"Глядачі досі пишуть: як ти могла?" Дарина Федина – про хейт через серіал "Спіймати Кайдаша", несприйняття Києва та свою сім’ю
Віртуальний меморіал загиблих борців за українську незалежність: вшануйте Героїв хвилиною вашої уваги!

Акторка Дарина Федина зіграла одну з головних ролей у серіалі "Спіймати Кайдаша" в 17 років. Вона тільки-но вступила до столичного театрального університету ім. Карпенка-Карого. У кінокартині Дарина виконала роль Мелашки – дружини Лавріна, молодшого сина Кайдашів. Нині артистка живе у Львові, працює в театрі, знімається в кіно.
Ми зустрілися з Дариною Фединою в Києві, під час прем’єрного показу детективної стрічки "Дім за склом", де акторка зіграла одну з головних ролей. В інтерв’ю OBOZ.UA артистка згадала разом із нами зйомки в "Кайдашах", зізналася, чи спілкується з акторами популярного серіалу, а також уперше привідкрила завісу в своє приватне життя.
– Дарино, хочу вам зізнатися, що на сьогоднішній прем’єрі відчувається якась дуже особлива атмосфера – тепла, затишна і дуже творча. Особливу увагу привертає режисер картини Тарас Дронь. Він наскільки переймається подією, що намагається (і йому це вдається!) охопити своєю увагою все і всіх. Ось у цю хвилину він з кимось розмовляв у першому ряду глядацької зали, а через мить – вже в десятому когось обіймає.
– От таким, якого ви його бачите його на презентації, він є і в житті. Сповнений енергії, якою заряджає всіх навколо. З Тарасом працювати дуже цікаво. Часом у роботі як буває: зняли, все добре, давайте трішечки перепочинемо. А в Тараса так не буває, він просто – енергетична бомба на знімальному майданчику (сміється). Не дає нікому засумувати, впасти в якусь меланхолію. Я відчула ці іскри ще під час знайомства: він не розказував, а запалював своїм сценарієм. Було прекрасно! Відразу заразилася цим горінням.
– Особливість картини "Дім за склом" ще й у тому, що вона знята на кіноплівку, чого нині практично не роблять, бо це дуже непросто технологічно.
– Із сучасними технологіями, звичайно, можна досягти різних ефектів, але плівка доповнює картину, як мені здається, якоюсь легкістю. Ну, і саме знання, що ти з цим працюєш, додає більш якоїсь мистецької ваги роботі – більше заморочувалися, дізнавалися, більше вклали. Я припускаю, що якби ми не знали, що це знято на плівку, то навряд чи відчули різницю. Але добре, що говорять, ми приглядаємося, смакуємо різницю.
– На прем’єру ви приїхали зі Львова, де мешкаєте після закінчення столичного вишу. Ви ніколи не хотіли залишитися в Києві?
– Ні, я поїхала сюди вчитися, як мені казали, в найкращий театральний виш країни. А оскільки мені хотілося цієї професії, то, звичайно, послухала поради. Проте в мене ніколи не було на меті жити в Києві, працювати тут. Львів мені ближчий, я знала, що обов’язково повернуся додому. Зрештою, так і склалося – я почала працювати в рідному місті одразу після випуску.
– Як вас прийняла колись столиця?
– Перша моя взаємодія з Києвом відбувалася в більшості через російське мовне середовище і людей. Тому, звичайно, що це і стало першим моїм враженням. От видно, що це, напевно, дуже і вплинуло на моє свого роду несприйняття Києва. І якийсь біль у мені залишився і до цього часу.
– Актор Іван Шаран розповідав нам в інтерв’ю, що, приїхавши вперше з мамою до Києва у своєму дитинстві, вирішив, що потрапив за кордон, бо ніколи до того часу не чув російської, а тут вона була на кожному кроці.
– Щось у тому є однозначно, погоджуюся з Іваном. Російської було багато не тільки на вулицях, а й у виші – від тих, хто вчився, від тих, хто викладав. Деякі предмети чомусь за замовчуванням начитувалися російською мовою. Всі сприймають це як належне, але я ніколи не спілкувалася цією мовою, я її не знаю. В якийсь момент, це вже було, напевно, на третьому курсі, я набралася сміливості і почала просити, щоби усе-таки пари велися українською. Ну, як мінімум тому, що я не розумію. Десь були короткочасні успіхи, десь – ні. До якості освіти в університеті Карпенка-Карого, та й до самого вишу в мене є чимало запитань, якщо говорити відверто.
Хоча варто зізнатися, що я дуже мало пам'ятаю насправді навчання. Бо якось воно все забулося і через велику війну, і, напевно, тому, що хотілося абстрагуватись абсолютно від того досвіду. Згадуються часом якісь побутові речі. Наприклад, я познайомилася в гуртожитку із клопами, тарганами. Звісно, час від часу туди викликали якісь служби, оброблювали територію. Але цього було абсолютно недостатньо, бо проблема набагато глибша. Можна таку аналогію проєктувати на весь університет, у принципі.
