"Повоюють усі чоловіки". Тарас Тополя – про розпад Росії, російську мову на фронті та втікачів з України

Український музикант Тарас Тополя нещодавно повернувся зі США, де разом із гуртом АНТИТІЛА нагадували світові про жахливу війну, яка вже понад 10 років знищує Україну і руйнує життя мільйонів людей. Співак бачив усе це на власні очі, адже понад шість місяців зі своєю командою провів на передовій як парамедик.

Відео дня

Що зараз відбувається з підтримкою України на Заході? Як Тарас Тополя ставиться до мови ворога на фронті та кого вважає винним у засиллі російської в Києві? Яким бачить єдиний спосіб перемогти Росію і що думає про мобілізацію жінок, водночас вважаючи, що повоюють усі чоловіки? Про це та багато іншого – в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA.

– Ви перебували у США із важливим проєктом Culture vs War. До цього відвідували Велику Британію, де збирали мільйони гривень на потреби армії. І зараз, зокрема, їдете в тур містами України. Як вам після мирної Європи та Америки повертатися додому? Які враження? Можливо, щось дратує?

– Почуваємося трохи втомленими і фізично, і морально. Але щасливі, що повернулися додому. Кожного разу повертаєшся з якимось хорошим результатом. Зараз нам вдалося зібрати досить вагому суму – понад 200 тисяч доларів – для Головного управління розвідки.

Щодо повернення з мирної Європи чи з мирної Америки до України. Це вже не вперше, коли ми змінюємо так обстановку. Все почалося зі спільного концерту в Польщі з Едом Шираном, коли ми просто з лінії фронту виїхали на мистецький захід. Тоді це було дуже контрастно. Зараз ми не повертаємося безпосередньо в окопи, на нуль. Ми повертаємося в Київ.

Столиця відносно спокійно почувається завдяки силам оборони і системам Patriot. Тому, в принципі, великого контрасту немає. Але все одно є відчуття війни і розуміння того, що це твоя Батьківщина, у якій йде війна.

– Як ви взагалі і члени вашого гурту ставитеся до чоловіків, які виїхали за кордон? Музикантів, артистів, скажімо так, ухилянтів. Засуджуєте їх за цей вчинок? Що вони не йдуть служити, а виїжджають заради мирного життя десь там, за кордоном.

– Своїм прикладом ми намагаємося показати чоловікам і жінкам, що, власне, треба залишатися тут, працювати і робити все на своїй землі для того, щоб: а) здобути якомога швидше цю перемогу, б) зробити так, щоб Україна здійнялася і вийшла на гідний рівень процвітання економіки. Ми також створюємо сучасний український контент, ми намагаємося робити це якісно.

Останнє, що я буду робити публічно, – це засуджувати когось за їхні вчинки. Дуже сподіваюся, що народ дасть оцінку кожному.

– Якщо говорити про публічних людей, які є прикладом для мільйонів українців. Іноді їхні вчинки кажуть за них набагато більше, аніж слова. Тому цікаво, у кому з відомих людей ви безпосередньо розчарувалися після 24 лютого?

– Ні в кому не розчаровувався, бо я не зачаровувався. Я знаю глибоко український шоу-бізнес. Стільки детальних нюансів, що я далекий від розчарування будь-ким. Іноді просто спостерігаю з посмішкою за тим, як падає полуда з очей у прихильників того чи іншого артиста чи коміка. Це їхня драма, не моя драма.

У мене немає розчарування. Єдині люди, якими я зачаровуюсь, – це мої діти і кохана дружина. Якщо вони щось зроблять, таке, щось дуже погане (сміється), я можу розчаруватися. А до всіх інших у мене ставлення дуже просте.

– Можливо, у вас були друзі, які зробили не так, як вам би хотілося, наприклад. Ви не підтримуєте їхні вчинки – з гуртів, музикантів, артистів, акторів.

– Для мене і музикантів гурту АНТИТІЛА війна розпочалася не в 2022 році, а в 2014-му. І от 2014-го всі ті друзі, які мали зробити дурниці якісь, не зробили їх у 2014-му, в 2015-му. Тому що "водорозділ" для нас почався ще тоді. Ну і ще раз нагадаю, що війна почалася в 2014-му, а величезна кількість кумирів українців продовжувала гастролювати в Росії, їздити на корпоративи.

