Путін почне дрібним гребінцем проходитися по своїх, він в істериці. Інтерв'ю з опозиціонером Рикліним

На тлі тотальних невдач на фронті, на тлі "рейдів" дронів невідомого походження на військові бази ворога у далекому тилу Росії диктатор Володимир Путін перебуває в істеричному стані. "Спецоперація" пішла не за планом, і диктатор розуміє, що хорошого виходу із ситуації для нього просто немає. Він починає терміново шукати винного у своїх невдачах, "дрібним гребінцем проходитися по своїх" і "загвинчувати гайки" в країні, посилюючи репресії.

Знайти винного в неуспіху "спецоперації" і просто згорнути війну в Україні – такої опції у Путіна немає. Його можна лише змусити зробити це – силою української армії, а також усієї світової спільноти. Кремлівського безумця необхідно зупинити ще й тому, що він має у своєму розпорядженні ядерну зброю, яку може застосувати. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив російський опозиційний політик та журналіст Олександр Риклін.

– Під час привітання працівників спецслужб Путін закликав їх постійно контролювати стратегічні об'єкти й енергетичну інфраструктуру Росії. Раніше, як відомо, було здійснено удари по авіабазах, розташованих у глибині РФ, зокрема в Енгельсі, так звані випадки "бавовни". Чи пов'язані ці події?

– Більш-менш очевидно, що у верхівці російської влади істеричні настрої наростають. Це, звісно, стосується й Путіна. Там усі чудово розуміють, що не просто "спецоперація" пішла не так, а й перспектива всієї цієї жахливої війни не просто туманна. Вона якраз вимальовується. Перспектива ця не райдужна для кремлівців.

Схоже, Путін із Лукашенком не домовилися про відкриття другого фронту. Олександр Григорович, звичайно, багато чим завдячує Путіну. Можливо, навіть своєю владою. Але він не поспішає повномасштабно вступати в цю війну, хоча, зрозуміло, він надав російським військам і свою територію, і засоби доставки, і все що завгодно. Але формально Білорусь не воює з Україною. Наскільки ми знаємо, білоруські підрозділи в цьому сенсі зберігають нейтралітет.

Усе це Путіна дуже непокоїть. Він розуміє, що подальша доля всієї цієї історії є плачевною. Можна говорити про швидке вирішення всієї цієї страшної ситуації або про не дуже швидке, але кінець один. І хороших виходів із цієї ситуації для нього просто немає.

У цьому сенсі, звичайно, будуть зміни внутрішньої політики. Далі загвинчуватимуться всі гайки, це абсолютно безальтернативно й очевидно. Це відбувається в усіх диктаторських режимах перед їхнім падінням – стає більш жорсткою внутрішня політика.

Зараз шукатимуть винних, посилюватимуть репресії. Причому, не лише всередині якихось опозиційних режимів чи активістів. Ні. Зараз почнуть дрібним гребінцем проходитися по своїх.

– Зокрема по генеральному штабу?

– І по генеральному штабу, звісно. Адже Путіну треба шукати винних у тому, що "операція" провалилася. Скільки вони не говорять про те, що розпочнеться нова атака на Київ, поки що в це мало віриться. Всі ті розвіддані, які публікуються, свідчать про те, що угруповання, здатного піти на Київ, поки що немає.

Але ми бачимо реакцію, яка вимагає від влади різних рівнів перетворення внутрішньої політики на більш жорстку та розширення географії репресій щодо вже різних соціальних груп, зокрема силовиків.

Незабаром пройдуться і по оборонній промисловості, що, як з'ясується, не відповідає потребам сучасного ведення війни й актуальності моменту. Найближчим часом ми з'ясуємо, що в нас, виявляється, є зрадники не лише серед військових, а й серед оборонців та серед силовиків, які недопрацьовують і дозволяють подібні "рейди" до центральної частини Росії.

А те, що ЗСУ почали атакувати об'єкти на території Росії, мені видається дуже важливим і своєчасним. Давно треба було це робити. Дякувати Богові, що тепер до цього руки дійшли.

– За підрахунками нашого Генерального штабу кількість втрат російської армії у цій війні вже перевищила 100 тисяч. Чи вважаєте, що репресії, про які ви сказали вище, також поширяться і на сім'ї цих загиблих солдатів? Чи в принципі населення інакше реагує на ці смерті, не звинувачує безпосередньо владу?

– Треба враховувати, що пропагандистське багаття, яке сьогодні роздмухане в Росії, палає яскравим полум'ям. Я не беруся говорити про більшість населення, я не вірю всім цим соцопитуванням, бо ми знаємо ціну соцопитуванням у жорстких тоталітарних, а нині вже й у диктаторських структурах. Люди просто бояться відповідати те, що вони думають, і відповідають те, що від них чекають люди з опитувальними листами.

Тим не менш, ми розуміємо, що пропаганда, звичайно, свою справу робить і вже багато в чому зробила. Справді, в російському суспільстві є настрої, що "ми перед лицем загального ворога", що "колективний Захід робитиме все, щоб знищити Росію".

