УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Путін виводить із Сирії дві найважливіші бази та втрачає контроль над Близьким Сходом. Інтерв'ю з Марком Фейгіним

5 хвилин
13,8 т.
Путін виводить із Сирії дві найважливіші бази та втрачає контроль над Близьким Сходом. Інтерв'ю з Марком Фейгіним

Після падіння режиму Башара Асада в Сирії Кремль буде змушений виводити з країни всі військові бази, зокрема найцінніші, розташовані на березі Середземного моря – у Тартусі та Хмеймімі. Ці бази забезпечували Росії фактичний контроль за всім близькосхідним регіоном, вони були чинником військової сили та авторитету Кремля. Але погана новина для російського диктатора Володимира Путіна полягає в тому, що він не має домовленостей із силами, які прийшли до влади в Сирії. Будь-якої миті йому можуть заявити: прихильники Асада не можуть перебувати на нашій землі.

Відео дня

Є два можливі сценарії розвитку подій: або "Хаят Тахрір аш-Шам" із союзниками досягнуть згоди, або в країні розпочнеться громадянська війна. У першому випадку дозволу на присутність російських військових не буде. У другому випадку нікому не буде справи до цих баз, але й гарантій їхньої безпеки теж не буде. Розуміючи це, Кремль уже встиг вивести із Сирії частину кораблів та літаків.

Про це в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA розповів російський правозахисник Марк Фейгін.

– Відхід Путіна із Сирії – ознака справжніх проблем із утриманням контролю? Чи можуть інші "контрольовані" скористатися ситуацією? Наприклад, чи можуть з цієї історії зробити певні висновки національні околиці РФ? Чи можливі там якісь зрушення?

– Важко сказати, як це пов'язано. Звісно, це надихає, особливо рух на Кавказі, до опору. Там є підпілля. Але загалом те, що відбувається в Сирії, безпосередньо не може впливати на регіони Росії. Їм потрібні проблеми всередині самої Росії, а не зовнішні фактори, які цьому сприяли б. Тому що вони автоматично не проєктуються.

Так, якісь теракти, виступи, якесь підпілля може здійснювати певні диверсії, зокрема військові. Це можливо. Але я не сказав би, що, побачивши те, що сталося в Сирії, в Татарстані, Башкортостані або Бурятії, почнеться похід.

– На тлі фіаско Путіна у Сирії чи загрожує падіння режиму Лукашенка у Білорусі, де чергові президентські вибори відбудуться вже у січні?

– Незважаючи на те, що Путін справді має проблеми з контролем, у тих частинах світу, де він претендує на такий контроль, все-таки, коли ми говоримо про Білорусь, то там контроль набагато вищий через об'єктивні причини.

Скажімо, присутність в іноцивілізаційному регіоні, в Сирії, ускладнюється багатьма факторами. Росія не може повністю підкорити цей регіон. Білорусь – інша справа. Це фактично окупована країна, сусідня країна, де присутність Росії набагато вища і де ціна втрати набагато вища.

Так, Росія має проблеми і в Африці, до речі, не в останню чергу зі зникненням фактора ПВК "Вагнер", який створив ефективну схему контролю над елітами, над участю в бойових діях, у підкупі племінних загонів, що ворогують. І в Сирії досягнення з 2016 року – це були досягнення значною мірою ПВК "Вагнер" та Пригожина.

Так, Путін втрачає контроль у Сирії, у деяких країнах Африки, на ХАМАС, на "Хезболлу", тому що ці проксі-структури Ірану та одночасно Москви руйнуються. На Близькому Сході, безумовно, цей процес з урахуванням фактора Сирії йде досить швидко, тому що це "заразливо". На Москву менше звертатимуть уваги країни Перської затоки, арабські шейхства та королівства. Але все-таки це безпосередньо не екстраполюється на Білорусь.

Білорусь має специфічне становище. Крім контролю з боку Москви все-таки політичне керівництво, Лукашенко та його сім'я намагається мати відносини і з Пекіном – потужнішим господарем порівняно з Москвою. Економіка, інші фактори можуть цікавити Пекін, але все ж таки політична і військова частина багато в чому залишаються за Москвою.