– Чи вірите ви, що зараз, коли навколо вишу піднялося стільки шуму, щось вирішиться на краще?
– Якби не велика війна, то сказала би однозначно: так. Але зміни потребують дуже багато ресурсів, сил, часу, з цим нині проблеми. Це як з тими тарганами – треба набагато глибше зануритися в проблеми. Однак сподіваюся, що все-таки ця пожежа не загаситься.
Я дуже вдячна студенткам, які голосно заговорили про те, що відбувається в стінах цього вишу (йдеться про скандал з викладачем Київського національного університету імені Івана Карпенка-Карого та художнім керівником Молодого театру Андрієм Білоусом, якого нещодавно звинуватили у сексуальних домаганнях. Після службової перевірки в університеті його відсторонили від роботи. – Ред.). Я їх абсолютно підтримую і заохочую всіх жертв, які зазнавали психологічного та сексуального насильства, не мовчати. Говорити про це, якщо не відкрито, то є анонімна форма. Це дуже важливо. Маховик запустився, його треба розкручувати, аби ця ситуація не зійшла з рук винуватим.
– Під час вашого навчання ви чули про щось подібне?
– Психологічне насильство – це, в принципі, про університет Карпенка (гірко усміхається). Про випадки сексуального насилля я не чула, але ми розуміємо, що якщо тобі не відомо, то не означає, що цього немає. Білоуса особисто я не знаю, він не викладав у мене.
– Дарино, чому ви так мало розповідаєте про себе на сторінках своїх соцмереж? Це дуже не властиво акторам.
– Можливо, тому що я більше людина справи, ніж слова (усміхається). Більшість дописів у моїх соцмережах присвячена волонтерству. Власне, для цього я їх і використовую. Чому волонтерство мене так захопило? Допомагати армії – це обов'язок, як на мене. Я намагаюся його зараз виконувати.
– Як ви згадуєте 24 лютого 2022 року?
– Цей день став початком незворотних процесів. Не знаю, чи я дійшла би до багатьох речей так швидко, наскільки це сталося, якби не 24 лютого.
– Чи правду кажуть, що зараз стало важче збирати кошти?
– Так, буває дуже тяжко. Зрозуміло, що це впливає на психоемоційний стан. Часом уже не знаєш просто, куди ще постукатися, щоб закрити збір. Проте все це логічно – зборів побільшало, бо потреб побільшало. Мене лякає інше: те, що їх не меншатиме. І не знаю вже, у які бубни будемо бити далі. Бо ставатиме тільки тяжче, це очевидно.
Як виходжу з ситуації зараз? Оскільки я працюю в двох театрах (Львівському академічному театрі імені Леся Курбаса та Національному академічному драматичному театр ім. М. Заньковецької. – Ред.), то максимально залучаю аудиторію. Після кожної вистави ми оголошуємо збір. Але оскільки я там не єдина волонтерю, деколи доводиться ставати в чергу, інколи оголошуємо зі сцени про два збори. Шукаємо різні рішення. Дуже помічна річ – дружні банки, які можна створити на підтримку зборів. Така функція є, наприклад, у Монобанку. Достатньо перейти за посиланням, доєднатись до збору, встановити ціль, скільки плануєш зібрати, і поділитись уже власним посиланням на збір. Це дуже допомагає, бо все-таки розділити велику суму на багато маленьких і таким чином закривати її – легше.
– Розкажіть, на що ви витратили свій гонорар за "Кайдаші"? Це була велика сума?
– Ой, ви таке питаєте, це було давно! (Сміється.) Точно пам'ятаю, що однією з перших моїх витрат за гонорар була калімба (африканський музичний інструмент, що складається з дерев'яної дошки з прикріпленими металевими зубчиками, ідеально підходить для початківців-любителів музики. – Ред.). Щось відклалося. І ще, згадую, купила дуже гарну спідницю у квіточки. Вона жива досі, щоправда, не так часто тепер ношу. Але дуже люблю – в мене з нею пов’язані хороші спогади. Матеріально – це не дорога річ, просто сподобалася. Мої найдорожчі речі – це час і люди. І зараз у мене цього всього дуже маленька кількість, хотілось би побільше.
– Які у вас стосунки з акторами серіалу? Ви зідзвонюєтеся, бачитеся?
– Я не з тих людей, які люблять розмовляти по телефону. Щодо стосунків з акторами, ми не близькі, але я маю сентимент до цих людей і завжди матиму.
– Роль Мелашки у "Спіймати Кайдаша" – це ваш дебют у кіно. На час зйомок вам було всього 17 років. Григорій Бакланов, який зіграв у серіалі вашого чоловіка, уже мав кінодосвід. Він вам допомагав у роботі? Бакланов розповідав нам в інтерв’ю, що перший ваш спільний знімальний день був дуже непростим, бо це відразу була сцена з поцілунком.