А далі постає питання: а хто ж винен у неуспіхах? І тут Путіну буде потрібно якимось чином зсувати із себе цю відповідальність, бо доведеться дуже важко.

– Якщо справді Путін знайде такого крайнього, цапа-відбувайла, чи є теоретична можливість, що він просто скаже: "Ну, не вийшло, винна ось ця людина" – і виведе свої війська з України?

– Ні. Взагалі з початку війни я жодних прогнозів не даю просто тому, що Володимир Путін – непередбачувана людина. Ми не розуміємо цієї логіки. Можливо, це логіка хворої людини, і треба говорити з психіатром, але я не беруся передбачати його подальші кроки.

Але якщо подивитися на справу більш-менш тверезо, то такої опції – згорнути операцію – у нього просто немає. Тому що все на це заточено, всі проєкти – нинішні та майбутні – працюють тільки на це. Це для нього не вихід. Для Путіна це миттєва втрата влади. А цього він не може собі дозволити, бо тоді його перспективи не райдужні.

На жаль, необхідно констатувати, що Путіна доведеться змусити згорнути цю "спецоперацію". Я переконаний, що в жодному разі це не має бути справою однієї України. Весь світ повинен розуміти, що сьогодні це найважливіша мета всієї світової спільноти – зупинити цього безумця.

Тому що це не просто безумець, а безумець із ядерною зброєю. Всі розмови про те, що він не зважиться застосувати, – це все пусте. Ми не знаємо, на що зважиться ця божевільна людина. Безглуздо будувати прогнози. Може, не наважиться, а може, наважиться. Але ціна питання така, що тут ризики просто жахливі.

– Останнє запитання щодо особистої безпеки Путіна. В Україні ми часто чуємо думки про те, що Путін уже в бункері. Принаймні проводить там більшу частину свого часу. Існує версія про те, що після ударів по авіабазах у глибині Росії Путін зрозумів, що небезпека підібралася зовсім близько до нього, й остаточно перебрався за Урал. Чи припускаєте ви, що таке можливо? Звідки, на вашу думку, виходить найбільша небезпека для нього – від українського дрона чи від власного оточення?

– Це складне питання. Я, зізнатися, не цілком поділяю думку, що Путін усередині Росії загнаний у кут і не знаходить собі місця десь за уральським хребтом. Він літав до Білорусі, причому, візит був заздалегідь анонсований. Ця поведінка не схожа на поведінку людини, яка сидить і не вилазить із бункера, чи не так?

Тому я не перебільшував би очікування того, що він заб'ється в кут і почне брикатися ручками-ніжками й кричати: "Відійдіть від мене!" Ні, не думаю.

Мені здається, що поки що він цілком надійно захищений, він вірить у це. Чесно кажучи, перспективи атаки на нього всередині Росії видаються мені туманними.

– У чому головне джерело загроз для здоров'я та життя Путіна?

– Головна загроза для будь-якого диктатора – це завжди народ, який живе під цим диктатором. Сьогодні видається, що російський народ не в тому психологічному стані, в якому він був би готовий чинити якийсь серйозний опір цьому божевіллю.

Але тут є один фокус, якого ми ніколи не враховуємо. Сьогодні так видається, а завтра все перевернулося. Я вас запевняю – за тиждень до початку Арабської весни, до подій у Єгипті ніхто й думати не міг, що народ візьме та почне скидати свою владу. Приблизно те саме відбувалося і в Тунісі.

Інакше кажучи, заздалегідь ми не можемо передбачити народного вибуху. Ми не знаємо, що може вплинути на це.

100 тисяч загиблих – сьогодні здається, що якось аж надто холоднокровно російське суспільство реагує на такі вражаючі цифри. Наприклад, у Першу Чеченську війну було зовсім не так. Виступи солдатських матерів, мітинги по всій країні, мільйон підписів за припинення війни, які привіз Єльцину Борис Нємцов. Була потужна антивоєнна кампанія. Сьогодні нічого такого ми в Росії не спостерігаємо.

Але з іншого боку, якби сьогодні хтось привіз Путіну мільйон підписів проти війни, його просто відразу ж закрили б у в'язницю за тими законами, які ухвалені в РФ. Сьогодні антивоєнні виступи протизаконні, вони одразу нарвуться на репресії. Але коли народ виступає, на це вже ніхто не зважає, якщо цей виступ недостатньо масовий.

Хочеться вірити, що знайдуться п'ять розумних відповідальних генералів, можливо, силовиків чи армійських, чи всіх разом, які сядуть і скажуть: мабуть, настав час якось закінчувати, далі все це терпіти не можна, бо країна котиться в прірву.

Найімовірніше, стан нинішнього генералітету, який був відфільтрований, плачевний – хоч в армії, хоч у силових органах. Проте, думаю, це теж один із сценаріїв – коли кілька воєначальників вирішать, що, мабуть, достатньо. Що треба це закінчувати й почати домовлятися зі світом про те, що буде з Росією далі.