Еггерт: Кремль не зважає на Зеленського, а система Путіна на межі колапсу. Інтерв'ю

Російський президент Володимир Путін може бути більше налаштований на переговори з українськими олігархами, ніж з українською владою

Російська система прогнила згори донизу, і навіть невелика криза може зумовити її колапс. Але незважаючи на це, президент Росії Володимир Путін не збирається покидати свій пост, усупереч чуткам про поганий стан його здоров'я. У 2020 році Кремль зазнав чимало поразок у зовнішній політиці, а найбільшу – у Білорусі. І навіть президентство Дональда Трампа не було для Путіна легким або вдалим.

Що чекає на главу РФ далі і чому затихли майже всі переговори з Україною – в інтерв'ю OBOZREVATEL розповів російський журналіст і публіцист Костянтин Еггерт.

"Російські силовики – особиста гвардія Путіна"

– Гучна подія минулого року – дзвінок Олексія Навального одному з його отруйників – феесбевцю Костянтинові Кудряцеву. Реакція останнього викликає багато питань, але головне з них – чому він повірив, нібито йому телефонує помічник Патрушева?

– Так, Навальний справді телефонував за допомогою програми, яка змінює телефонний номер. Але ми ж не знаємо, які ще заходи було вжито для того, щоб цей дзвінок здавався звичайним.

Відео дня

Якби Навальний і Христо Грозєв із Bellingcat побудували б свою історію з дзвінком отруйнику на обмані публіки, це дуже швидко з'ясувалося б. Навіть більше, спецслужби Росії теж викрили би весь цей трюк.

У розслідуванні брало участь багато світових ЗМІ, і я не вірю, що вони повелися б на якусь підробку чи імітацію. Тим більше, що на своїй щорічній пресконференції Володимир Путін фактично визнав: за Навальним стежать. Це непряме підтвердження того, що все було так, як і розповів Навальному Кудрявцев.

– Якою у всій цій історії постає ФСБ, та й сам Кремль? Наслідки операції з отруєння Навального – справді такі провальні для них?

– У цій історії є значно серйозніший аспект, ніж провал ФСБ. Тепер ми знаємо, що російські силовики повністю працюють за межами права, моралі й здорового глузду. Вони не є органами із забезпечення правопорядку й безпеки, а де-факто перетворені на особисту гвардію Путіна. Російська система згнила згори донизу, і навіть невелика криза може зумовити її колапс. В епоху Путіна лояльність є головною якістю для отримання посади й просування по службі.

Російські спецслужби вражені абсолютно таким самим непрофесіоналізмом і некомпетентністю, як і будь-яка канцелярія губернатора в будь-якому регіоні Російської Федерації. Але, як справедливо зауважив Навальний, це цілком звично. Чому в країні з некомпетентними міністрами, губернаторами, управлінцями й експертами мають бути компетентні вбивці?

Некомпетентність і непрофесіоналізм вразили весь державний організм Росії. У цьому сенсі те, що трапилося з Навальним, – вирок не просто конкретним підрозділам російських спецслужб, а вирок усій силовій системі, яку вибудував путінський режим.

"Кремль рятує гроші, а не людей"

У другій половині року склалося таке враження, що Путін не дуже контролює ситуацію. Щойно почалася активна фаза епідемії коронавірусу – він начебто в бункері сховався.

– Враження, що Путін не цілком володіє ситуацією, склалося в дуже багатьох. Якраз у нормальній демократичній державі президент не має все контролювати, він повинен мати уявлення про те, що відбувається, і правильно виконувати свої функції. Але в епоху пандемії всі хиби путінської системи, які якось можна було косметично прикрити до коронавірусу, вилізли назовні.

Велику щорічну пресконференцію президент Росії Володимир Путін проводив онлайн

Путін 15 років відбирав губернаторів за принципом лояльності й повної несамостійності. І раптом на початку кризи, навесні 2020-го року, він зненацька зажадав від них ініціативи та самостійного вжиття термінових заходів.

І, звичайно ж, важка друга хвиля пандемії, яка накрила Росію, – багато в чому наслідок некомпетентного, іноді жорстокого ставлення до народу, яке виявила нинішня адміністрація.

Незважаючи на пандемію, державні валютні резерви зростають. На відміну від багатьох країн Євросоюзу і Сполучених Штатів, Кремль зробив ставку на порятунок грошей, а не людей. Про цифри перевищення смертності над середнім рівнем останніх років, за результатами 2020 року, боюся навіть подумати.

Але взагалі-то, це цілком природно. Стабільність режиму і його безпека понад усе. Ця стабільність, на думку Путіна, полягає перш за все в наявності грошей для підкупу лояльності населення й утримання гігантського силового апарату. І в цьому сенсі путінський режим своє завдання виконав.

– Сам президент справді відокремився від населення?

– Він постає перед публікою по телевізору в якихось приміщеннях, що дуже нагадують бункер. Ця людина нескінченно далека від середнього росіянина і навіть не особливо це приховує.