– О, так! (Сміється.) Був початок березня, холод собачий. У мене з носа текло. І я думаю: "Боже, це мій перший знімальний день у житті, я тут маю ще й цілуватися, а у мене під носом мокро. Як це взагалі має виглядати?" Але з Гришею було надзвичайно комфортно працювати. Він допомагав, ну як і, зрештою, всі актори "Кайдашів". Можливо, навіть не якимось порадами, як, власне, своєю підтримкою. Я вже десь згадувала, що вони мене огорнули просто неймовірною любов'ю. Я почувалася в цілковитій безпеці під їхнім бережним крилом.
– Прихильники, мабуть, часто запитують вас про продовження кіно. Вам би хотілося, щоб серіал мав ще один сезон?
– Ні. Я вважаю, що це завершена історія, і в цьому теж її цінність. А чим могло ще закінчитися? А що, якби той зробив так, а та – інакше? Саме цим він зачіпає дуже – загадкою своєю.
– Ваша героїня схожа на вас?
– Це в певних проявах я, в інших – абсолютно ні. Мені здається, що в більшості акторів так, оскільки ми все одно привносимо в персонажів частинку себе. Але, якщо брати загалом, це не я.
– В одному з інтерв’ю ви розповідали, що коли серіал вийшов на екрани, трапилось несподіване: "Спочатку всі пишалися мною, а потім, коли додивилися до кінця, запитували: "Як ти могла?". Переглядаючи коментарі в інтернеті, вам навіть здалося, як розповідали, що українці створили такий собі "клуб ненависті до Мелашки" через те, що вона покинула Лавріна.
– Глядачі і досі мені пишуть: як ти могла? Що зробила з бідним хлопцем? Мені насправді трішки сумно від цього, навіть не з огляду на те, що це далеко зайшло, а в плані, що такий захист має Лаврін, коли він теж абсолютно не святий стосовно моєї героїні. Яким чином вона обманулася в цьому шлюбі? Мав місце тиск для того, аби в них відбувся секс, так же? Внаслідок чого сталося і все решта – вагітність, одруження. Ніхто не подумав, що вона, можливо, мріяла про щось інше. Наприклад, мати також якусь кар'єру, скажімо, співочу. І в принципі вона ну, не дурна, правда ж? Але піддалася на маніпуляції людини, яку любила. От так от склалося. І це насправді дуже показова історія, і вона набагато глибша, ніж може здатися на перший погляд. Вона про цінність самого себе.
Впевнена, що ці стосунки могли би скластися по-інакшому. Вони могли би зрештою зберегтися, якби герої вміли спілкуватися одне з одним. Якби вони більше говорили, а не маніпулювали одне одним. І не було б тоді якихось раптових, дуже жорстких, навіть жорстоких рішень. Усе вирішує розмова.
– Ви так емоційно заступаєтеся за Мелашку, ніби це не ви зараз говорите, а вона.
– Я це так розповідаю, тому що в мене буквально нещодавно, можливо, місяць тому відбулася комунікація схожого типу. І мене це зачепило. Скільки можна на неї накидатися? Я в інтернеті вже навіть не вступаю в дискусії з цього приводу, тому що на це треба мати дуже велику витримку.
– Дарино, розкажіть про свою родину.
– У мене є дві сестри, один брат – ми з ними дуже близькі. Я найстарша.
– Як сім’я реагує на вашу популярність? Мама Тоні Хижняк, яка в серіалі зіграла старшу невістку, в розмові з нами зізналася, що дивилася "Спіймати Кайдаша" разів п'ять, не менше. І щоразу, мовляв, якась зі сцен відкривається з нового боку.
– Я насправді ніколи не говорила зі своїми батьками про те, що вони відчували, коли вперше дивилася "Кайдашів". Я знаю, що вони дуже пишаються мною, їм подобається моя творчість. Треба буде запитати більше про Мелашку, бо вже і мені цікаво стало (усміхається).
– Мама Тоні ще розповідала, що до неї на роботу часом заглядають люди зовсім не у справах, а щоб на маму Мотрі з "Кайдашів" подивитися.
– Я до такого, відверто кажучи, ставлюся дуже обережно. Бо така увага до членів сім'ї артиста деколи переходить вже особисті кордони. Рідні заслуговують на те, щоб відгукуватися на цю увагу, лише якщо дійсно хочуть публічності. Якщо ні, то не варто.
– Готуючись до інтерв'ю, практично нічого не знайшла в інтернеті про ваше особисте життя. Коли ми поцікавилися про особисте в акторки Христини Федорак, вона розсміялася, мовляв, ніхто про це не запитує, якось усі про роботу. Завдяки тому запитанню ми дізналися, що Христина виходить заміж.
– Я не дуже люблю говорити про своє особисте життя, на те цей простір і вважається приватним. Скажу коротко: я в стосунках.
– Дарино, кілька років тому багато говорили про те, що ви зустрічаєтеся з актором та автором популярного YouTube-каналу "Загін кіноманів" Віталієм Гордієнком.
– Я не коментуватиму. Нехай це запитання залишиться без відповіді, добре? (Усміхається.)
Також читайте інтерв’ю з актором Остапом Ступкою – про чотири шлюби, дорослих синів і дочку та молоду кохану.
Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!