Знову ж таки, я нікого не засуджую. Це їхнє право. Законом було не заборонено.

Відповідаючи на ваше запитання, так, були певні знайомі та друзі, від яких не очікувалося, що, наприклад, вони переїдуть жити в Росію, в Москву, чи продовжуватимуть їздити з концертами туди. Від певних артистів не очікував, подумати навіть не міг, вважав, що це неможливо. Виявляється – можливо.

– У продовження ваших слів хочу запитати. Хто тоді для вас став справжнім відкриттям, патріотом, хто показав свою українську позицію після 24 лютого. Наприклад, раніше їздив у Росію з концертами, а тоді відхрестився.

– Я цих прізвищ називати не буду. Для мене немає таких людей. Не те що відкриття, але я був приємно враженим, коли зустрів у нашому батальйоні фронтмена гурту "Нумер 482" Віталія Кириченка. Ми служили в четвертій роті, він – у першій. Віталій був і в окопах, і брав участь у бойових діях.

Для мене було приємно, що вокаліст, соліст і автор пісень гурту "Тінь сонця" Сергій Василюк так само пішов. Разом із нашим батальйоном пройшов і Київщину, і Харківщину, коли ми служили і безпосередньо були на фронті.

Для мене в перший день широкомасштабного вторгнення стала великою приємністю кілометрова черга з простих людей, які стояли для того, щоб записатися до Сил територіальної оборони. Оце все мене вражало. А ті люди, артисти, які їздили з гастролями в Росію або брали участь у різних проєктах, наприклад, після Іловайська, брутального розстрілу росіянами українських добровольців, після подій під Волновахою… Багато-багато вже сталося в 2014 році.

– Навіть після Криму…

– Так, навіть після Криму. Ну, що мені? Дуже шкода, що в них очі відкрилися лише після того, як ракети полетіли на їхні голови. Але, з іншого боку, добре, що хоча б так. Вірю і дуже хочу сподіватися, що це не мімікрування, перефарбовування чи адаптація, як хамелеонів, до нової дійсності, а що це дійсно щира позиція громадянська. Цих артистів багато, ви їх знаєте.

– А от цікаво, чи за останній час вам доводилося взаємодіяти якось з росіянами, чи зустрічали їх, можливо, у США чи в Європі. Тому що на концерті Ірини Федишин у США стався дивний інцидент із путіністом. Так само Максим Галкін, росіянин, який підтримує Україну. Йому довелося мати справу з неадекватним російським блогером, був конфлікт. Цікаво, чи траплялися з вами такі неприємні випадки?

– У США живе велика кількість росіян. І ті, з якими ми перетиналися, це поодинокі випадки. Вони були або дуже мовчазні, або якимось чином комунікували з нами. Але все одно це ті, хто вже десятки років живе у Сполучених Штатах Америки, не підтримує політику Путіна і, власне, втік.

Зазвичай це євреї, які мали російський паспорт і виїхали з Росії за першої можливості. Вони вже давно громадяни США, але мають російське коріння. Ті люди підтримують Україну, вони щиро бажають нам перемоги.

– Як ви взагалі ставитеся до людей, українців, які продовжують слухати російську музику?

– Ця ситуація мене бентежить. От я зараз відвів Марка в школу вранці, і всі діти говорять російською мовою. Це в Києві.

Засуджувати я не можу, тому що це батьки, які спілкуються російською мовою, з цими батьками інші батьки спілкувалися російською мовою. Не кожен здатен на такий вчинок, як ми колись зробили з Оленою. Свого часу ми вирішили перейти в спілкуванні з нашим первістком Романом на українську мову. Це було, власне, під час 2014 року, коли сталася анексія Криму і війна на Донбасі. Ми відчули, що наших дітей потрібно виховувати лише українською мовою. Ми перейшли тоді в спілкуванні з ними, між собою повністю на українську мову. І далі виховуємо всіх своїх трьох українськомовними.

