У Путіна є сім кандидатур на роль наступника — російський політолог

Після перемоги Володимира Зеленського на виборах в Україні президент Росії Володимир Путін збентежився. Експерти кажуть, що він одразу вирішив перевірити недосвідченого політика на здатність домовлятися, видавши російські паспорти на окупованому ним Донбасі.

Що ще зробить російський президент, аби завоювати Україну, чи зважиться він на пряму війну з Києвом і чому Зеленський буде жорсткішим до нього, ніж був Петро Порошенко — в інтерв'ю OBOZREVATEL розповів російський політолог Олександр Морозов.

— Що Путін робитиме з Україною за президентства Володимира Зеленського?

— На "ринку" в царському дворі навколо Путіна помітні три пропозиції. Одну ідею можна пов'язати з ім'ям Владислава Суркова — не робити далі нічого, ситуацію зберігати приблизно в тому ж стані, що зараз. Ці люди не бачать можливості просунути вперед Мінські домовленості і не бачать якоїсь близької перспективи перезапуску всього процесу. Дуже активне друге коло людей, їх пов'язують із ім'ям Глаз’єва і є послідовними прихильниками приєднання Донбасу.

Обговорюють різні варіанти, зокрема і його повзуче приєднання через видачу паспортів або пряме приєднання.

Третя група пов'язана з Медведчуком і підтримує ідею реінтеграції Донбасу в Україну. Цей сценарій виглядає дуже проблематично, йому заважає безліч чинників. Обговорюваний перший крок у вигляді обміну полонених всіх на всіх або якась можливість нового етапу торгівлі навколо автономії Донбасу в Україні — дуже проблемно.

За допомогою видачі паспортів у "ЛДНР" він кидає якусь кістку прихильниками приєднання Донбасу. З іншого боку — продовжує утримувати ситуацію в стані статус-кво, не даючи ніяких публічних сигналів у своїй риториці про якісь переговори.

Взагалі потрібно визнати, що Медведчук і вся та частина українських політиків, яка пов'язана з південним сходом, під час президентських виборів були дуже слабо підтримані Путіним. Він їм нічого не дав, і з цього можна зробити висновок, що якихось великих надії у Путіна немає.

Читайте: Путін готовий до смерті. Він може застосувати ядерну зброю — Бєлковський

Очікується, що після відходу Олега Говоруна, який відповідав за український напрямок, найімовірніше, з української теми "піде" Сурков і перестане бути куратором напрямку Донбасу. Якщо кураторство перейде до Дмитра Козака, віце-прем'єра уряду, який займається економічними питаннями Криму і Донбасу, то відбудеться заморожування всього процесу. Буде новий етап економічної підтримки, відновлення економічної активності на територіях, що вийшли з-під контролю Києва, але це не означатиме ніякого політичного рішення.

— Ви згадали Медведчука і низку російських політологів, зокрема і Бєлковського, кажуть, що Медведчук дуже сильно розчарував Путіна в плані України.

— Ми не можемо впевнено стверджувати, що це так. Між Сурковим і Медведчуком є конфлікт. Негативна інформація про Медведчука може бути цілком інспірована стороною, яка бореться на стороні Суркова. По-друге, існують економічні кола в Москві, які активно пов'язані з Курченком і вони теж можуть мати свою точку зору на Медведчука і його план.

Безумовно, його ідеї на сьогодні в політичному відношенні дуже слабкі. Але Медведчук і йому подібні пропонуватимуть створення більш сильного проросійського представництва в Раді, а в цьому Путін зацікавлений. Кремлю вигідно будь-яке посилення в Раді, а з іншого боку очевидно, що Медведчук повинен пропонувати новому президенту якусь більш-менш переконливу ідею.

Виборці південного сходу України зі свого боку зробили певну інвестицію в нового президента своїм голосуванням. І Зеленський не може просто так на початку свого президентства проігнорувати ці складові частини його 73%. У той же час він не може проігнорувати очікування південного сходу. Вони не пов'язані з реінтеграцією Донбасу, але точно пов'язані з ослабленням протистояння Києва і Москви.

— А як далі Путін збирається "впихати" Донбас Україні, якщо там більша частина людей буде із російськими паспортами?

— Путін реалістично дивиться на це і вважає, що ніякої реінтеграції не буде. І що ситуація з Донбасом збережеться на багато років. Після вбивства Захарченка видно, що Денис Пушилін і його куратори прагнуть повністю ліквідувати самостійне громадське життя, зокрема й ура-патріотичне, і збудувати систему економічного забезпечення та культурної взаємодії поверх конфлікту, приблизно за моделлю Тирасполя.