Тому я не думаю, що так звані вибори в Білорусі не можуть стати тригерною подією з огляду на ситуацію. Військова присутність Росії, повний розгром громадянського суспільства... Розраховувати, що вибори стануть приводом до якогось виступу, не доводиться.

Доля сім'ї Лукашенка та його самого залежить від закінчення війни в Україні. Якщо Москва програє війну, тоді й у родини Лукашенка лишиться мало шансів зберегти владу. Якщо все залишиться так, як зараз, то, найімовірніше, і ситуація буде статус-кво.

Але загалом я б сказав, що залишається низка питань щодо позицій Москви на Близькому Сході. Не зрозуміло, що відбуватиметься з Іраном. Він військовий союзник Москви, він постачає зброю для війни в Україні. Що буде з Південно-Східною Азією, з Північною Кореєю? Можливо, США будуть тиснути на Пекін, щоб стримати апетити Китаю щодо Тайваню або його проксі в особі Північної Кореї, щоб не допустити розростання війни шляхом залучення у війну в Україні ще й КНДР.

Після приходу Трампа до влади якось вирішуватиметься питання і з Іраном, і з Пекіном. І все це послаблюватиме Москву. Її геополітичні можливості скорочуватимуться.

– Чи припускаєте ви, що з двох військових баз Росії в Сирії – Тартус і Хмеймім – будуть виведені всі війська? Що для РФ означатиме така втрата?

– Це пов'язано із втратою контролю. Військова присутність давала можливість впливати на ситуацію в регіоні Близького Сходу, підтримувати ХАМАС, взаємодіяти з "Хезболлою", підтримувати Іран. Наявність цих баз – це і зброя, і фактор військової сили, і контроль за частиною території Сирії. Все взаємопов'язане.

Путін виводить із Сирії дві найважливіші бази та втрачає контроль над Близьким Сходом. Інтерв'ю з Марком Фейгіним

Але я думаю, що бази будуть виведені із Сирії. Небезпека в тому, що в Сирії може початися громадянська війна. Якщо сирійські сили "Хаят Тахрір аш-Шам", які прийшли до влади, та їхні союзники не знайдуть спільної мови, то в умовах громадянської війни Москва має шанс зберегти ці бази, їх військовий потенціал і присутність.

Але якщо нове керівництво Сирії чітко та ясно заявить, що союзники Асада не можуть залишатися в регіоні – і поки що схоже на це, то, звичайно, всі бази будуть виведені, тим більше, що якась частина техніки, кораблів, літаків звідти вже вивезена через побоювання, що це може потрапити до рук повстанців.

Тому, вірогідно, бази звідти з'їжджатимуть або залишать мінімальний контингент. Знову ж таки, все залежить від того, як вони домовляться з новим керівництвом. Гравців там багато. Можливо, вони намагатимуться щось вирішувати через Туреччину, десь безпосередньо з "Аш-Шам". Але поки що я скептично дивлюся на перспективу Москви зберегти ці бази.

Якщо не станеться щось, що вже буде не до баз, якщо в Сирії почнуть воювати між собою. А ознаки цього також є. І з курдами там напруга, і не зрозуміло, як з алавітами домовляться, до яких належала родина Асадів. На тлі внутрішніх чвар бази можуть залишитися як острівець Росії та її присутності в бурхливому регіоні.

Наприклад, під час громадянської війни в Лівані залишалися якісь анклави, де загалом було благополучне життя. Російські бази в Тартусі та Хмеймімі можуть стати такими острівцями безпеки, і розрахунок може робитися саме на це. Тому що втрата цих баз – це реальна втрата опори у Близькосхідному регіоні та статусу Москви в ньому.

Де ще, окрім Сирії, Росія може розмістити свої бази? Іран – це окрема історія, вони не дозволять російським військам перебувати там. В Іраку зовсім інші гравці. Мабуть, Сирія була єдиним місцем, де Росія мала хороші позиції у військовому сенсі.

Але поки що схоже на те, що бази з Сирії вони виводитимуть. Навіть якщо вони домовляться, навіть якщо скажуть, що їм потрібен час на вихід, є побоювання, що якщо ти довго там будеш перебувати, довго вивозити, ці бази можуть бути захоплені і перейти до рук якогось із угруповань. Така небезпека є завжди. Якщо немає твердої домовленості, у підвішеному стані Москва не залишить свої бази.