"Кузьма врятував мене від Азарова". El Кравчук – про роботу в стриптиз-барі, брехню Козловського і те, як усі зірки "кинули" військових через "Інтер"

У 1990-х роках El Кравчук став справжнім феноменом української попмузики: сміливий, розкутий, епатажний та яскравий. Кожна пісня від "Війна завжди війна" до "Нічий" – хіт, кожен вихід на сцену – справжнє дійство, але, як і кожен артист, El пережив свої злети і падіння.

Відео дня

Сьогодні чоловік повернувся до активної творчості, готовий дивувати новими тандемами з молодими артистами та постійно підтримує наших військових. Ексклюзивно для OBOZ.UA співак розповів нові подробиці свого зіркового життя та зізнався, з ким із прогресивних артистів незабаром заспіває в дуеті.

– Чи були в тебе думки виїхати з України в перші дні повномасштабного вторгнення? Чи пропонував хтось допомогу з-за кордону?

– Звичайно, мене запрошували одразу – в Німеччину. Також були дзвінки від досить відомих людей. Наприклад, від головного євангеліста Берліна, який дуже любить українську музику. Казав, що є окрема кімната для мене. Але я жодного разу в голові не уявляв картинку, що поїду з Києва саме через війну. Жодного разу не мріяв, не планував і не готував запасних аеродромів.

Я робив ті кроки, які потрібно було робити в ті дні. Я мав якось допомагати сусідам похилого віку. Саме в той час дізнався, скільки коштує хліб, молоко. Що є черга, що таке Оболонь, куди йти, де аптека. Я живу в цьому будинку з трьох років. Батьки переїхали туди в 1980 році. Тому, звичайно, всі, хто поруч – сусіди, ми вже як родина.

– Як ти ставишся до своїх колег, які мовчать про війну? Той же Олег Винник. Спершу зник, а тепер раптом готує прем'єру пісні на 23 серпня.

– Це наче жарт якийсь. Нагадаю, що спочатку, коли Олег з'явився в Україні, він був уже громадянином іншої країни. Можливо, мав український паспорт раніше. Ну поїхав собі Винник – та й поїхав. Вивіз гроші з України – добре.

Не думаю, що в Україні колись буде можливо так легко заробити величезні гроші на політиці. Ми знаємо цифри, які він заробив саме на політиці (у 2019 році Олег Винник агітував за "Аграрну партію" на чолі з ректором КНУКіМ Михайлом Поплавським. – Ред.). Удача – це виняток з правил. Але будьмо відверті: він дуже багато працював на свою удачу. Коли Олег почав їздити на гастролі, було пів зали людей. Потім більше, більше, більше. Я дуже поважаю Сергія, його менеджера. Тому що це людина, яка своїми руками зробила справу – зліпила зірку.

– А що тоді робити з артистами, які ніби й підтримували Україну, але виїхали за кордон і мовчать?

– Розкажу вам історію. У 2016 році я поїхав на День Незалежності співати в Попасну. Запросив із собою артистів, але, на жаль, не зміг нікого привезти – усі відмовили. Було так неприємно і соромно дивитися в очі військовим. Але вони сказали тоді: "Слухай, ти пам'ятаєш усіх, кому телефонував?" Я відповів, що так. "Запам'ятай, – додали воїни, – ми можемо в пам'яті щось домалювати, щось пропустити, але є речі, які забути неможливо. Ми повинні себе поважати". Сьогодні деякі знаменитості і справді грають яскравих патріотів.

– А можеш натякнути, кого ти маєш на увазі?

– Віталій Козловський. І не тільки він. Усі, хто знімався тоді на Дні Незалежності в 2016 році, відмовились їхати до військових. Пономарьов був зайнятий того дня. Я підходив до "Авіатора", Івана Дорна... Усі, хто був там. Усі, хто брав участь у концерті до Дня Незалежності на каналі "Інтер".

"Інтер" – це такий канал, який мене кликав або тільки тільки на День Незалежності (щороку), або на якісь провокаційні проєкти. Це були якісь гроші, завжди комерція. Окей, нехай вони виплатять мені гонорар, а я витрачу ці гроші в Попасній, наприклад. І я бачу в цьому нормальний сенс не тільки для себе. Зараз теж дуже важко збирати гроші на благодійність, на допомогу. Не тільки військову, а ще й гуманітарну.

– Повертаючись до 90-х. Розквіт української музики. Тоді було багато епатажу. Зараз молоде покоління не настільки відважне, якими були ви. Феномен...

– Можливо, тому, що зараз є інтернет. А коли я починав, його не було, і це було так ексклюзивно, вишукано, недосяжно. А зараз просто один клік – і вони бояться. Хейту якогось. Знаєш, такі речі, які я ніс зі сцени, – це була просто свобода. І все. Не епатаж.

