Путін став чекістом у Ленінграді, а не в Німеччині – ексгенерал КДБ

Путін став чекістом у Ленінграді, а не в Німеччині – ексгенерал КДБ

Борис Єльцин, експрезидент Росії, вже будучи у відставці, за рік до своєї смерті сказав, що найбільшими його помилками була війна у Чечні і вибір Володимира Путіна своїм наступником, розповів OBOZREVATEL колишній керівник зовнішньої розвідки КДБ і генерал-майор Олег Калугін.

Але насправді Путін, який уже 20 років керує Росією, не найгірший варіант для цієї країни, впевнений він. Як звичайний працівник КДБ зміг завоювати довіру тодішнього мера Санкт-Петербурга Анатолія Собчака, а потім і довіру Бориса Єльцина, читайте у першій частині інтерв'ю.

– Американський президент Дональд Трамп намагається покращити відносини з Росією. Навіщо?

– Так, американський президент намагається якось їх покращити, але зараз зі Штатами у Росії не найкращі відносини. Американська еліта, консервативна і налаштована антиросійськи, незважаючи на бажання президента домогтися покращення. У Росії, як кажуть, свої справи, Америка не на першому місці, хоча як стратегічний партнер або противник нікуди не поділася.

– Часто кажуть, що Трамп може бути агентом Кремля. Це правда?

– Ну такі розмови були і є і залежить ще від того, хто говорить. Іноді це робиться для того, щоб якось підірвати кар'єру нинішнього президента і повагу до його особистості. Ну а те, що Трамп намагається знайти спільну мову з Путіним – це факт, як і те, що він був у Росії і йому там дуже сподобалося. Самій Росії дуже важливо не мати Америку як противника у дусі Холодної війни – це російському керівництву не потрібно.

Олег Калугін

– Чому? Дивлячись із боку, таке враження, що вона до цього прагне.

– Річ у тім, що в Росії проблеми і зі своїми сусідами, і з колишніми республіками СРСР, зокрема з Україною. Крім того, Америка, з точки зору всесвітнього становища, вже не супердержава, яку боялися всі, зокрема і Росія. Але у РФ власна гордість, на всіх інших вона дивиться зверхньо. Покращення відносин між країнами для Трампа – це частина його передвиборчої програми. Йому треба якось постати перед своїми виборцями як людині готовій на дружні відносини з будь-якими країнами, ну і звісно з Росією, яка завжди розглядається як потенційний противник.

– Як зараз американці ставляться до Росії і до росіян зокрема?

– Реакція різна, так завжди було. Але загалом її не порівняти з тим, що було десять років тому. Все покращилося в усіх сферах. Крім того, Росія ж не погрожує змінити світ і підставити все під своє керування. Тому загалом ставлення не таке погане. Трамп враховує це, як і його попередники, Обама зокрема. Всі вони вважали, що з Росією треба знаходити спільну мову. Холодна війна – це ідеологічна війна. Зараз це вже не ідеологічна війна, Америка залишається супердержавою, а Росія намагається зберегти свої позиції і якесь спеціальне становище у світі, з яким би рахувалися не тільки у військовому плані, а й в економічному.

– Як би ви оцінили 20 років президентства Володимира Путіна?

Путін – не найгірший варіант для Росії. Хоча свого часу Борис Єльцин, вже будучи у відставці, за рік до своєї смерті сказав, що найбільшими його помилками була війна у Чечні і вибір Путіна наступником.

Єльцин був людиною з ідеями реформування і змін у Росії, а Путін багато в чому зберіг приналежність до колишніх органів держбезпеки і до так званого порядку в країні, заснованого на органах держбезпеки, силі і авторитеті. У цьому сенсі Путін зберігся.

– Часто ще кажуть, що Путін прийшов до влади на крові, вибухи будинків у Росії зокрема...

– Цього не можна заперечувати. Я досі згадую таких людей, як Галина Старовойтова, Анна Політковська. Вони стали жертвами організацій, які не хотіли розвитку демократичних засад у Росії, і їх прибирали як потенційних політичних опонентів. Я був знайомий і зі Старовойтовою, і з Політковською, і з багатьма, яких уже сьогодні немає. Вони пішли з життя не з власної волі, а стали жертвами політичних репресій з боку кремлівського керівництва.

cont.ws

– Але вбивати людей – це занадто жорстоко, чи не так?

– У Росії, на жаль, в цій справі є великий досвід, але на відміну від сталінських часів, путінські навіть не порівняти. Немає вже концтаборів для політв'язнів, не кажучи вже про масові вбивства. Це індивідуальні випадки. У цьому сенсі від сталінської епохи залишилася психологія. Та й з точки зору жорсткості нинішня ситуація далека від сталінізму.

– Сам Путін, коли служив у КДБ і працював у Німеччині, був шпигуном чи ні?

– Ні, Путін працював у органах держбезпеки Ленінградського управління КДБ. На якомусь етапі він був відправлений до Східної Німеччини у місто Дрезден на роботу. Крім нього, там були сотні працівників держбезпеки. Путін пропрацював там років 5.

Коли повернувся до Ленінграду, у нього з роботою важко було, це Собчак його взяв, тодішній мер Ленінграда.

