Росіяни затягують паски, щоб Кремль міг випускати комусь кишки — Орєшкін

Незважаючи на те, що ЄС і США виступили на боці венесуельського опозиціонера Хуана Гуайдо, Росія і далі надає всіляку підтримку режиму президента Ніколасу Мадуро.

Крім цього, президент Володимир Путін вирішив посилити свою присутність не тільки на східному фронті, віддавши два острови з Курильської гряди Японії, але навіть шукає собі союзників в Африці. Навіщо Путіну втручатися в різні світові конфлікти і коли він нарешті почне займатися Росією – в інтерв'ю OBOZREVATEL розповів російський політолог Дмитро Орєшкін.

– До чого призведе протистояння Росії і США у венесуельській кризі?

– Ніколас Мадуро, як і Чавес, загубив економіку в ім'я лівої і популістської риторики. Усі ліваки вбивають економіку. Цим почав займатися Чавес, але тоді золотий запас Венесуели становив приблизно 400 тонн золота. Тепер Мадуро вже рахує кожну тонну. Хоча у Венесуелі до 20 тонн золота добувається щорічно.

Там, де при владі ліві, відбуваються два пов'язані процеси: гальмується економіка, а економічні провали компенсуються наростаючими пропагандистськими зусиллями з одного боку і силовими – з іншого. Щоб не було протестів, їх треба придушити і розповідати людям про необхідність затягнути паски. Це все ми проходили на прикладі Радянського Союзу, Куби, Північної Кореї, Зімбабве і Венесуели зокрема. Це об'єктивна складова.

На цьому фоні є суб'єктивна позиція. У будь-якого політика є свобода вибору. Ось Мадуро може піти у відставку. Немислимо? Так, але теоретично можна собі таке уявити. Або навпаки – щоб довести консолідацію народів до межі, можна почати партизанську війну. Піти проти когось, знайти внутрішнього ворога, як це було в Російській Федерації.

Читайте: Історія хвороби Путіна

Точно так само ми поки не можемо уявити собі – направить Путін своїх силовиків у Венесуелу чи ні. Як він там буде діяти: плюне на венесуельського лідера або поцілує його? Можна сваритися через нього з Трампом, а можна і не сваритися. Це речі, які принципово непередбачувані.

– Отже, ситуація буде тільки погіршуватися?

– Так. У міру цього погіршення в Мадуро буде все менше ресурсів для купівлі лояльності силовиків. А це ключова складова подібних режимів. Ну і що, що народ бідніє? Головне, щоб силовики відчували себе більш-менш нормально щодо народу. І поки у них все буде добре – доти вони підтримуватимуть Мадуро. Як тільки силовики розчаровуються, режими починають падати.

– Деякі венесуельські військові заявили про підтримку опозиціонера Гуайдо.

– Так, це деякі частини поліції, ВВС, дипломатичний корпус. Процес буде нарощуватися. Одночасно наростатиме й зовнішній вплив. Американці наклали санкції, а окрім нафти Мадуро торгувати нічим. Але вона у нього погана, щоб її продавати, потрібно в обмін отримувати частину легкої нафти, змішуючи одну з іншою. Що робити з цією важкою нафтою – незрозуміло. Не видавати ж нею зарплату військовим.

У Венесуелі немає іншої альтернативи, крім Гуайдо, і в цьому його перевага. Якби там була демократія, то могли б бути дві-три конкуруючі партії. А так є тільки Мадуро або Гуайдо. І оскільки Мадуро викликає все більше роздратування, то все більше людей буде шукати надію і порятунок у Гуайдо. Він виграє, питання тільки коли – через місяць, півроку або рік. І це знову визначається вибором серед божевілля суб'єктивних рішень. Куди вирушать Мадуро й ті, хто його підтримують – Туреччина і Росія?

– І куди ж?