В інших сім'ях не так. І я, на жаль, констатую, що мовне середовище в Києві продовжує бути російськомовним, незважаючи ні на що. І думаю, що для того, щоб знайти українськомовне оточення, треба перебиратися у Львів, Івано-Франківськ чи Тернопіль. Але ми такої змоги не маємо. Ми живемо в Києві, я народився в Києві.

Мова пісень – така ж болюча тема для мене, тому що досі, на жаль, у музичних трендах залишається російськомовна музика. Росіяни розуміють, що це культурний інформаційний простір, який треба окуповувати і захоплювати, вкладають у це ресурси. І вони це поки що вдало роблять.

На жаль, у голові українця мова пісні не корелюється з мовою агресора. Чомусь так сталося, знову ж таки, я нікого в цьому не звинувачую, просто констатую. Людина може щиро вболівати за Україну, навіть віддати своє здоров'я за неї. Але продовжувати слухати російську музику, тому що вона так звикла. І я також не буду засуджувати за це. Але своїх дітей, наприклад, намагаюся всіляко убезпечувати від такого контенту, стежити, щоб до них через планшет і телефон не потрапляв російськомовний контент, російська музика. Це моя відповідальність як батька.

– Ви зустрічали військових, які слухають російську музику на фронті?

– Звісно. Зустрічали прекрасних хлопців і дівчат, які послуговуються російською мовою, тому що вони так звикли.

– Вони це пояснюють просто звичкою?

– Так, звичка, їх так виховали. Деякі перейшли, наприклад, Олексій Настенко. Наш друг, якого ми зустріли в Харкові. Він був травматологом. І через певний період часу пішов так само, як і ми, добровольцем у наш батальйон. Почав служити парамедиком. Він фаховий лікар, дипломований. Як і в більшості харків'ян, російська мова була в побуті його родини. Його виховували російською мовою. Іншого оточення в нього ніколи не було. Але він і його дружина Яніна перейшли на українську мову. І зараз послуговуються українською мовою в соціальних мережах і в особистому спілкуванні. Я такі речі дуже ціную і намагаюся підтримувати цих людей, публічно казати, що вони молодці.

– За вашими спостереженнями, як багато російськомовних захисників ви помічали? Скільки це у відсотках? 50% людей спілкуються російською? Зокрема, у вашому батальйоні.

– Мені важко сказати. Я можу приблизно по своєму батальйону: десь 30% послуговувалися російською мовою.

– Знаєте, просто є цивільні, які кажуть, мовляв, деякі військові не переходять на українську, і я не буду. Чи правильно це – орієнтуватися на військових, які своє здоров'я та, можливо, життя можуть віддати за людей, які тут кажуть, що нічого не робитимуть. Правильно сидіти в мирному тилу і ось так говорити про військових, які спілкуються російською?

– Я не вважаю, що це правильно. Я вважаю, що правильно – це якщо ти не хочеш переходити на українську мову через ті чи інші обставини, але якщо в тебе є дитина, варто дати їй гарне оточення, щоб вона почала говорити українською. Для того щоб дитина не соромилася розмовляти українською мовою, для того щоб дитина знала її.

Коли ми розірвемо це російськомовне коло, щоб наступне покоління почало говорити українською, це вже буде чудово, це вже буде твій особистий подвиг чи подвиг вашої родини. Як ефект доміно. От я закликаю це робити. На початку буде важко, некомфортно, але потім все налагодиться, все буде окей.

– А чи було особливе ставлення до зірок у війську? Можливо, когось зустрічали також на передовій із відомих людей?

– Ніякого особливого ставлення не було. Єдине, що нам дозволяла наша публічність, – це забезпечувати батальйон тими речами, які ми могли здобути, використовуючи свій ресурс. І так і сталося, що на початку широкомасштабного вторгнення ми забезпечили батальйон засобами захисту у великій кількості. Прямо сотні рот закривали. Нам вдалося завдяки друзям знайти не лише бронежилети із наших особистих запасів чи з волонтерської діяльності, а й забезпечити касками, аптечками.

А стосовно того, що до нас якесь особливе ставлення. Ні. Там, на війні, інші стосунки між людьми, працюють трохи інші закони.

