УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

"Піду на курси майстрів манікюру". Віра Кобзар – про свої гонорари під час війни, трагедію в родині та сльози на гастролях

6 хвилин
31,8 т.
'Піду на курси майстрів манікюру'. Віра Кобзар – про свої гонорари під час війни, трагедію в родині та сльози на гастролях

Популярна українська акторка Віра Кобзар ("Скажене весілля", "Джованні", "Родичі", "Ми більше ніж я") під час великої війни живе та працює в Києві.

В інтерв'ю OBOZ.UA артистка розповіла, як повномасштабне вторгнення змінило її життя, а також зізналася, чим готова займатись замість акторської професії. З Вірою Кобзар ми поговорили на прем’єрному показі стрічки "Будинок "Слово". Нескінчений роман".

"Піду на курси майстрів манікюру". Віра Кобзар – про свої гонорари під час війни, трагедію в родині та сльози на гастролях

– Віро, на початку російського вторгнення дехто з ваших колег, розуміючи, що роботи може не бути довго, задумувався навіть над зміною професії. Скільки ви не працювали після початку повномасштабної війни?

– У мене протягом року не було ніякої роботи. Як і в усіх! Але не думаю, що в моєму випадку це лише через повномасштабне вторгнення. Ще до лютого 2022 року важко захворіла моя мама. Коли розпочалася велика війна, я, рятуючи дітей, вивезла їх на захід України, два місяці ми проживали в родині в Ужгороді. А потім на Великдень поїхали до батьків у Шепетівку й уже в них і лишилися. Про роботу не думала, бо головною місією був догляд за мамою і забезпечення побуту дітям. Ми довго боролися за життя мами… Але мама пішла в обійми Бога. А потім прийшов час повертатися до Києва, бо почалося навчання дітей. Якраз через рік я повернулася і на театральну сцену. Це сталося на 16-річчя моєї доньки Варвари. Як нам живеться зараз? Як усім – від тривоги до тривоги.

Відео дня
"Піду на курси майстрів манікюру". Віра Кобзар – про свої гонорари під час війни, трагедію в родині та сльози на гастролях

– Здається, ви мешкаєте на дуже високому поверсі багатоквартирного будинку. Дуже страшно?

– Так, це 30-й поверх багатоповерхівки. Але саме через небезпеку ми з дітьми переїхали під Київ – у приватний сектор. Довше добиратися будь-куди, але значно спокійніше та безпечніше.

А робота, слава Богу, поки що мене знаходить, працюю багато. Тому що на мені велика відповідальність: і діти, і тато, якого забрала до себе, собака, весь побут. Маю закривати загальні життєві потреби, обов’язково донатити. Вважаю, що кожен з нас, як "отче наш" перед сном, повинен за можливості допомагати хлопцям наближати Перемогу.

Війна мене змінила, як і всіх нас. Я помітила, що відчуваю певну незручність від великої радості, яку раніше би транслювала... Здається, що радіти – це зараз зовсім не на часі. Але це хибно! Саме зараз потрібно цінувати кожну мить, саме зараз на часі жити й радіти.

Чи думала над іншою професією, якщо в моїй зникне потреба? Звичайно. Я не боюся роботи, піду на курси перукарів-стилістів, мейкап-дизайнерів, майстрів манікюру і займатимусь заробітком у такий спосіб. Навіть під час війни люди стежать за собою – тут робота буде. Моя колега, акторка Ксенія Вертинська, наприклад, закінчила курси косметологів. Вона відкрито про це говорить, і це правильно, треба завжди мати якийсь запасний план.

"Піду на курси майстрів манікюру". Віра Кобзар – про свої гонорари під час війни, трагедію в родині та сльози на гастролях

– Чи не було думок вивезти дітей за кордон – у більш безпечне місце?

– Ні, не було! Мені здавалося, що якщо виїду, це буде крапкою неповернення. Тут, хоч і під тривогами, але ходжу рідними вулицями, всі написи на будинках – моєю мовою. Я у своїй країні, з дітьми розмовляю рідною мовою. Тим більше, в мене батьки похилого віку, мама була дуже хворою. І думки не було їх лишати! І діти не хотіли кидати домівку. Вони вже достатньо дорослі. Доньці – 17 років, випускниця цього року. Синові виповниться влітку 15.

– Куди буде вступати дочка?

– Ще в роздумах! Ми з її татом (відомий український актор і режисер Олександр Кобзар. – Ред.) не хотіли, аби наші діти обрали акторський шлях. Звичайно, ми б підтримували їх у будь-якому випадку, але старалися відсторонити від цієї професії. Не водили їх на кастинги, проби. Вони майже ніде не знімалися. Тільки в одному фільмі "Казка про гроші" зіграли невеличкі ролі – дітей головних героїв. І ще Прохор знімався в Олександра Кобзаря в його картині "Батько". Але підтримаємо будь-який вибір доньки. Головне, щоб їй було цікаво, і вона вбачала в цьому перспективу. Зараз вона думає про графічний дизайн. Але все може змінитися будь-якої миті.