У мене із Собчаком хороші стосунки були. Він мені якось дзвонив і питав: "Олеже, назви мені когось із вашої контори, кого б я міг взяти як помічника і мати його як контактну людину з вашою організацією". Ну я йому там назвав деяких, Путін до цього списку не потрапив. Пам'ятаю, що він носив таємні папери з кабінету до кабінету. Але Собчак сам мене на нього вивів.

Він дізнався, що Путін у Ленінграді без будь-якої серйозної позиції, взяв і запросив його в адміністрацію ленінградського міськвиконкому. Ось звідти і почалася його кар'єра.

Часто згадую один епізод, який, може, мало кому відомий. У ті роки в Росії була серйозна проблема з продуктами харчування, люди стояли у чергах, щоб купити елементарні продукти: хліб, масло та інше. У Ленінграді це справа налагодилося, і Єльцин запитав: "А чому ось у Ленінграді люди живуть більш-менш нормально, а у нас у Москві та в інших містах ні". А йому хтось відповів: "У Собчака там хороший помічник є, організовує через Фінляндію поставки продуктів, за рахунок обміну радянських паливних матеріалів". Коротше, Єльцин почув і сказав: "Нехай він приїде сюди, викличте його".

Ось так запросили Путіна для роботи у кремлівській адміністрації. Це був початок його нової кар'єри, тобто він залишив Ленінград із хорошою репутацією. У Москві він виявив себе на цьому рівні досить переконливо, і Єльцину він сподобався. Хоча через багато років по тому у нього була інша думка.

Проте Путін 20 років при владі. Країна не перебуває у стані кризи і нехай повільно, але йде вперед. Інша річ, що терміни вже наступають і люди хочуть іноді оновлення влади. Ну, подивимося, що буде у 2024-му році.

– Таке враження, що Путін не був примітним. Його однокурсник Юрій Швець каже, що в інституті його називали "блідою міллю", а ви кажете, що він носив папірці з кабінету до кабінету.

– Так, я знайомий з цією думкою, і, до речі, Путін мені більше нічим, крім цієї обставини, і не запам'ятався. Він був просто чиновником. Єльцин витягнув його у Кремль, бо той показав, а до цього Собчаку, і очевидно й іншим, що може вирішувати проблеми. У тому випадку вони були пов'язані з продовольчими поставками. А Путін просто організував поставки сировини, нафти на Захід, в Гельсінкі, а звідти отримував продовольство. Тому Ленінград був забезпечений. Це треба вміти створити такі умови, щоб отримати взаємовигідні умови.

– Але це просто звичайний бізнес?

– Так.

Володимир Путін і Анатолій Собчак

– Виходить, що Путін був звичайним чиновником, який надалі став президентом Росії?

– У цьому своєрідність нинішньої російської держави. Єльцин сказав, що одна з його головних помилок у житті – це вибір Путіна. З іншого боку, я впевнений, що багатьом росіянам Путін подобається і вони за нього голосуватимуть. Він буде при владі стільки, скільки йому треба, за нинішніх умов.

– Чим Путін міг іще Собчаку сподобатися, крім своїх менеджерських здібностей?

– По-перше, діловитістю. По-друге, він був пов'язаний із органами, а Собчак шукав якийсь неофіційний контакт для впевненості, що чинить правильно і не суперечить бажанням та інтересам одного зі стовпів радянського суспільства – органів держбезпеки.

– Юрій Швець сказав, роки роботи Путіна у Ленінграді припали на хвацькі 90-ті, до яких він може бути причетний.

– Ну я не виключаю, в цьому сенсі Путін – людина особливих якостей, якщо треба – він зробить.

– Чому він став агресивним і почав вести війни у світі?

– Для цієї організації – це складова частина роботи і характеру. М'якотілі люди, які не вміють вийти з ситуації, непридатні. У цьому сенсі Путін показав себе як адміністративний працівник-чекіст саме у Ленінграді, не у Східній Німеччині. Там він був просто на контакті з органами безпеки НДР, а робота у Дрездені... Самі розумієте – чудове місто, там ніяких особливих подій і не було ніякої діяльності контррозвідки ні західної, ні проросійської.

– Зараз Росією керує ФСБ?

– Думаю, що це не перебільшення, адже при владі перебуває колишній майор КДБ. Путін – один із найкращих доказів, хто керує державою, ну і, звісно, він привів із собою людей, яким довіряв.

– До кола силовиків, які керують Росією входить Секретар Ради безпеки і колишній директор ФСБ Микола Патрушев...

– До речі, Патрушев був колись моїм помічником.

– Ви казали, що він не схильний до особливої жорстокості.

– Патрушев? Ні. Ну тепер, знаєте, син Патрушева просунувся, став однією з фігур політичних.

– Так, там є така тенденція – просувати на високі посади своїх дітей. Але чому Кремль проводить таку жорстку зовнішню і внутрішню політику?

– Ну вони її проводять за вказівкою Путіна, бо Путін веде зовнішній курс країни, а наші міністри просто виконують його вказівки. В цьому нічого дивного немає – вони складова частина нинішньої російської номенклатури.

Друга частина інтерв'ю з Олегом Калугіним вийде днями.

РосіяВійна на ДонбасіРосійсько-український конфліктНовини РосіїВолодимир ПутінБорис Єльцин