"Нікому не наважувалася про це розповісти". Тоня Матвієнко – про сексуальні домагання, злість на чоловіка та сни про маму

Співачка Тоня Матвієнко гучно заявила про себе в кінці минулого року хітом "Кульбаби", який став вірусним у соцмережах. Зараз артистка перебуває в однойменному турі по Україні, який закінчиться виступом у Києві.

Відео дня

В інтерв’ю OBOZ.UA артистка, яка восени 2023 року поховала маму – легендарну українську виконавицю Ніну Матвієнко, зізналась, як переживає втрату та які сни сняться їй про Ніну Митрофанівну. А також розповіла про своє теперішнє життя, в якому багато роботи і підтримки від рідних.

– Тоню, хочеться почати з пісні "Кульбаби", що побачила світ ще в 2022 році, але стала неймовірно популярною нещодавно. Чому, на ваш погляд, вона так "зайшла" саме зараз?

– Важко донести всім людям, що в тебе виходить нова пісня, правда ж? Як докричатися, як розповісти – це або велике вкладання грошей, або допомога соцмереж, як той же TikTok. І саме так воно спрацювало: люди почали накладати цю пісню на свої відео, зокрема блогери, які мають мільйони підписників. І таким чином це дало ефект. Хоча дуже дивно, тому що це сталося наприкінці листопада, а пісня про літо. У нас у шоу-бізнесі кажуть, що зазвичай у пісні важлива актуальність. Новорічна – коли сніг, а тут пісня про кульбаби – глибокої осені. Інколи правила не спрацьовують – і це цікаво.

– Моя подруга днями розповіла, що цю пісню їй надіслав чоловік, з яким вона дуже довго зустрічалася в юності. Сказав, що це про них, але з того дня більше не пише.

– Розшифровую чому: ймовірно, написав, тому що йому завдяки пісні поновилося в пам’яті те перше кохання. Композиція нагадала про вашу подругу. А вона, мабуть, зараз зайнята і не його (сміється). І це все зійшлося, це все про їхню історію. Роки йдуть, діти ростуть, але ми ж все одно там десь, де залишилися юними. І дуже хочемо туди повернутися. Пісня "Кульбаби" саме про це. Вона дуже юна, проста, світла. Місцями, може, навіть наївна, але це їй теж дуже личить. Тому, мабуть, так і "зайшла" зараз. І дуже дорослим, і дітям, і молоді. У мене подружки сміялися: Тоню, ти стала мілфою.

– 23 лютого в Києві відбудеться ваш сольний концерт, який так і називається – "Кульбаби". Ви стежите за тим, як продаються квитки, заходите на сайти продажів?

– Ні, я не роблю цього. Хоча дуже переживала, чекала, що скажуть. Але якщо ми їдемо в тур по Україні, то значить, все добре. Я зможу своїм музикантам дати зарплату, розрахуватися за оренду концертних майданчиків і покрити всі інші витрати. Чи зароблю щось? Думаю, ні. Такі концерти – це більше для іміджу артиста. Ну щось трішки, може, й зароблю, в будь-якому разі з голоду не пропадемо (сміється).

– А на чому зараз найбільше заробляють артисти? Приватні виступи – таке буває?

– Так, є, звичайно, і приватні концерти. Але все ж більше приносять роялті з прослуховування пісень.

– Цікаво, скільки вам принесли "Кульбаби", які лише на YouTube вже мають більше 10 мільйонів переглядів?

– Я вважаю це запитання некоректним. Я ж вас не запитую, яку маєте зарплатню (сміється). Окрім того, я не знаю, які це будуть виплати. Нічого ще не отримувала, виплати нараховуються через певний час, поквартально.

– Концерт у Жовтневому палаці – це ваш перший сольник там. Хвилюєтеся?

– Ой, якби просто концерт. Але все це несе з собою стільки всяких організаційних питань, щоб цей виступ відбувся. Плюс – переживання. Щоб дійти до того моменту, коли я вже стою на столичній сцені перед глядачами, має ще стільки всього відбутися. І не тільки для виступу в Києві. Чернівці, Львів – у мене давно не було сольних концертів. З нетерпінням їх чекаю. Я дуже люблю людей. Хочу подивитися, хто до мене прийде. Це, знаєте, таке хвилювання, як перед весіллям (усміхається). Непрості емоції. А з іншого боку, все це мене дуже спонукає. Я вже місяць ходжу в спортзал, щоб бути гарною. Я схудла.

– Ну, слід сказати, що ви завжди маєте гарний вигляд. Здаєтеся молодшою за свій вік, наче спите в морозильній камері.