– Кілька років тому ваша Варя стала чемпіонкою Києва з боксу. Чому саме цей вид спорту, що вважається чоловічим?

– За часів своєї юності, окрім школи, я сім років займалася танцями і була впевнена, що дочка теж піде цим шляхом. Але ні! Спрацювали гени тата – свого часу він став чемпіоном України з боксу. Коли вона сказала, що теж хоче цим займатися, Саша мене заспокоював: "Я тебе прошу! Два-три тренування, замориться присідати й бігати, отримає кілька разів – і покине". Ніхто не думав, що це переросте у таке захоплення.

"Піду на курси майстрів манікюру". Віра Кобзар – про свої гонорари під час війни, трагедію в родині та сльози на гастролях

Звичайно, непросто було спостерігати, коли твоїй дитині перев'язують руки, одягають рукавички, шолом... Крім того, у фінальному поєдинку першості Києва їй довелося битися у рингу з одноклубницею. З етичних міркувань тренер не мав права стояти ні в одному, ні в іншому розі рингу. З її суперницею стояли хлопці з їхнього клубу, а з боку Варвари – її тато. Бій не дійшов до кінця, вона перемогла технічним нокдауном. Я була присутня на цьому поєдинку. Весь час мені здавалося, що не відчуваю свого тіла, так усе оніміло від хвилювань… Але згодом з’ясувалося, що бокс – це таки не її. Зараз син протоптує цю стежину. Йому подобається.

– Яка ви мама для двох підлітків?

– Раніше я часто говорила дочці: не знаю, що таке бути мамою підлітка, тому щодня вчуся бути твоєю мамою. Коли виникали запитання, читала спеціальну літературу, слухала лекції з виховання. Бувало, зізнаюся відверто, від безсилля зривалася. Потім перепрошувала, знову шукала сили пояснювати. Розповідала про себе в її віці, ділилася своїми переживаннями, намагаючись викликати тим самим відвертість у відповідь. Варя свого часу була трохи колюча, зайвий раз не обіймеш. Щоправда, часто "здавалася": "Добре, пообнімай мене, тільки не лоскотатися!" Син теж дорослішає, стає складнішим. Але вони взяли, як мені хочеться думати, лише найкраще від нас. Мають і характер, і мою ніжність. Коли були маленькими, ми мали слова, які були зрозумілі лише нам. Наприклад, Прохор казав: "тук-тук!" Я мала відповісти так само: "тук-тук!" Це означало, що ми перестукуємося серцями.

"Піду на курси майстрів манікюру". Віра Кобзар – про свої гонорари під час війни, трагедію в родині та сльози на гастролях

– Чи змінилися ваші гонорари під час війни?

– Звичайно, змінилися. За перший знімальний проєкт, який у мене був уже після повномасштабного вторгнення, мені запропонували четверту частину мого стандартного гонорару. Але потрібно було закрити деякі родинні потреби, тому погодилася. Потім була одна третина, половина. Знаєте, якщо це все відбувається через об’єктивні причини, то продюсерів можна зрозуміти. Але нерідко гонорари занижують штучно, прикриваючись війною чи коронавірусом, а насправді – користуючись безробіттям акторів.

"Піду на курси майстрів манікюру". Віра Кобзар – про свої гонорари під час війни, трагедію в родині та сльози на гастролях

– Ви багато їздите українськими містами з антрепризними виставами в компанії колег – Катерини Варченко, Ксенії Вертинської, Наталії Васько, Анни Кошмал, Дар’ї Петрожицької. Як сприймають театр під час війни глядачі?

– Захід України – це гоноровий глядач, схід та Одеса – вибагливий. Але я не можу назвати бодай одне місто, де би приймали погано. Глядачі дарують квіти, пишуть щемливі послання. Дякують, що ми доїхали до них, особливо на сході країни. Фотографуються разом і кажуть: "Зараз вишлю чоловіку, він на фронті, нехай порадіє за нас".

Одного разу до мене підійшов військовий, який відмовився фотографуватися, сказав, що підтримує виключно живе спілкування. Говорив таким хриплим-хриплим голосом, бо, як з’ясувалося в розмові, мав контузії, пережив клінічну смерть. Сказав, що ми повинні далі працювати, виходити на сцену, щоб глядачі хоча б на кілька годин відчули радість і забули про обставини війни. Наші вистави дійсно дуже люблять – графік розплановано вже до 2026 року.

"Піду на курси майстрів манікюру". Віра Кобзар – про свої гонорари під час війни, трагедію в родині та сльози на гастролях

Звичайно, буває непросто – повітряні тривоги переривають перегляд, ми все зупиняємо, біжимо в укриття, повертаємося. Страшно вночі в Дніпрі, Харкові, Запоріжжі. Лежиш у готельному номері, плачеш, молишся, щоб Бог дав змогу тобі цілою повернутися додому, до дітей.

Також читайте на OBOZ.UA інтерв’ю з телеведучою Кароліною Ашіон: розлучення, смерть мами та кар'єра в боксі.

А ще на OBOZ.UA історія про те, як живе найуспішніша колись дитина-кінозірка Анастасія Зюркалова: переїзд до Канади та робота офіціанткою.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки