Христина Соловій: Крим сам попроситься в Україну

Українська співачка, учасниця вокального шоу "Голос Країни" Христина Соловій називає себе мрійницею. При цьому у бесіді з "Обозревателем" 23-річна артистка впевнено демонструє свою позицію, дискутуючи на тему актуальних подій в Україні.

- Які враження від вашої співпраці зі Святославом Вакарчуком?

- Позитивні (посміхається).

- Наскільки він відкритий для вас? При зустрічі Святослав здався досить-таки закритою людиною.

- Якщо це і так, то я цього не відчуваю, тому що я теж досить закрита людина. Я повністю розумію його.

- Які риси керівника в ньому могли б виділити?

- Риси? (вагається). Якість на першому місці.

Читайте: Министр просит Порошенко наградить Тину Кароль почетным званием

- Якість. В чому це проявляється?

- В оригінальності, чуттєвості. Це я про музику зараз.

- Звичайно.

- Строгий, але в міру. Розумієте, якщо я зараз почну говорити стандартними фразами - це ні про що не розповість ні вам, ні іншим людям.

- А ви не говоріть стандартними, розкажіть як є насправді.

- Ну ... (вагається). Ми завжди знаходимо компроміс, навіть якщо виникають якісь непорозуміння. Він уважний до моїх ідей. В силу своєї мудрості він завжди зуміє повернути ситуацію так, щоб я сама зрозуміла що до чого і в результаті вийшла на правильний шлях.

- А що для вас правильний шлях?

- Це - хороший результат. Це музика, пісня, яка мені подобається. Моя пісня, яка мені подобається.

- А за реакцією аудиторії на ті чи інші пісні ви слідкуєте?

- У мене ще немає такого досвіду, я не випускаю нові пісні кожні три місяці. Та й не стежу особливо за реакцією.

- Що думаєте про введення квот україномовної музики на радіо?

- Як музикант, який колись сказав, що не співатиме російську попсу, я рада. Супер. З іншого боку будь-які обмеження несуть неприємні наслідки.

По-перше, після введення квот радіостанції почали спекулювати і крутити кожні 15 хвилин одних і тих же артистів і пісні. По-друге, наші радіостанції зациклені на своїх уявленнях про радіоформат, і зараз є небезпека, що низькоякісна російськомовна попса з безглуздими текстами частково змінить вектор і зазвучить так само нещиро і українською, зате хітово і радіоформатно. А молодих українських артистів, які намагаються привнести новаторство і мистецтво в українську музику, - медіа і далі не будуть пускати в ефір. Тому я б не стала загострювати цю ситуація.

- Нещодавно Вакарчук розповів журналістам, що не бачить сенсу в так званих чорних списках артистів в Україні. Чорні списки - теж вважаєте обмеженням творчості?

- Так я чула. Ну дивіться, я більше схильна розділяти поняття політики і творчості. Політика політикою, а культура окремо. Але ж є й інша сторона, ментальна. Все це якось так близько, так притерлося: російське, українське, навіть стало сприйматися як одне ціле, "брат і сестра", "одна сім'я" і так далі. Це не правильно. Ми все ж таки різні. Якщо війна - значить, війна.

Читайте: "Ему тесно было в этом грешном мире": Павлик ярко высказался о Джордже Майкле

- Тобто з тим, що росіяни і українці нібито "братські народи" ви не згодні?

- Ні, абсолютно.

- У мережі буквально минулого тижня з'явилася інформація, що Європейська мовна спілка, як головний організатор "Євробачення", нібито закликала Україну скасувати на час проведення конкурсу чорні списки і дати можливість відвідати захід всім бажаючим. Що думаєте з цього приводу?

- Перш за все, я не так вже серйозно ставлюся до "Євробачення".

- А як ставитеся?

- Для мене це політичний конкурс, але в поганому сенсі "політичний конкурс". Навіть якби він і був важливий в контексті політики, сьогодні він став настільки похабним, що навіть не хочеться цим цікавитися. Єдиний цікавий, навіть парадоксальний результат показала Джамала. Це було неочікувано. Вона змогла витримати все це. І у цьому випадку перемогло мистецтво.

- Про її перемогу теж багато говорили, що це чистої води політика, мовляв, бідна Україна, давайте дамо їй іграшку...

- Ну якщо ми весь час будемо списувати подібні моменти, хто і де опинився, чи вчасно і за яких обставин, тоді немає сенсу говорити про музику.

- Як ставитеся до гастролей українських артистів у Росії?

- Я проти. Вважаю, що це недоречно, що це зрада.

- А коли війна закінчиться? Тоді можна буде виступати в Росії?

- Коли війна закінчиться. Все залежить від того, як вона закінчиться. Тоді буде інша розмова, зараз немає. У нас війна з цією країною, це країна-агресор. Які ще можуть бути питання?

- А що думаєте про спроби зривати концерти українських артистів, які почастішали в столиці та інших містах останнім часом? Доводилося чути думки, що це неадекватна поведінка людей.

- Ясно, що неадекватне, але люди не завжди повинні бути адекватними.

- Цікаво.

- Наприклад, вчора ти ховав близьку людину, яка загинула на війні, а сьогодні до твого міста приїхав виступати артист, який з таким же задоволенням їздив з концертами у окупанта. Як можна це пропустити повз себе? Складно на неадекватні дії реагувати адекватно.

Якби з нами адекватно вела себе наша влада, якщо все було б адекватно в цій країні, то і люди реагували б адекватно. А так вони мають повне право бути неадекватними.

Читайте: Севак Ханагян: чем запомнился зрителю победитель "Х-Фактор 7"

- Що маєте на увазі під цією "неадекватністю"?

- Ну в яких умовах ми живемо? В якому стані економіка? Чому війна в країні йде? Чому ми слухаємо таку музику, врешті-решт?

- Ви вже вкотре говорите, що на сході йде війна. Наскільки розумію, версію влади, що це антитерористична операція, ви не поділяєте?

- Ні.

- Повернемося до "неадекватності". Як вважаєте, коли і чим закінчиться цей складний для України період?

- З себе починати потрібно. Ми дуже любимо шукати причину у чомусь іншому: "у нас поганий президент", "погана країна", "погані політики, лікарі" ... Все навколо погане. А в тролейбусі не платимо за проїзд.

- Але ж є українці, які платять за тролейбус. Вони також вчасно приходять на роботу, платять податки, а ситуація все одно стоїть на місці. Вони вже почали з себе. Що їм далі робити?

- Спробувати допомогти змінитися близьким.

- Наприклад?

- Тверезе, адекватне мислення. Це не Фейсбук почитати. Це вміння прийняти якесь рішення. Почати щось робити або навпаки, перестати щось робити. А у нас чомусь звикли нічого не робити і тільки скаржитися, що нічого навколо не змінюється. "За що ми стояли на Майдані?", "Ми ж стояли на Майдані" ... А прийшли додому і робимо все те ж саме.

- А ви змінилися за ці роки?

- Про що ви?

- Ви згадали зараз про Майдан. За ці три роки ви змінилися? Можливо, також стали щось робити або навпаки, перестали?

- Багато чого перестала робити, багато початку. Після Майдану я взялася за свою творчість, і зараз намагаюся відбутися як артист, музикант і сонграйтер. Хочу своїм прикладом змінити музичний процес в країні в кращу сторону.

- Чи не мали думки виїхати з України? Скажімо, почати кар'єру за кордоном, де, кажуть, зірки злітають швидше.

- Справа в тому, що я ж не планувала займатися музикою...

Читайте: До слез: британская певица исполнила знаковую для Украины рождественскую песню

- Справді?

- Я зовсім випадково там опинилася (на шоу "Голос Країни." - Ред.) Я вам скажу так, мій батько дванадцять років прожив в Канаді, я не була у нього жодного разу. А зараз він їде до мене. Клас? В якійсь мірі це і є моя відповідь на ваше запитання.

- Що думаєте про перехід України до Європи? Що для вас Європа?

- Ось тут я не знаю, як відповісти вам. Формально ми Європа. Мені були дуже близькі слова Нищука, коли він питав, чому все так, чому у нас стільки людей, у яких немає української ментальності, відповідно немає і пієтету до української мови та культури. Тому що вони у свідомості не українці. Так дійсно склалося історично. І якщо говорити про цей бік України, чому там зараз все це почалося? Чому все це відбувається?

- "Там" - це...

- На сході. Чому? Чому поляки не надумали забрати Львів за стільки часу? Перш за все, якщо у нас не буде загального почуття гідності, єдності і розуміння того, що ми держава і нація... Якщо третина людей буде заявляти, що вони хочуть жити в Росії, ми ніколи не будемо в Європі.

- А ось що думаєте про цю саму третини? В Україні дійсно дуже багато проросійського населення, що ностальгує за Радянським Союзом і так далі. Як з ними бути?

- Нехай їдуть в Росію.

- Так, напевно, відповілаб б більшість. Але ми з вами розуміємо, що це не завжди реально. Як йти з цими людьми на контакт?

- Я думаю, якщо одна зі сторін не хоче діалогу, то він неможливий.

- Тоді ми в глухому куті. А вирішити ситуацію якось потрібно.

- Але ж коли одна частина тіла гниє - вона відпадає, якщо її не відрізати швидше. Я зараз не говорю про територіальну цілісність країни. У тварин так само. Якщо якісь особини починають вести себе не так, як всі, суперечити загальним правилам зграї, якогось певного виду - вони залишаються самі, вони абстраговані від всіх нормальних особин, і що з ними відбувається, куди вони діваються - невідомо. Чи ви хочете, щоб ми вправляли їм мізки?

- Ну ось чи потрібно? Якщо так, то як саме?

- Штучне і насильницьке насадження української мови і культури породжує несприйняття та ненависть. Люди схильні не приймати те, що вони не розуміють. Потрібно закохати їх у мову і культуру, перш за все якістю музики, літератури, театру і кіно. Як це намагаються робити "Океан Ельзи", "ДахаБраха" і театр "Дах", видавництво "Абабагаламага", режисери дубляжу західних фільмів і безліч інших нішевих професіоналів своєї справи.

- Як ви самі ставитеся до введення другої державної мови, як це обговорювалося колись?

- Я однозначно вважаю, що має бути одна державна мова - українська. Але у нас вільна держава, і кожен має право і бажання вибирати, якою мовою виховувати своїх дітей і спілкуватися вдома.

Читайте: Донецк – Украина: Вакарчук показал знаковое фото из Польши

- Зокрема, населення, з яким потрібно буде якось знаходити спільну мову - це Крим? Як вважаєте, чи варто Україні боротися за півострів?

- Я по життю велика мрійниця, але мені здається, що Крим сам попроситься в Україну. Це люди, у яких є можливість порівнювати. Як би там не було, але вони зараз знаходяться на якийсь периферії: чи то вони в Росії, чи то в Україні, і чорт знає, що у них там взагалі відбувається. Але мені здається, що вони знають, як було, як є зараз і яким хотілося б бачити майбутнє.