– Ви раніше казали, зокрема, що війна – це марафон, і на ній будуть усі. Ви мали на увазі чоловіків чи це включно з жінками? Зараз у вас така сама думка чи ні?

– Ну, дивіться, коли я кажу "війна" – це ж не означає, що всі будуть в окопі. Навіть якщо ми говоримо про військових: частина військових зараз бере участь у штурмових діях, частина – у розвідувальних діях, частина – в оборонних операціях. Частина військових забезпечує в штабах діяльність батальйонів, бригад. Частина військових сидить у великих мегаполісах, до яких, скажімо, війна не дісталася.

Тобто війна так чи інакше стосується кожного. Більший акцент на чоловіках, так. Повоюють всі, і мусять пройти через це всі. Щоб потім, я вважаю, не ховати очі від своїх дітей і внуків на запитання: "Що ти робив, коли країна була на межі знищення? Де ти був?"

– Як ви думаєте, чи настав час мобілізовувати жінок? Чи помічали ви дискримінацію жінок у війську, сексистські настрої?

– Ну, по-перше, я сам ніколи цього не проявляв, не дозволяв і не дозволив би собі. У нашому батальйоні я свідком таких речей не був. У нас жінки служили і служать. Здебільшого вони служать у штабі, займаються такою бюрократичною роботою. Це здебільшого, але є і винятки, і їх дуже багато. У нашому батальйоні, в інших підрозділах. Звісно, що кількість жінок відносно до чоловіків у війську набагато менша.

Але, як я відчуваю, якщо в нас продовжуватиметься широкомасштабна велика війна з такою великою кількістю ресурсів, які вона забирає, зокрема й людських, то ми рухаємося до формату Ізраїлю, де і жінки, і чоловіки проходять базу військової підготовки, всі служать, всі в разі потреби залучаються до оборони своєї країни.

– А тоді до продовження цього питання. Як думаєте, наші діти теж будуть воювати? Чи потрібно до цього готувати?

– Мені дуже хочеться, щоб ми вирішили цю проблему раз і назавжди і щоб нашим дітям не довелося воювати. Хоча загроза з півночі, я думаю, нікуди не щезне.

Я хотів би, щоб ми завершили цю війну в найближчий час. Правильно її завершили, з правильною перемогою. Щоб наші діти знали про це, мали можливість готуватися у військовому плані. Але я не хочу, щоб наші діти мали потребу застосовувати свої майбутні військові навички безпосередньо на полі бою. Краще, щоб північний сусід розумів, що нація підготовлена і сюди не варто лізти.

– Після того як призупинилася ваша служба, чи відчували на собі наслідки? Зокрема, чи є у вас ПТСР, чи зіштовхувалися з цим? Чи, можливо, рідні, близькі на це нарікали?

– Рідні та близькі мої та музикантів гурту АНТИТІЛА багато разів казали, що ми змінилися, стали більш агресивними. Мені, наприклад, треба було десь пів року, щоб увійти в якийсь інший стандарт, ніж той, у якому ми були під час бойових дій на Харківщині. Війна справді змінює, іноді дивне сниться. Але ми вже адаптувалися. Все-таки пройшов великий період, як ми вийшли з передової.

– А от цікаво, тоді, у бойових умовах, чи приходило до вас натхнення на написання музики, пісень?

– Єдина пісня, яка була написана спеціально, – це спільна робота з Едом Шираном. Коли вони запропонували це, ми записали в студії українську лірику до пісні. Саме перед виїздом на Харківщину. Це була, по суті, єдина пісня, створена в той період. "Фортеця Бахмут" вже була записана з нашого досвіду, з нашими переживаннями, але ми тоді вже безпосередньо не брали участі в бойових діях.

Але пісні треба писати. АНТИТІЛА до широкомасштабного вторгнення, до карантину збирали стадіони, тисячні зали, Палац спорту. У нас велика аудиторія, яка чекає від нас пісень, і ми усвідомлюємо відповідальність перед цими людьми.

– Що ви вважаєте стосовно сучасної української музики? Чи вона деградує? Чи помітили якісь зміни в музичній культурі з 2014 року?

