Він жив "нараспашку". На прощанні з Віталієм Білоножком зірки поділилися особистими історіями про артиста

У п’ятницю, 12 січня, в Києві попрощалися з народним артистом України Віталієм Білоножком. Прощання відбулося в Національній філармонії України, куди прийшли його друзі, родичі та численні прихильники.

У розмові з OBOZ.UA близькі виконавця згадували дуже особисті історії про нього. Тарас Петриненко зізнався, що дружба з Білоножком скидалася на стосунки з іншим легендарним артистом – Назарієм Яремчуком. Генерал Макаренко згадав, що Білоножко довірив йому історію про сімейну трагедію, а легендарний футболіст Олексій Михайличенко розповів, що породичався з виконавцем. Екстренер київського "Динамо" – хрещений батько єдиної онучки Білоножка.

"Я не можу сказати, що ми часто спілкувалися, але коли випадала нагода: то він мені телефонував запитати, як справи, то я йому, – розповідає народний артист Тарас Петриненко. – Мені ці стосунки дуже нагадують дружбу з Назарієм Яремчуком. Ми могли не бачитися роками, але, коли зустрічалися, складалося враження, що попрощалися вчора. Ми були близькі з Віталіком по духу. Він дуже щирий і правильний у всіх стосунках. Такого іншого немає в нашому колі".

"Наше покоління відходить, – продовжує співак. – Що поробиш, настає інший час – ми йдемо. Але в мене питання: хто приходить на наше місце? Зараз час дуже цинічний, але нарікати на це – те саме, що ображатися на погану погоду за вікном. Просто настав такий час. Узагалі планета Земля збожеволіла остаточно. Але ми з цим нічого не вдіємо, крім того, що самі маємо бути нормальними й добрими".

"Він постійно телефонував, ми розмовляли востаннє десь перед Новим роком, переписувалися зовсім нещодавно, – розповідає головна режисерка фестивалю "Шлягер року" Анжела Норбоєва. – Я чистила телефон і знайшла фотографії з чергового "Шлягера", де він поруч з Олею Сумською та Олександром Злотником. І відправила йому ці фотографії. Мені здається, що це був останній концерт, коли він виходив на сцену – в 2019 році. А він мені написав: "Голубонько моя, коли ж мирні часи повернуться, щоб знову могли виступити?".

"Ми в ці дні багато говорили з Мариною, його невісткою, та Світланою: всі хотіли, щоб він виходив на сцену, – продовжує Норбоєва. – Однак війна дуже сильно вплинула на Віталія. Виявляється, що за такою могутньою постаттю крилася дуже тонка душа. Коли напали на його землю, це стало для нього страшним ударом. І дуже підкосило. Я його весь час запрошувала, а він: "Не можу вийти на сцену і співати, коли гинуть найкращі. Яка б пісня з моїх вуст не лунала – я не можу нічого виконувати".

"З артистів він мені найближчий. Ми знайомі ще з кінця 80-х років, коли він був солістом радіо й телебачення, а я працювала на радіо, – додає Анжела Норбоєва. – Вже тоді у нас склалися дуже теплі й дружні стосунки. Казав мені: "Оскільки в мене доньки немає, ти мені як донька". Завжди був дуже уважний до всіх. Подивіться – у Facebook не оминав увагою жоден допис друзів, писав приємне навіть тим, із ким був знайомий лише у соцмережі. Це людина-душа. Телеведучий Антон Середа, який часто вів наші концерти, мені вчора написав: "Якщо будете прощатися з дядьком Віталієм, то передайте йому, що я його дуже любив, бо він єдиний з української попси, хто мав неймовірне почуття гумору й добру душу".

"Моя мама померла за 16 км від лінії фронту минулого року, не встигли туди зайти війська, не зміг я прорватися, – розповідає генерал-лейтенант, ексголова Державної митної служби Анатолій Макаренко. – Я розповів про свою біду, а Віталік довірив мені свою – про своїх рідних. Моя мама мешкала в селі Тарасівка Запорізької області. Коли почалися активні бойові дії, відмовилася виїжджати, а потім село потрапило в оточення. Я весь час думав, як пробратися туди, навіть намагався із хлопцями під час наступу прорватися на БТРі, однак нам не вдалося. А згодом мами не стало".