– Та ну, ви що? (Сміється.) Хоча не можу сказати, що нічого не роблю для цього. З 30 років відвідую косметолога – масаж обличчя, маски, біоревіталізація. Ботокс та інші подібні ін’єкції – це ні. Думаю, що ще тут важлива вага. Я не повна, але і не занадто худа, тому шкіра не потребує ніяких підтяжок. Та я не спеціально це роблю, бо насправді хочу бути худою (сміється). Але мені всі розповідають, що тоді, ймовірно, потрібно корегувати овал обличчя, воно може "поповзти".

Ну а ще я ніколи з себе не робила, знаєте, тітку. Мені подобається відчувати себе дівчинкою. І чоловік, і діти часто кажуть: "Коли ти подорослішаєш?". Як вдається зберігати в собі такий легкий настрій? Це важке запитання, чесно. Точно знаю, як би на це відповіла моя мама, чомусь зараз її згадала. Мабуть, тому що я співаю? Це прекрасні емоції: радість, любов. А якщо людина весь час на стресі, живе зі злістю та образами, то і виглядає відповідно. Це мої спостереження.

– Минулого року ми робили з вами велике інтерв’ю, в якому ви розповідали, що окрім співочої кар’єри, маєте ще одну роботу – викладачки у виші. Нещодавно стало відомо, що ви залишили посаду. Чому?

– Тому що важко. І там відповідальність, і там. А тим часом почали дедалі активніше запрошувати співати, а це поїздки. А ти не можеш, бо викладаєш. Я вирішила: поки мене кличуть, треба співати. Бо це завжди було моєю мрією. Своїх студентів я дуже любила, але треба думати і про себе, любити себе, не боятися приймати рішення, які потрібні тобі. Я просто знайшла себе в цьому житті. Спів – моє призначення. Це мені приносить задоволення.

Хоча все і зараз не дуже просто. Треба бути і з Ніною (дочці Тоні Матвієнко та співака Арсена Мірзояна дев’ять років. – Ред.), і їздити. Але кручусь! Няні в нас немає. Уляна, старша дочка, допомагає. Всі допомагають: Арсен, тато мій, брати. Якщо знаю, що мене не буде, заздалегідь роблю підготовку – складаю речі, які коли треба одягати, готую. Не буває такого, що все кинула і поїхала. В холодильниках завжди є що їсти, все випрано, все показано – отак.

– В одному з нещодавніх інтерв’ю ви розповідали, як у десять років втекли з дому. Що трапилось? Чому ви так вчинили?

– Я не знаю. Можливо, привернути більшу увагу до себе, щоб попереживали за мене. І це ж тривало недовго – мене не було всього години три, здається. Далеко я не пішла. Ми на шостому поверсі жили, а я на сьомому сиділа в під’їзді і спостерігала, як вони бігають, шукають. А потім сама прийшла. Я взагалі була пацанкою такою завжди. У проєкті "Голос країни" вперше стала на підбори. У прямих ефірах у мене навіть не було танцювальних номерів, тому що я взагалі не могла рухатись на підборах. Чи ношу зараз? Ну, не в житті, тільки на сцені.

– Тоню, в контексті гучних скандалів через ймовірні сексуальні домагання в творчих колективах хочу запитати: ви особисто стикалися з чимось подібним?

– У мене колись була одна історія в дитячій лікарні. Уляна захворіла, а оскільки була дуже маленькою, мене поклали разом із нею. І в цьому медичному закладі мене домагався один з лікарів. У хід йшло все – маніпуляції, залякування. Він був значно старший, а мені тоді ледве виповнилося 19 років. Я була дуже молодою і нікому не наважувалася про це розповісти. Як вийшла з цієї ситуації? Одного разу дуже сильно злякалася і сказала, що я дочка Ніни Матвієнко. І це спрацювало. Він випалив: "Я пожартував!". Знаєте, мені здається, що чи не в кожної жінки є якась така історія.

А в творчому колі зі мною ніколи подібного не траплялося. Думаю, що боялися, що я дочка Ніни Матвієнко (сміється). Мене досі чоловіки бояться. Хоч би хтось підійшов! Он на Арсена прихильниці просто вішаються. Він дивується: "В тебе не так?" Я сміюся: "Та, боже, їх не видно, покажіть мені хоч одного".

– Ви ревнива дружина для чоловіка?

– Я розумію, звісно, що обійми та поцілунки – це частина професії. Але взагалі я не те що ревнива, але свого не віддам. А це трішки інше, бо ревнощі – це більше про невпевненість. Він знає, що тільки мій. І ще ми домовилися, що якщо щось таке відчуваю, всередині все закипить, то відверто скажу йому про це. Бо якщо промовчу, то він же не розумітиме, що відбувається. А я можу психонути і кудись поїхати навіть (усміхається). Якщо він розуміє, що зі мною, ще до того, як я йому скажу, то завжди підходить і обіймає. І на цьому я заспокоюсь. Я Овен, воно в мені як вогонь запалюється. Але цьомнув – і все, спокійна.

А от чи він мене ревнує, я не знаю. Якщо в душі щось таке є, то максимально приховує, бо не пригадую якихось таких моментів. Але тут все ж таки треба брати до уваги різницю нас як артистів. Інколи прихильницям відверто начхати на те, що в тебе є дружина. Такі є без гальм, знаєте? А чоловік із чоловіком так не вчинить. Щоб отак я була з Арсеном і хтось би собі дозволив підбігти до мене, почати обійматися – не уявляю такого.

– Він вам каже, що ви його муза?

– Ні, але я бачу себе в його піснях. Я знаю, про що він пише. Там багато про мене та наші історії з ним.

– Перший рік після повномасштабного вторгнення ви з молодшою донькою мешкали за кордоном, де знайшли тимчасовий прихисток. Якби повернути час, виїхали б чи все-таки залишились би в Україні?

– Залишилася, не поїхала би. Я б ще довше набулася з мамою.

– Втрата відпускає вас потроху чи час не лікує?

– Мені багато друзів сказали, що я змінилася. Мовляв, рік тому була інша. Можливо, тому що дуже зайнята в роботі. Хоча звикнути повністю до того, що мами немає, – не знаю, як це зробити. І не можна сказати, що відпускаю – це ніби як забула. Я не забула. Просто думаю так: як давно її не бачила, і все. Мені здається дуже правильною фраза: "Вона завжди буде в моєму серці". Вона дійсно там як частина мене стала. У мене є пісня в пам'ять мами "Ти – це я", де такі рядки: "Ніби ти не пішла, а залишилась жити в мені". От так і є.

– А вона вам сниться?

– Сниться, але рідко. Останній раз так: заходить несподівано до кухні, ми всі – шоковані. А вона: "Що вилупилися на мене, ніби привида побачили?". Вона могла таке при житті сказати, це в її жанрі (усміхається). Я: "Мам, тому що ви померли". А вона: "Не дочекаєтесь!". І сміється. А я їй давай розповідати, що сталося, як ми її ховали. Це все їй розповідаю, ніби ми зараз разом – це реальність, а те страшне, що сталося, – це сон. Мабуть, мені досі підсвідомо ніяк не хочеться повірити, що її немає.

– Тоню, а чому ви зверталися до Ніни Митрофанівни на "ви"?

– Як мама навчила, так ми, діти, і говорили. Вона пояснювала, чому так вирішила. Казала, що колись вони з татом були в Одесі, відпочивали на пляжі поруч з іншою родиною. І діти якось зовсім неповажно весь час розмовляли зі своєю мамою. І моя, спостерігаючи за цим, сказала, що її діти так "тикати" не будуть. Але треба сказати, що це "ви" виглядало незвичним лише збоку (оточення, до речі, завжди звертало на це увагу). А для мене та братів що "ти", що "ви" – однаково. А мамі було приємно! Я не відчувала ніякого бар'єру у спілкуванні з нею, хоча у нас велика різниця. І цікаво, що моя Уляна змалечку називала маму на "ти", але не "бабуся", а Ніна. І мама ні разу не сказала, що щось не так.

– Так сталося, що ваш тато багато років мешкав окремо, а після смерті мами переїхав до вас. Довелося знову звикати одне до одного?

– До тата звикати – та ні, ну що ви? Так, він не жив з нами десять років, але це вже було в моєму дорослому віці, ці роки минули дуже швидко. Окрім того, він же постійно приїздив, ми бачилися весь час. Просто не жили під одним дахом.

– Те, що ваші батьки – дуже відомі в Україні постаті, допомагало вам у житті чи заважало?

– Мені здається, що багато залежить від самої дитини. Якщо я все витримала в цьому житті, то це плюс. Була б слабачкою – зламалась, якщо б у мене не склалось через них щось у кар'єрі чи особистому житті. З іншого боку, мама завжди була моїм дуже міцним тилом. Не знаю, як це пояснити… Що б не сталося в житті, вона завжди була за мене. А таке безумовне прийняття було часом вкрай необхідне. Бо інколи в житті складалося не так, як звикли в соціумі. Рання перша дитина і те, що в Арсена була дружина, коли ми зустрілися. Це тільки для людей було, можливо, неправильним, а для мами… Я не думаю, що їй було за мене соромно. І впевнена, що всі люди, які так люблять засуджувати, теж не без гріха.