– Я скажу так: музика видозмінюється, і я дуже радий, що український контент з'являється в такій кількості. Він, можливо, іноді для мене незрозумілий, важко сприйняти через мою якусь призму, мій досвід, мої рамки. Але супер, що він є, і це слухає українська молодь більше, ніж вона робила це ще 5 років тому.

– Цікаво, що саме вам не подобається?

– Мене немає в TikTok. Я розумію, що український контент зараз створюється лише для TikTok, якісь мелодії, якийсь хук… Пісні стають шалено популярними. Не особливо насичені вони змістом, речами, які для мене важливі, але вони є. Мені це не зовсім зрозуміло, але чудово, що це не щось москальське, а українська мова, і такі українські пісні стають популярними. Ще в той час, коли АНТИТІЛА починали діяльність, це було абсолютно неможливо.

– А як ви особисто ставитеся до так званих хороших русскіх, ну от, зокрема, людей, які підтримують Україну? Та ж Алла Пугачова, Максим Галкін, Андрій Макаревич?

– Ну дивіться, я ставлюсь до них індиферентно, прозоро. Якби Галкін, наприклад, заявив, що йде в президенти, і серйозно би націлився на крісло очільника Росії, тоді б я почав до нього якось ставитись, коментувати. А поки що його позиція приблизно настільки впливає на, скажімо, позицію Путіна і на діяльність цієї військової машини, як помах крил метелика.

Якось паралельно. Вони з Пугачовою нібито підтримують Україну і все. Знову ж таки, де вони були в 2014 році, у 2015-му? І на цьому дякую.

– Наприкінці 2022 року ви прогнозували розпад російської імперії, мовляв, у Росії буде ходити українська гривня. Що думаєте зараз?

– Я впевнений, що найефективніший спосіб перемогти Росію – це спричинити тим чи іншим чином розпад її зсередини. Щоб відцентрові сили почали відколювати від центру, від цієї авторитарної вертикалі народи, які зараз перебувають у в'язниці, там, у Росії. І чим швидше ці сили почнуться, тим краще для українців.

Тому я впевнений, що рано чи пізно ми будемо спостерігати всі ці процеси. І дуже хочу, щоб з того політико-територіального формування, яке зараз називається Російська Федерація, утворилося 10 чи навіть більше нових держав.

– Цікаво, як іноземці реагують на те, що ви були на лінії фронту, були, зокрема, військовослужбовцем, бойовим медиком. Взагалі, їм віриться, що музикант зміг ось так добровільно піти на війну, і приїхав до них? Ви з Едом Шираном зустрічалися, проводили спільний концерт. Яка в нього взагалі була реакція?

– Хочу наголосити, що ми залишаємося військовослужбовцями, просто ми виведені у розпорядження. І продовжуємо службу в 130-му батальйоні територіальної оборони міста Києва.

Звичайно, це реакція тих людей, які ніколи не бачили війну, які ніколи не відчували її на собі, на щастя. Як це, наприклад, з Едом Шираном чи з іншими людьми у Сполучених Штатах Америки, з якими ми спілкуємося і яким ми показуємо наш документальний фільм – фільм асоціації "Дивись українське".

Іноді вони не можуть осягнути, як таке взагалі могло статися на території Європи в 2022 році, така широка, кривава, велика війна. АНТИТІЛА – це просто як маленький-маленький приклад. Насправді сотні тисяч добровольців залишили свій життєвий уклад, змінили свої справи на військову. Це все про українців, про нас. І вони дивуються, як так сталося.

Я завжди відповідаю: "Ви не дивуйтесь. Якби прийшли у вашу країну, умовно, у ваш дім, будинок чи квартиру, наприклад, грабіжники, які намагаються знищити ваше майбутнє, вбити вас, ваших рідних і близьких. Що б ви робили? Ви би також боролися, брали до рук зброю, щоб захистити себе і своїх близьких". Bono, наприклад, нічого наводити не треба, він усе прекрасно розуміє.

