка поряд з тобою, яка виглядає здоровою. Наче ти не є суб'єктом. І це навіть проявляють не просто чужі люди, а родичі".

Військовослужбовець пояснює, що замість жалю краще поспівчувати людині й поставитися до неї з розумінням. Зокрема, повага і подяка є також обов'язковими речами, які варто висловлювати навіть тоді, коли людина, що повернулася з фронту, відмовляється спілкуватися.

"Повага – це перше, що ми можемо дати військовому, коли він повернувся з фронту, і будь-яка людина, яка повернулася з армії, заслуговує на повагу. Друга річ, на яку заслуговують військові, – це подяка. Почніть просто зі слів "Добрий день. Вибачте, я хотів би вам дуже сильно подякувати за те, що ви є нашим захисником". Якщо починати із цієї фрази, ви точно не прогадаєте. Навіть якщо він не хоче спілкуватися, потрібно почати з подяки. Я думаю він її почує. Він може сказати: "Ви знаєте, я не хочу говорити", але він почує першими слова подяки", – сказав він.

Андрій Смоленський закликав військових вказувати оточенню на те, що їм не подобається, адже власне самопочуття важливе: "Найголовніше, як військовий почувається всередині. Я б дуже хотів, щоб військові, які повертаються, знали, що можна жити завжди. Можна продовжувати життя. І не дозволяйте спілкуватися із собою у такий спосіб. Люди будуть вчитися, що так не варто спілкуватися з військовим".

Минуло вже 9 місяців від поранення 27-річного військового. Чоловік пішов добровольцем на фронт і командував невеликим підрозділом на півдні України. Він дістав поранення, коли підіймався з траншеї. Тоді Смоленський втратив зір, частково слух та дві руки.

"Мої болі зменшилися, лікарі допомогли стати на ноги, реабілітологи допомогли адаптуватися до свого побуту. Я щасливий, я кайфую від життя, я кайфую від моєї дружини. Мені подобається гуляти вулицями свого міста і знати, що це мої вулиці й ніякий засранець з-за кордону не буде мені розповідати, якою мовою спілкуватися, у що вірити і як мені жити. Я не жалкую жодного разу, що пішов на фронт і мав честь служити з такими чудовими хлопцями, такими чудовими людьми навколо і що я мав щастя отримати цей досвід, який мене зробив зовсім іншою людиною і який дав мені зрозуміти, що в цьому світі важливо", – з надією сказав він.

Проходячи реабілітацію, Смоленський знайшов нове хобі – співи. Його першою піснею став кавер на хіт відомого гурту 5'Nizza "Солдат". Чоловік переклав її українською мовою та актуалізував текст відповідно до реалій війни й власної життєвої історії.

Раніше OBOZ.UA повідомляв, що Олексій Гнатковський пояснив, чому потрібно переходити на українську мову в побуті та чому "какая разніца" є пропрацьованим століттями наративом.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!