Довгострокові психологічні, економічні, а значить і політичні наслідки ми ще побачимо. У Росії традиційно під час кризи люди думають про виживання, порятунок сімей, заробіток. Їх не тягне на політичну діяльність і опозиційну активність. Але, як у старому одеському анекдоті, "осад залишиться". Наслідки пандемії нам ще належить побачити.

"Путін збирається правити доти, доки даватиме змогу здоров'я"

– Знову ж таки торік з'явилося чимало чуток про те, що Путін піде через стан здоров'я.

– Путін "умирав" уже сто разів. Усі розмови на цю тему – чистої води фантазії. Про здоров'я Путіна знають тільки його лікарі-координатори. Спекулювати на цій темі марно.

Ми не бачимо жодних ознак того, що Путін покине пост, хоча сценарій, за якого йому це було б вигідно, напевно, можна сконструювати.

Але розмови про це звучать не перший рік – ще з часів, коли президентом став Медведєв, а це було вже 12 років тому.

Наскільки ми встигли дізнатися про особистість Володимира Володимировича Путіна, він нікуди не піде. Ба більше, не думаю, що почуватиметься цілком спокійно, пішовши з поста президента. Він же не може піти стежкою Ден Сяопіна, Лі Куан Ю або інших, більш мудрих, ніж він, авторитарних правителів.

У Росії твоя апаратна й політична вага визначається табличкою на дверях кабінету. Ось якщо на ній написано "Президент Російської Федерації, Верховний головнокомандувач Збройних сил і т. д., і т. д." – це означає, що ти найголовніший і найсильніший. Щойно йдеш на якусь іншу посаду, усе тут же змінюється.

Російський журналіст Костянтин Еггерт вважає, що в Росії політичну вагу чиновника визначає його державна посада

Уявити собі Путіна, який знову йде на пост прем'єра, я не можу. Навряд чи він захоче відповідати за економіку й навіть формально поставати для затвердження перед Державною думою. Важко уявити собі посаду, окрім президентської, на якій Путін не ризикуватиме своєю свободою, а можливо, і життям.

Окрім того, для нього неприйнятна ситуація, за якої він зателефонує новому президентові й захоче висловити йому свою думку щодо відносин із НАТО чи призначення міністра економіки, і почути від президентського секретаря: "Президент вам, Володимире Володимировичу, перетелефонує тоді, коли в нього буде час. Спасибі, до побачення".

– Що тоді означали ухвалені закони, за якими в Путіна чи то довічна влада, чи то сенаторська посада?

– Усі ці розмови цілком можуть бути грою на 2024-й рік. Але поки зважаємо тільки на одне – усе, що ми знаємо про поправки, ухвалені до Конституції, говорять нам про одне: Путін збирається керувати країною доти, доки йому дасть змогу здоров'я. Судячи з усього, воно йому дає таку можливість, а це означає, що він залишиться.

Тим більше путінська система не зможе жити без нього довго. Генезис і стійкість путінського режиму нерозривно пов'язані з його особистістю.

На початку століття Путін був утіленням сподівань більшості росіян. Він зумів створити образ, який дивним чином поєднав у собі, з одного боку, риси Штірліца, майже супермена, а з іншого – Івана Івановича із сусідньої квартири. На цьому образі й на здатності переконувати людей у своїй компетентності тримається його режим. Саме Путін був і залишається свого роду посередником між урядущою верхівкою, бюрократією всіх рівнів і громадянами.

Те, що він піде з позиції номер один, означатиме ліквідацію всієї системи, можливо, поступову, а можливо, і дуже швидку. Колишньою, після того як Путін покине пост номер один, ця система вже не буде.

Кремль хоче домовлятися з українськими олігархами

– Торік також затихли переговори із врегулювання відносин з Україною, зокрема щодо війни на Донбасі.

– Путіна цілком влаштовує нинішня ситуація. Він особисто глибоко переконаний, що Крим назавжди залишиться під російським контролем, і не бачить жодних підстав змінювати щось стосовно Донбасу. Парадокс, але та ізоляція, у якій опинився Путін, підстьобує його до того, щоб нічого не змінювати. Він навчився жити в ізоляції, тим більше, що вона дає йому змогу посилювати контроль над російським суспільством. Ба більше, Донбас – та карта, яку він розіграє тільки, якщо побачить для себе якусь дуже істотну вигоду.

Російський істеблішмент не покидає надія домовитися вже не з президентом України Володимиром Зеленським, а з українським олігархатом

Путін розуміє, що за нинішнього становища особливої вигоди він не отримає. Так само Донбас залишається потенційною картою для внутрішньоросійської гри. Якщо якоїсь миті він вважатиме, що черговий "порятунок росіян від геноциду" може відіграти якусь позитивну роль для нього всередині країни, то він цю карту розіграє. Він може визнати "ЛНР/ДНР", може долучити їх до складу Росії. Чисто фізично він розуміє, що така можливість у нього є. Питання в ціні, яку готовий за це заплатити.

До того ж така можливість – безсумнівний важіль тиску на українське керівництво. Але поки Путіну міняти нічого не потрібно.