Або коли ти спілкуєшся, наприклад, із пересічним громадянином Сполучених Штатів – умовним техасццем, який має право носити зброю і захищати свою приватну власність. Вони прекрасно розуміють, чому АНТИТІЛА пішли, і що по-іншому ми не могли вчинити на той момент.

– А от цікаво, чи вони продовжують підтримувати Україну, чи все-таки ви побачили, що підтримка у світі падає? Тому що деякі волонтери, артисти, які теж подорожують світом, збирають величезні суми на Збройні сили України, кажуть, що помічають це. Інформаційна стрічка в Європі та США змінюється і не на користь України. Що ви бачили цього разу? Чи змінилося ставлення до українців і України загалом?

– Те ж саме бачимо, і це не на користь України. Це значить, що тим людям, які мають певну аудиторію, які можуть завдяки своїй впізнаваності чи іншим факторам звертатися до закордонної аудиторії, потрібно працювати вдвічі потужніше, удвічі сильніше.

Це, власне, одна з основних місій була нашого проєкту Culture vs War, з яким ми приїхали і до Великої Британії, і до США. І в майбутньому плануємо розширяти його на країни Латинської Америки, на країни глобального півдня. Це виносити Україну в інформаційний простір, говорити, нагадувати, що в Україні триває війна, що Україні потрібна підтримка вчасна, в повному обсязі, і що цю підтримку потрібно розширювати.

– Я підозрюю, що ви оптиміст, тому що минулого року ви обіцяли концерт у Криму влітку 2024 року. От скажіть, будь ласка, то коли все-таки тепер цього разу ви прогнозуєте концерт?

– У нас відкрита дата. Нам треба трошки більше попрацювати, особливо тим підрозділам, які діють на Кримському напрямку, а це підрозділи ГУР, спеціальні підрозділи Головного управління розвідки. Ми бачимо велику кількість хороших результатів. У цьому контексті ми вже віддали 4,5 мільйони гривень з квитків, які продали на концерт у Ялті. Передали на ГУР і придбали те, що дуже важливо, що допомагає їм працювати ефективно у військовому плані на Кримському напрямку. Квитки продовжують продаватись, ціна зростає, і кошти з них ми будемо й далі передавати на ГУР, як і ті, що ми зібрали в межах туру Culture vs War у США (на момент публікації інтерв'ю зібрана сума становить 10 000 000 грн. – Ред.)

І так, я дійсно оптиміст, тому що останнє, що АНТИТІЛА зроблять, – це похнюплять ніс і опустять руки. Ми впевнені, що Крим буде звільнено. Ми впевнені, що там буде концерт АНТИТІЛ, що "Укрзалізниця" пустить туди потяг. І ми впевнені, що колись у Севастополі буде база НАТО.

По-іншому ми не маємо права, інакше не може бути. Тому ми так заявляємо, і якби ми, знаєте, похнюплювали носа і мислили лише реалістично, рахували якісь співвідношення сил, то, нагадаю, ми б могли вже програти на третій день цю війну. А потім на другий тиждень чекали, що ми впадемо. А потім три місяці – і ми боремося. Рік, два, і вже третій рік протистояння – і ми не лише протистоїмо, ми досягаємо результатів на полі бою, звільняємо території. Це все українці та Україна. Тому все буде нормально.

– Що для вас безпосередньо буде перемогою?

– Безпосередньо перемога – це звільнення всіх українських територій, це повернення українців додому, повернення з полону всіх тих, хто там перебуває, це повернення українських дітей, які були викрадені, це виплата репарацій усім постраждалим від війни, і сім'ям, і близьким, і рідним всіх тих, хто загинув. Це відновлення України, відбудова всіх зруйнованих міст, інфраструктури. Це пояс безпеки на кордоні з Україною, демілітаризована зона. І це, звичайно, вступ України до Європейського Союзу і до НАТО, і розпад Російської Федерації. Це моя ідеальна перемога. А якою вона буде насправді, реальність покаже.

Читайте також на OBOZ.UA інтерв'ю з актором і бійцем ЗСУ Павлом Алдошиним – про російську мову на фронті, "ракову пухлину" України та зрадників із рідного Генічеська: "У мене немає ненависті до ворога".

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!