"Віталій мені написав: "Толю, в мене така ж історія – споріднені долі. І, на жаль, все це буде поглиблюватися з продовженням цієї жахливої війни. В результаті бойових дій під Соледаром розбили могилу тата – і кісточок не знайдеш. Я нещодавно поставив йому новий пам'ятник. Квартира сестри та її дочки – в Бахмуті. Житло племінниці – вигоріло повністю, весь під’їзд – лише бетонна коробка. А на квартиру сестри на першому поверсі впали всі верхні поверхи. Горя у людей зараз море", – продовжує Макаренко.

"Він був хорошим другом, прекрасним співаком – зараз таких немає, – розповідає народний артист України Іво Бобул. – Ми зустрічалися на концертах. Десь за чашкою кави – ні, бо він жив за містом, я в Києві. На гастролях часто бачилися. Мені розповідали, що він трохи хворіє, але я не знав, що перебуває в лікарні. В день його смерті мені зателефонували вранці друзі й сказали, що Віталіка вже немає. Я почав усім дзвонити, написав у Facebook, що сталася така біда. Дуже рано пішов – він на сім днів старший від мене".

"Чомусь так сталося, що з літа – дня ювілею, коли я його вітала, – ми почали дуже часто списуватися, – ділиться з нами народна артистка Надія Шестак. – І так вийшло, що в останній період часто спілкувалися. Згадували багато. Він жив "нараспашку" – дуже щирий, чутливий до чужого болю, несправедливості".

"Я йому казала: "Віталю, не можу зрозуміти, як це: ти вже немолодий хлопчина, а голос такий юний? Ще й кращим навіть став: густий, оксамитовий, – продовжує Шестак. – Не раз зазначала: "Такого голосу, як у тебе, ні в кого немає". Його життя, як пісня… Знаєте, я його прекрасно розумію, що не мав моральних сил вийти співати. Я сама вийшла вперше на сцену в липні 2022 року – мені важко було. Ти ж маєш наповнити людей, віддати енергію, а її ж треба десь взяти. Віталік залишив після себе стільки любові. Що не пісня – то історія. І ще він мені дуже імпонував тим, що був надзвичайно відповідальним – якщо сказав, то слово тримав залізно".

"Ми – родичі, я хрестив його онучку Світлану, – розповідає знаменитий футболіст, екстренер київського "Динамо" Олексій Михайличенко. – Ми давно познайомилися, не пам’ятаю вже навіть, за яких обставин. Футболісти – також якоюсь мірою творчі люди, тому в нас виявилося багато спільного. Дружили родинами. Коли він запропонував мені стати хрещеним онучки, я з радістю погодився".

"Останнім часом не часто бачилися, бо зараз не до святкувань. Але дзвонили, вітали одне одного з днями народження. Він у мене часто бував удома, я – в нього. Він відмовився влітку широко святкувати своє 70-річчя. Але й у колі близьких мені теж не пощастило посидіти, бо був у відрядженні. Дуже про це шкодую", – додав Михайличенко.

"Він виконував мої пісні, – розповідає композитор і поет Петро Мага. – Завжди хотів, щоб кожне слово співалося, щоб зроблено було досконало. Дуже трепетно ставився до дуетних пісень зі Світланою. Дуже вимогливо – до своїх сольних композицій. Людина з великим серцем. Справжній українець та господар. Його пісні не можна відділити від землі, від його птахів. У нього і фазани, і павичі, і голуби. Я навіть не уявляю, що Світлана буде зараз із цим усім робити".

"Скільки разів телефонував: "Не будь паскудником, візьми пару павичів", – продовжує Мага. – Я: "Віталію Васильовичу, де я їх буду тримати?" Він без тварин не уявляв свого життя. І воно ще ж чималенько тягнуло, бо це все треба було годувати, доглядати. Осиротіли не тільки люди, а й його підопічні. Залишилися пісні, спогади. Візьміть хоча б "Колискову" з "Вечірньої казки". Мені дуже шкода, що такі речі позникали з наших телеефірів. Я подивився всі колискові, які пропонувала "Вечірня казка", – це щось неймовірне. Музика Ігоря Поклада – вона просто дивовижна. Якщо ми хочемо, щоб наші діти росли людяними, для них має бути і така казка. Не все ж тільки на трансформерах рости".

Те, що останніми роками Віталій Білоножко практично не виходив на люди, Петро Мага пояснює так: "Його злякали смерті знайомих, пов’язані з ковідом. І загальна атмосфера навколо втомила. А будь-яке мистецтво робиться через велике бажання. Коли цього немає, а ти твориш, бо хтось каже, що так треба, – це самознищення".

Раніше ОBOZ.UA писав, що Павло Зібров пояснив, чому Віталій Білоножко останніми роками ніде не з’являвся.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та у Viber. Не ведіться на фейки!