У Кремлі не вважають Володимира Зеленського серйозним політиком і плекають надію, що коли-небудь, можливо, вийде домовитися з українським олігархатом про якісь дуже вигідні для Росії речі. Тоді Донбас якоюсь мірою може стати темою для розмов.

"2020-й рік став катастрофічним для Путіна"

– У своєму недавньому інтерв'ю Гаррі Каспаров сказав, що 2020-й рік для путінського режиму був украй невдалий. Наприклад, Росія зазнала поразки в Нагірному Карабасі, а лідером на Південному Кавказі стала Туреччина. Крім того, Кремль втратив Молдову, а підтримавши Лукашенка, якого не визнала жодна країна світу, тільки погіршив проблеми в Білорусі.

– Погоджуся з Гаррі Кімовичем: на так званому пострадянському просторі 2020-й рік став катастрофічним для Путіна. Союзник Росії, Вірменія, програла війну Азербайджану в Карабасі, а на Південному Кавказі з'явився Ердоган. Це серйозний програш Москви.

Перемога Маї Санду на президентських виборах у Молдові поки нічого не змінює в житті країни, але вона показала, що Молдова не є жодним чином тотально залежною від Росії. Там дуже сильні проєвропейські тенденції. Будь-яка спроба Путіна розіграти гагаузьку або придністровську карту буде значно складнішою й неоднозначною для нього, ніж війна з Україною внаслідок географічних причин.

Що стосується Білорусі, то масштаб цього провалу Путіна ще належить оцінити в майбутньому. Білоруське суспільство поступово відвертатиметься спершу від Путіна, але з часом – від самої ідеї пріоритетності та необхідності тісної взаємодії з Росією. Це – поразка всієї політики Кремля останніх 20 років. Підтримка диктатури Лукашенка з боку Путіна, яка триває досі, веде лише до віддалення білоруського суспільства.

Ця низка путінських невдач абсолютно закономірна. Спроба утримати колишні радянські республіки за допомогою страху й підкупу в довгостроковій перспективі суперечить тенденціям розвитку всіх пострадянських суспільств. Україна в цьому сенсі – головний, але не єдиний приклад.

Вплив Путіна поки що формально зберігається в низці країн пострадянського простору, але сам пострадянський простір розпадається в нас на очах. Думаю, через 10-20 років у своєму нинішньому вигляді він зникне повністю.

За Байдена стане видно ступінь міжнародної ізоляції РФ

– Як перемога Байдена позначиться на відносинах Росії і США?

– Я вважаю, що президентство Трампа зовсім не було для Путіна легким або вдалим. Залишаючи осторонь особистість і внутрішню політику президента, який йде з посади президента Сполучених Штатів, подивімося на його політику. Саме за Трампа США почали продавати летальну зброю Україні. Низка країн-членів НАТО відгукнулися на заклики Вашингтона і збільшили військові витрати до двох відсотків ВВП. Саме за Трампа американські військовослужбовці були передислоковані з Німеччини до Польщі, де їхня присутність є важливим військовим і політичним фактором.

Зустріч американського президента Дональда Трампа з главою РФ Володимиром Путіним у Гельсінкі 2018 року

Саме за адміністрації Трампа було жорстко поставлено перед Німеччиною питання щодо антиукраїнського трубопроводу "Північний потік-2", а конгрес ввів санкції проти компаній, які беруть участь у його будівництві. Саме за Трампа було ухвалено кілька пакетів санкцій, що серйозно вдарили по інтересах Кремля.

Саме за республіканської адміністрації американські військовослужбовці завдали смертельного удару по найманцях Вагнера в Сирії. Вашингтон також посилив тиск на одного з головних клієнтів Кремля – режим Ніколаса Мадуро у Венесуелі.

Нарешті, саме за Трампа Вашингтон почав реально боротися з глобальним впливом "старшого брата" путінської Росії – комуністичного Китаю.

Чи зміниться щось за Байдена? Не думаю, що принципово. Риторика його адміністрації може бути дещо більш жорсткою, ніж риторика особисто Трампа, але спадщина останніх чотирьох років навряд чи буде сильно переглянута.

Єдина тема, щодо якої адміністрація Байдена буде взаємодіяти з Кремлем, – це укладення нового договору СНО (Договір між Російською Федерацією і Сполученими Штатами Америки про заходи щодо подальшого скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь. – Ред). Це вигідно як для США, так і для Росії. У Путіна немає грошей на широкомасштабну гонку озброєнь. Зауважу, що про це фактично теж подбала адміністрація Трампа, яка ухвалила рекордний військовий бюджет.

Вважаю, що за Байдена ми повною мірою оцінимо ступінь міжнародної ізоляції, у якій перебуває путінський режим. Ризикну припустити, що, після того як Ангела Меркель покине пост канцлерки восени 2021 року, можна очікувати посилення жорсткості політики на російському напрямі навіть із боку традиційно м'якого Берліну. Нічого доброго на горизонті для Путіна я не бачу.