Ну так у мене складалось, що робити? Я ж не народилась і вирішила, що колись закохаюся в одруженого? Це не було сплановано. Ніби воно мені треба оце все, ну правда! І потім, можна подумати, що це так все легко, суперпригода якась – ні. Якщо відверто, так мені вже ці розмови набридли. Я вже з Арсеном 14 років. Це більше, ніж він жив зі своєю першою родиною. Але люди нагадують знову і знову: був одружений.

– Розкажіть, як зараз змінився шоу-бізнес. Здається, немає нині отого пафосного: перший ешелон артистів, другий.

– Справді, нині інші часи, інші можливості. І не все гроші та понти вирішують (сміється). Раніше хто багатший, той на першому місці. Бо шоу-бізнес – це передусім великі вкладання. Тепер не так. Я з дуже різними артистами виступаю на одній сцені. От з Тіною Кароль ще тільки не була (сміється).

– Чи бачили ви інтерв'ю, яке дав Потап російському журналісту Дудю? Що про це думаєте?

– Поки що не бачила, але чула про цю розмову вже багато: іспанський сором і таке інше. Але треба самій подивитися, що він там наговорив. Що в ТрО заочно вступив, що виступає за кордоном, щоб прославляти Україну? Ніхто не стверджує, що він цього не робить. Просто чому російському журналісту? Якось це нерозумно.

– Чи не здається вам, що зараз стає знову більше російської в нашому оточенні?

– Мені здається, що багато хто з тих, хто розмовляв до великої війни російською, роблять це і зараз, мотивуючи тим, що так зручніше. З дитинства, як вони пояснюють, батьки так навчили. Я вважаю, що це несвідомість. І те, що вони кажуть, що це їхній "родной язык". Це ж смішно. Яка це твоя рідна мова? Нам втюхали це в голови при Союзі, але вже ж стільки років з того часу минуло. І чесно кажучи, на старших людей мені вже якось байдуже, а за молодь – переживаю. Хочу, щоб покоління після нас росли свідомими. Ми стараємося все робити для цього: кричимо, співаємо, говоримо, пишемо, показуємо приклад.

– Чи стежили ви за Нацвідбором на Євробачення? Якщо так, то як відреагували на перемогу гурту Ziferblat, який ще восени минулого року називали найперспективнішими артистами серед молодого покоління?

– О так, я дуже за них рада, бо вони просто унікальні! Якось навіть хотіла зробити з ними колаборацію, так мені подобаються. Хвилювалась, щоправда, трішки, як ми виглядатимемо разом: він такий худенький, а я – ні. Так, тарганів у моїй голові багато (сміється). А тепер вони будуть довго зайняті, але, якщо прочитають це моє інтерв'ю… Хоча, думаю, зараз всі хотіли б заспівати разом з Ziferblat. Не одна я така.

– А була вже пісня, яку б ви хотіли запропонувати виконати разом?

– Ні, ми до цього ще не дійшли (сміється). Дійшло тільки до того, що в мене вже був їхній контакт, але я не зателефонувала. О, наше інтерв'ю можна так і назвати: "Тоня Матвієнко не встигла зателефонувати Ziferblat, щоб зробити дует". Такий собі меседж кину через OBOZ.UA.

З ким би ще хотіла разом заспівати? Арсен написав для нас дуетну пісню, але щось Телец ніяк не розтелиться (усміхається). Я ще хотіла заспівати зі Skofka. Через два тижні після того, як поховала маму, мені чомусь дуже захотілося, щоб якусь мою історію саме він описав. Проте на мою пропозицію надійшла відмова. Я не знаю чому. Але і не вважаю, що йому потрібно було щось пояснювати.

Знаєте, мені теж багато чого пропонують, надсилають пісні. Я не аргументую ніколи, чому не подобається та чи інша ідея. Так само не бачу необхідності вимагати це від інших. Ну, не хоче людина – це нормально, не ображаюся. В мене взагалі немає такої риси в характері. Хоча іноді так хочеться, щоб була, бо цим можна прекрасно маніпулювати (сміється).

– Але на Арсена ви можете образитися?

– Я не ображаюся на нього, часом – злюся, а це різні речі (сміється). Хоча все ж таки він більше майстер із приємнощів. На Новий рік ми працювали в різних містах. Напередодні я йому зізналася, що дуже б хотіла, щоб він приїхав до мене (я там була з дітьми) в Яремче. І прямо після свого концерту він вирушив до нас. Міг би поспати, не знаю, відсвяткувати трішки, але сів у потяг і поїхав.

Також читайте на OBOZ.UA інтерв'ю із зірковою фітнес-тренеркою Анітою Луценко – про перехід на українську мову, кризу середнього віку та голодний Лондон.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!