– Мадуро ще поборсається, але виходів із ситуації просто не існує. Або ж іти китайським шляхом, допускаючи капіталізм із чорного входу, на що Мадуро не готовий, або вводити сталінську систему. Це коли люди живуть все гірше, а в газетах пишуть, що все краще і краще. Тих, хто обурюється – відправляють у табори. Власне, інших варіантів для Мадуро немає і часу не так вже багато.

– Венесуела може стати для Росії новою Сирією?

– Теоретично може, але з практичної точки зору це малоймовірно. У Путіна немає ресурсів. У Кремлі вважають, що з Сирією розібралися, хоча насправді... Так, Асада при владі зберегти вдалося, але він не контролює всю територію Сирії. Виникає ситуація, що дуже нагадує гуляйполе. Коли щонайменше п'ять політичних сил між собою взаємодіють за допомогою зброї. Млява війна там буде продовжуватися.

Читайте: Путін скоро перестане цікавитися Україною – екс-віце-прем'єр РФ

Путін вважає, що Росія отримала в Сирії якийсь геополітичний виграш. Військові керівники російської держави вважають, що забезпечують стратегічне стримування США. Хоча американцям Сирія не цікава. Всі ці розмови про те, що вони хочуть контролювати тамтешню нафту, це дурниці. Як і те, що вони хочуть контролювати венесуельську нафту.

Що від цього виграє Москва, крім віртуальних уявлень про власну велич, я не розумію. Російські бази в Сирії потрібно утримувати, тобто платити. Щоразу російським військовослужбовцям, регулярній армії і приватним військовим компаніям потрібно буде приймати якусь участь у тамтешніх конфліктах.

– Венесуела ж іще далі від Росії.

– Так, вкладені туди майже два десятки мільярдів доларів інвестицій – ніколи назад не повернуться. Як 14 млрд не повернулися із Сирії і 32 – з Куби. Тому не думаю, що туди ще і російські війська пошлють. Максимум, що можуть зробити в Кремлі – це послати воювати кубинців. Їм робити нічого, ситуація в економіці у них катастрофічна, солдат багато, їх треба чимось займати.

Можливо, кремлівські стратеги думають, що розпалити венесуельську кризу під боком США – це біженці, які побіжать в Штати і створять там проблеми. Варіант приблизно такий, як сирійська війна, що попрямувала з біженцями в Західну Європу. Але яка від цього користь Росії?

Мені здається, що наші політики деградували до такої міри, що бачать світ так: все, що погано США – добре для Росії. І навпаки. Якщо Штати пішли з Сирії, отже, ми там перемогли. Але американці пішли і виграли. А що виграла Росія від війни в Сирії і за що вона далі буде там платити – мені незрозуміло.

Щодо Венесуели, то кремлівські стратеги зацікавлені в тому, щоб там розвивалася дестабілізація. Щоб Латинська Америка була якомога нестабільною і щоб це все відбувалося на американському задньому дворі. У США це теж добре розуміють. Але в будь-якому випадку для Росії це тільки віртуальне задоволення. Знову зіпсували гру США. Ну, зіпсували і що? Росія за це платить власними ресурсами і гальмуванням розвитку. Мене це турбує. Мені як громадянину Росії хотілося б, щоб ці гроші вкладали в наш розвиток і якомога менше витрачали за різних там "мадур". Росіянам доводиться затягувати паски, щоб хтось комусь успішно випускав кишки за допомогою російської зброї.

– Експерти кажуть, що через західну ізоляцію Путін хоче отримати інвестиції у Японії, а натомість віддати їм два Курильські острови.

– По-перше, зрозуміло, чому це робиться – через проблеми з грошима, в тому числі і на Далекому Сході. З одного боку держава багато витрачає на інвестиції в той же Крим, на будівництво Кримського мосту, на "ДНР" і "ЛНР". А з іншого боку, є санкції, та й ціна на нафту не найвища.

Читайте: Путін вже хотів би піти на спокій – екс-віце-прем'єр РФ

Тому в Росії як ніколи загострилася проблема дефіциту коштів. Якщо вже пенсіонерам урізали, що робиться просто в крайньому випадку, адже Путін не любить ображати своїх виборців, то все стало зрозуміло.