Читайте: Далекий Схід бунтує, Росія програла. Вона перебуває на межі розпаду — Бєлковський

Найголовніше те, що фонд "Русскій мір" прикріплений до Донецька. Донецький університет вибудовує систему договорів із якимись провінційними російськими вузами, щоб студенти отримували можливості для участі в міжнародних програмах обміну. Свого часу з цим стикався і Тирасполь. Буде розвиватися безперервна взаємодія з Ростовською областю, з півднем Росії. Видно, що Кремль остаточно хоче взяти під власний контроль існуючий на Донбасі бізнес.

Контакти Путіна зі світовими лідерами зараз не містять українського питання. Вашингтон хоче вести нові переговори навколо ядерних озброєнь. Європа зберігає режим санкцій, але добре помітно, що ні у Німеччині, ні у Франції, ні в країн Центральної Європи немає ніяких ініціатив у цьому напрямку. Була слабка і до кінця незрозуміла ініціатива ОБСЄ, але публічних коментарів з боку Кремля так і не послідувало.

— Є припущення, що у Зеленського буде більш жорстка політика щодо Кремля, ніж була у Порошенка.

— Я теж так думаю. І не тому, що Зеленський налаштований більш радикально щодо Кремля і Путіна. Справа в тому, що Зеленський — це нове покоління політиків, воно не пов'язане загальною радянською історією. Люди 1955-65 рр. народження мали довгу історію радянської і пострадянської взаємодії, і це пом'якшувало взаємини між лідерами різних країн, навіть якщо вони перебували в якихось економічних конфліктах. Зеленський — це нове покоління, у якого немає підстав для такого пом'якшення. Це одна сторона.

Друга сторона полягає в тому, щоб виборець Зеленського проголосував за те, аби життя тривало без загострення. У Зеленського і його адміністрації немає ніякого вікна щось зробити на російському напрямку, тому що путіністи налаштовані й далі через голову України продовжувати свій конфлікт із Заходом. Нікуди вони не рухаються в плані пом'якшення в своїй антизахідній і антиліберальній риториці. Тут у Зеленського за плечима тільки план проєвропейської політики, подальшої інтеграції в НАТО і ЄС, що й надалі викликатиме напругу з Путіним. Варто готуватися до нового загострення і воно може бути ще більш важким, ніж за Порошенка.

Читайте: Кремль потирає руки, спостерігаючи за грою престолів в Україні — Яніна Соколова

— Військове захоплення України все ще на порядку денному в цьому контексті?

— На якісь військові операції Кремль не піде. Все-таки він діє не прямими військовими методами, а намагається розгойдати уми громадськості. І без певних суспільних відносин Кремль не вдаватиметься до жодних військових дій. Я би став побоюватися іншого – зараз навколо Кремля занадто багато людей, які щодня присутні на федеральних каналах, у соціальних мережах і медіа. Вони мають грантову підтримку Кремля. Всі ці люди безперервно виступають, щоб у якийсь спосіб розгойдати південний схід України. Навіть якщо він не буде центром сепаратистського руху, щоб чинив безперервний тиск на Київ і на українську політику. Ось це головна проблема.

— А як зараз живе безпосередньо Росія?

— Не дивлячись на те, що соціологи фіксують втому населення від влади і зростання недовіри до неї, видно різні форми протестної активності, особливо регіональні, — вся ця система Путіна глибоко ешелонована. Це корпоративна держава, у якої високі норми управлінської стабільності. Система готова чинити опір дуже ефективно і видимих факторів загроз Кремлю немає.

Путінська система за 5 років адаптувалася до санкцій найрізноманітнішими способами, зокрема й за рахунок створення великого бізнесу в обхід санкцій. По-друге, дуже добре видно: якщо в 2014 році після анексії Криму і навіть в першій половині 2015-го багатьом здавалося, що Кремль зробив убивчий крок, то за п'ять останніх років у найближчих сусідів Путіна нічого не змінилося. Це залишається досі неприйнятним і для Білорусі, і для Казахстану. Але водночас ми бачимо, що путіністи адаптувалися.

Ніхто в Росії не чекає відключення Свіфт або якихось військових форм демонстрації з боку Заходу. Нічого цього немає, Кремль навпаки збирається розвивати двосторонню активність із Заходом.

— Кажуть, що Путін не буде балотуватися у 2024-му році, а піде так, як пішов Єльцин, призначивши собі наступника.

— Це цілком можливий сценарій. Путін може поступитися, як поступився Медведєву на один термін президентським кріслом і повернутися в нього ще раз. Йому ж буде тільки 72 роки. Він може і не повертатися, якщо передасть справи наступнику і вони підуть так, як треба з його точки зору. Якщо після 2024 року путіністам вдасться побудувати всю систему передачі влади "синам", чим вони і займаються, то Путін може і не повертатися. Натомість спокійно залишатися на пенсії і доживати свій термін великим творцем нової моделі російської держави. Безумовно, будуть сили у 2024-му, які говоритимуть: "Ні-ні, Володимире Володимировичу, залишайтеся далі, все і так дуже добре". Та й Путін може прийняти інше рішення, нічого виключати не можна.

