Положинський про найстрашніше на війні: це такий випадок, який ти ніяк не передбачиш

Український співак, колишній лідер гурту "Тартак", а тепер і боєць ЗСУ Олександр Положинський зізнався, що найстрашніше на війні це прильоти. Тому що їх неможливо передбачити, як і наслідки, які вони завдадуть. Музикант розповів історію, що підтверджує його слова, а також зазначив, що дуже важко втрачати людей, з якими ще зовсім недавно йшов пліч-о-пліч.

Відео дня

Про це Положинський розповів в інтерв'ю "5 каналу". За його словами, є ситуації, які неможливо прорахувати (щоб переглянути відео, доскрольте до кінця сторінки).

"Була така ситуація, що поряд знаходилися два окопи. Відстань між ними буквально, можливо там, кілька метрів, і після прильоту в одному окопі всі загинули, в іншому всі вижили без жодних ушкоджень. Це просто такий випадок, який ти не прорахуєш, не передбачиш ніяк. Як лотерея. Як випадковість, щоб одні вижили і допомогли вижити іншим. Тому що саме там наші медики були в цьому окопі, які вижили. Інших довелося проводити в останню путь і висловлювати співчуття рідним та близьким. Це дуже важкий процес", – сказав Положинський.

Він наголосив, що бачити смерть товаришів дуже важко, як і надавати їм допомогу на фронті. І на це є кілька причин.

"Звичайно, для мене найстрашніше, бачити тих людей, з якими ти щойно спілкувався, з якими ти потоваришував за короткий час, з якими ви вже пройшли певні певні випробування, бачити їх уже не живими. Ось це, напевно, саме найгірше, коли твої товариші отримують поранення і потрібно їм допомагати, потрібно докласти максимум зусиль, щоб ці люди вижили і тут дуже багато факторів відіграє роль, і це особистісні якісь фактори, і безпосередньо людина, яка отримала ці поранення, і тих, хто надає допомогу, і тих, хто допомагає реалізувати евакуацію. Але разом з цим тут багато що залежить від обставин", – додав зірка.

Як повідомляв OBOZREVATEL, раніше Положинський пояснив, чому на фронті важливо розмовляти виключно українською мовою. Артист згадав ситуацію, коли він з іншими військовими мало не вбили товариша по службі, якого в темряві прийняли за ворога через російську мову.