Виступаю в нічному клубі на початку 90-х. Там бандитські посиденьки, наприклад, а я у шкіряних шортиках танцюю і роблю справжнє шоу з Семеном Горовим. Не боюся, що мене поб'ють за це. Це була свобода!

Я працював у стриптиз-барі на лівому березі співаком у клубі "Чикаго". Жодної гривні, долара і речі не заробив чимось, окрім музики. Я по-справжньому колись вибрав для себе цей шлях. Багато артистів української естради, про яких ми, на жаль, зараз дуже рідко згадуємо, пройшли його.

А ця дружба з поколіннями – це розуміння олдскул, ньюскул. От зараз, наприклад, із зацікавленням ставляться до колаборації з різноманітними групами, виконавцями, а саме з нового покоління. Наприклад, з Latexfauna ми записали дуже цікавий дует.

$"Кузьма врятував мене від Азарова". El Кравчук – про роботу в стриптиз-барі, брехню Козловського і те, як усі зірки "кинули" військових через "Інтер"$

– Почекай, почекай. У вас із Latexfauna буде дует?

– Так, у них виходить альбом, вже все звучить.

– Ви вже анонсували це?

– Ні.

– Це ексклюзив?

– Так. Це буде дуже цікава співпраця, тому що Діма і пише цікаво, і тексти цікаві.

– Андрію, у 90-ті було дуже багато гуртів, музикантів. Хтось втримався, хтось ні. Я дуже добре пам'ятаю "Аквавіту", Русю...

– Руся – це класний період. Вечірня попшкола. У них були дуже цікаві пісні, які ставали хітами, справжніми хітами, коли розпадався СРСР і починалась незалежна Україна. Співала Руся ("Дівчинка русява"), співав Андрій Миколайчук ("Підпільний Кіндрат").

– А чому не склалося у Русі?

– Дивись, вони стадіони збирали. Це феномен, який був справжнім. Це не за вуха притягнута мова, не за вуха притягнуті речі. У Русі були золоті касети. Вечірня попшкола. Рома Багарош... Коли я познайомився з Багарошем ще тінейджером, я дивився на нього як на Майкла Джексона. Тому що в нього був семплер, у нього були клави, вони були надсучасні.

– А Ірина Білик?

– А Іра є зараз, і Іра зараз крок за кроком себе якось заново створює нормальною. Повертається в себе, у Білик, я це знаю точно. Вона почала спілкуватися знову з тими самими друзями, з якими ми завжди спілкувалися. Вона знову в нашій творчій компанії. І вона знову Білик, вона знову за піаніно щось вигадує, пише. Вона ще покаже нам всім гарні пісні і музику, я впевнений, тому що вона авторка. Це така цікава історія, коли жінка з себе дістає цей текст і ділиться таким дуже особистим.

– Іра часто говорила про те, що її надихають чоловіки в її житті...

– Її і жінки надихають, я точно знаю. Вона це ніколи не приховувала.

– А тобі наскільки важливе особисте життя? Чи залежиш ти від того, з ким у тебе стосунки?

– Звичайно, залежу. Особисто для мене це завжди була така тема, така кімната, яку я залишив для себе. Ось для Андрія, не для El Кравчука. Я кохав у житті багато разів. Це, може, так нетипово буде, але багато, тому що я людина, яка закохується. Але зараз, не знаю чому, можливо, я розумію, що на першому плані війна. І я для себе сказав: які хіти? Війна – хіт головний. Це головна тема. Конкурувати буду з чим? З війною?

– Чи надходили тобі якісь пропозиції? Наприклад, від конкретного політика, щоб ти виступав за чиюсь партію і скандував лозунги?

– Звичайно, були. Розповім про цікавий випадок. Це був, мабуть, 1997 чи 1998 рік. Коли тільки почалася ця тема з виборами. Мене, Ані Лорак та інших зірок запросив Олександр В'ячеславович Злотник на проєкт, у якому потрібно було співати. Але так, завуальовано... Потім з'ясувалося, що це агітація за двох народних депутатів. Одним із них виявився Микола Азаров.

І коли була можливість вибирати, мені дуже допоміг Кузьма Скрябін. Це були політичні перемовини. Він [Скрябін] вліз у цю халепу. Кузьма тоді сказав мені: "Дивись, ти виступатимеш, буде права куліса і ліва куліса. У правій кулісі тебе чекатиме людина, а в лівій кулісі зроби так, щоб там був твій водій і ти міг зникнути за хвилину з цієї сцени. Можливо, ти не зможеш сказати ні". Я послухав його і поїхав до Києва додому.