— Наступники — це люди на кшталт Медведєва чи є якісь нові обличчя?

— За найближчі 5 років улюбленцем Путіна може стати хтось із молодих губернаторів. У цього варіанту є помітне але: Путін нікому не розповідає про свої симпатії, ніхто не наближений до нього і всі вони ще дуже далекі від президентської посади. Але все таки не можна заперечувати того, що за 2 роки до виборів Путін знайде таку фігуру серед молодих політиків.

Читайте: Росія має попросити вибачення в України і вклонитися в ноги — Лебединський

Росія перебуває в такому становищі через анексію Криму і путінський поворот 2014 року, у умовах "війни", що Путін не буде ризикувати і може залишити пост одному з перевірених ветеранів верхівки. На сьогодні в цьому списку 6-7 осіб. Це може бути Сергій Собянін, Сергій Кириєнко, як не дивно, навіть Сергій Шойгу, Олексій Кудрін, Сергій Чемізов або Дмитро Медведєв. У кожного з них є великі але, щоб опинитися на цій посаді. Ці "але" за путінського режиму складаються із трьох частин:

1) Чи може така людина бути обраною. Якщо у неї дуже високий негативний рейтинг, ніхто не буде тягнути її на пост президента.

2) Ця людина буде абсолютно системною, тобто вона не повинна створювати власний політичний центр, натомість виступати модератором між путінською верхівкою, її синами та онуками.

3) Ця людина має бути головнокомандувачем у країні з ядерною зброєю, це має бути чиновник класу А, у якого є досвід керівництва регіоном або великої держкорпорації, що нараховує більше 100 тис. осіб. Це має бути людина, яка давала військову присягу і яка по-справжньому добре розбирається в економічній стороні путінізму. Путін не може передавати владу навіть на короткий період людині, яка не усвідомлює того, як працюють економічні комунікації в путінській бандитській державі. Ну і ця людина повинна розуміти спецслужби і армію.

Таких людей дуже небагато, у всіх них є свої мінуси. Питання про наступника постане ближче до 2022 року. Зараз його рано обговорювати.

— Примирення між українським і російським народом можливе?

— Глибокого конфлікту між ними немає. Це конфлікт політичний. Український народ не хоче залишатися в радянській або неорадянській зоні. Може, люди не дуже розуміють, чого вони хочуть, але вони чітко не хочуть радянськості. А Кремль зараз повертається до радянських, неорадянських і неоімперських практик. Білоруси, до речі, теж не хочуть інтегруватися в союзну державу на умовах Москви.

Що ж до народів, то тут якогось фатального, фундаментального протиріччя немає. Після закінчення політичного конфлікту людям потрібно 2-5 років, щоб відновилися прикордонна торгівля, добрі стосунки і культурний обмін. У Європі багато народів протягом 3 століть воювали і досить жорстоко. Рахунок образ був величезний, але примирилися ж. Тут важливіше, щоб Україна та й всі інші країни колишнього східного блоку і колишнього СРСР рухалися далі від радянськості й не поверталися до нього. Це важливо і для росіян, котрі не хотіли б повернення часів СРСР, і котрі не поділяють глобальних планів Кремля.

— Є така частина українців, які вважають, що для подальшого нормального існування з Росією, вона повинна віддати Крим, Донбас, виплатити контрибуції і, безумовно, вибачитися за те, що накоїла.

— З точки зору риторики абсолютно будь-які ідеї допустимі. Інша справа: реалістичний погляд на політику показує, що вимагати контрибуцій або суду над людьми, які вчинили політичний злочин або вимагати якихось люстрацій щодо російських пропагандистів — це все можна, але потрібно розуміти, що це струс повітря до того часу, поки не з'являться якісь глобальні міжнародні інституції, які підтримуватимуть такі ідеї. В іншому випадку ця риторика не має сенсу.

Така ж ситуація і з контрибуціями за Крим. Якби навколо російсько-українських відносин сформувався міжнародний консорціум, який би виступив з ідеєю контрибуції за Крим, то можна було про щось говорити. Але поки такого консорціуму немає, значить, ніхто не зможе вимагати її від Росії. Теж саме стосується і суду над людьми, які вчинили у 2014-му жахливі злочини щодо російського і українського народів, затіявши анексію Криму і експедицію на Донбас. Ніяк не ставлюся до цього і не вважаю, що цьому потрібно надавати велике значення. Це деякі форми літератури.

Я, наприклад, з величезною симпатією ставлюся до Аркадія Бабченка, до свого друга і колеги, який постійно жартує, що потрібно повернутися в Москву на абрамсах. Зрозуміло, що це просто риторика і за нею нічого не стоїть.