Тому в Кремлі хочуть домовитися з Японією, щоб отримати якісь інвестиції і вкласти їх в Далекий Схід. Люди звідти їдуть. Наприклад, за останній рік з Приморського краю виїхали 17 тис осіб. Сальдо міграційного балансу – негативне. Тобто люди більше їдуть, ніж приїжджають. Їх же зараз не можна прив'язати колючим дротом, як це було в сталінські часи. Зараз людей приваблюють. А для цього потрібні інвестиції, яких немає. Це одна сторона.

– А тут під боком ще й Китай...

– Так, і це друга складова. Путіна дуже турбує військово-економічна міць Китаю. Потрібно якось себе протиставити. Для цього теж потрібні інвестиції. І знову нічого не залишається, окрім як шукати підтримки у Японії. Так чи інакше, Путін, звичайно, віддасть ці два Курильські острови, чим викликає жахливе нерозуміння і обурення у патріотичної громадськості. Вона ж звикла жити радянськими термінами і цінностями, типу "не віддамо своєї землі ні п'яді". У випадку з Курилами земля не зовсім своя, але вони думають, що своя.

Читайте: Не плачте тепер, що Крим втратили. Це була плата — екс-віце-прем'єр РФ

Загалом, у Володимира Володимировича, звичайно, проблема. У цьому сенсі логіка приблизно зрозуміла. Йому треба вдало продати ці два острови, щоб отримати максимум грошей і технологій у японців. Тому населенню потрібно якось пояснити, що ми це зробили від великої сили, а не зовсім від слабкості.

– Росія шукає собі союзників не тільки на сході, а й в Африці, чим дратує Захід своєю присутністю там.

– Це не зовсім союзництво. Союзники передбачають хоча б якусь рівноправність. Центральноафриканська республіка – це не союзник. Це може бути сателіт, Бог знає хто. Але все одно це країна четвертого, або й п'ятого за значущістю рангу.

Інша справа, що там є природні ресурси і, звичайно, пану Пригожину і пану Путіну було б добре прикластися до тамтешніх алмазів. Але розглядати це як якесь геополітичне протистояння із Заходом чи з Китаєм, думаю, необ'єктивно. Китай займається величезними великомасштабними інвестиційними проектами. А тут маленька і повністю корумпована африканська республіка. Не той рівень.

– А що стосується Заходу?

– Справа не в Африці. Просто Путін перейшов занадто багато і одночасно червоних ліній. Починаючи від Боїнга, "ЛДНР", отруєння Скрипалів, вбивства Литвиненка. Одну-дві такі події Захід ще міг би проковтнути, але коли їх більше п'яти, це викликає роздратування і неприязнь.

Читайте: Загинуть тисячі українців і росіян. Україна виживе, а от Росія ще невідомо – американський історик

Звичайно, Заходу з Росією добре було б мати нормальні торговельні відносини, купувати недорогу нафту... Але коли партнер веде себе ось так і не збирається міняти свою поведінку, то він просто змушений реагувати. Політики, може, і не хотіли б сваритися, але якщо збили літак, якщо отруїли британського громадянина, то і преса починає ставити запитання, і громадська думка. Ось це все викликає легкий ступінь озвіріння.

Африка в цьому всьому – лише один маленький додатковий елемент і не більше того. Хоча це теж дратує. Прийшли, вбили трьох журналістів – цілком бандитська стилістика.

Путін трохи не помітив, як помітно перебрав. Раніше йому було щось дозволено, а зараз вже ні. Тому до нього і ставлення таке недоброзичливе. А він ще болісно це сприймає і намагається змусити всіх із ним розмовляти. Лізе в Сирію, щоб з ним говорили. Але як кажуть, рано чи пізно ваші руді кучері надокучили і вас почнуть бити. Так і з Путіним. Надокучили його кучері і його тут не те що бити почали. Просто розуміють, із ким мають справу.