Відео дня
Путін піде у 2022 році. В Росії розпочнеться криза – Соловей
Президент Росії Володимир Путін зречеться влади у 2022 році і в публічній політиці його більше не буде. Але проблема в тому, що передати повноваження йому нема кому. Що буде з Росією і як його зречення вплине на Україну – в інтерв'ю OBOZREVATEL розповів російський політолог Валерій Соловей.
У першій частині інтерв'ю читайте, чому Путін поставив собі за мету на 2020 рік вирішити конфлікт з Україною і навіть включити її до складу Союзної держави.
– Ви кажете, що у Путіна обмежений час і він поспішає. А який саме час? Фізичний, чи що?
– Можете називати це як хочете: історичний час, екзистенціальний, але він дуже обмежений.
– Тобто Путін залишається на свій шостий термін?
– Ні, це абсолютно виключено, у 2022 році Путіна не буде в російській політиці і в міжнародній теж.
– Він хоч в Росії залишиться?
– Я сказав тільки те, що я сказав. А далі можете домислювати як хочете, але публічно Путін не буде присутній в російській політиці.
– Керуватиме Росією непублічно, як Назарбаєв у Казахстані?
– Це теж малоймовірно через те, як організована політика в Росії. Тим більше, що Назарбаєв передоручив владу родичам. У Росії з цим набагато складніше.
– Кому ж Путін передоручить владу?
– А нема кому! У нього, звісно, є люди, яким він довіряє. Один із них – Дмитро Медведєв. Але чи зможе він втриматися? Навряд чи. Це вічна проблема диктатора – виявляється, що довіритися нема кому. До речі, Путін це дуже добре знає. Він реалістичний в розумінні наближених до нього людей.
– Важко повірити, що Путін залишить владу, якщо врахувати, що він керував країною 20 років.
– Це природна омана. Коли людина перебуває при владі 20 років, здається, що це назавжди. Але ні. Те, що одного разу почалося, одного разу і скінчиться. Причому раптово.
– Є думка, що Путін піти не може. Він накоїв занадто багато непоправного.
– Це правильне судження, але спостерігачі багато чого не знають. А точніше, вони не знають майже нічого. Всі судять за зовнішньою канвою подій, не маючи уявлення про імпульси та внутрішні механізми російської політики. Російська політика набагато закритіша, аніж здається.
Читайте: Путин хочет договориться с Зеленским
– Що тоді буде з Росією і в Росії після 2022 року?
– Нічого страшного, тим більше апокаліптичного, не трапиться. Деякий час буде політичне сум'яття, але і воно не матиме надмірного характеру. Загалом, внесення поправок до російської Конституції – це вже початок політичної кризи. Система держуправління ставиться під сумнів. Криза набуде відкритих форм, інтенсивного вираження, ну і що? До громадянської війни це все одно не призведе.
Критично важливим є питання – хто потім буде при владі в Росії? Це передбачити неможливо. Якщо буде більш-менш реалістичний уряд, він врегулює відносини з Україною і навколишнім світом. Тоді не зовнішня політика буде для нього пріоритетом, а вирішення внутрішніх завдань. Однак у Кремлі є люди, набагато небезпечніші, ніж Володимир Путін.
– Хто ж це?
– Я не буду нікого називати, але дуже добре знаю, що вони набагато небезпечніші – і для Росії, і для України, та і для світу теж.
– Чи існує ймовірність, що влада в Росії опиниться в їхніх руках?
– Малоймовірно, але до кінця цього виключити не можу. Ризик є. На їхньому тлі Путін – взірець самообмеження. І взагалі – він інтелектуальна вершина з-поміж тих, хто перебуває поруч із ним.
– Для чого тоді створюється Держрада і чи керуватиме нею Путін?
– Ніхто цього не знає. Особисті обставини президента – вирішальний фактор, який рухає зараз російською політикою. Тут можливі різні варіанти. Якщо подивитися на поправки, то повноваження у Держради такі самі, як і у президента РФ. Тому Путін може її очолити, бажаючи піти у тінь. Але вона також може керувати країною в ситуації фактичної відсутності президента. Однак все це не більше ніж гіпотези і припущення.
– Хто ці люди, які все вирішують?
– Це виключно ті, хто має політичну владу в Росії. Їх небагато, це невелике угрупування – до двох десятків людей. Патрушев (Микола Патрушев, секретар Радбезу РФ. – Ред.), Бортніков (Олександр Бортніков, директор ФСБ. – Ред.), Сечін (Ігор Сечін, голова Ради директорів компанії "Роснефть". – Ред.). А ті, хто ухвалює зовнішньополітичні рішення – їх набагато менше. Виключно силовики, що дуже погано для Росії, України і для світу. Вони просякнуті специфічно-груповою та корпоративною психологією.
– Путін сам вирішив зректися влади, чи вони його змусили?
– Він поки не збирається зрікатися, але доля невблаганна. Він може хотіти що завгодно, але у його бажань є межа, встановлена обставинами, які сильніші за нього. Зараз він на них і натрапив, що змушує його використовувати свій залишок часу якомога ефективніше.
Читайте: Путін піде на поступки стосовно Донбасу. Президентом Росії він більше не буде – Радзіховський
– Він хоч керує Росією чи це роблять замість нього?
– Ключові рішення ухвалює безпосередньо Путін, а деяким людям він дозволяє виступати від свого імені і займатися вирішенням тих чи інших питань. Але ключові питання вирішує тільки він, більше ніхто. Щоправда, йому часто надають фальсифіковану інформацію. Але те, що стосується внутрішньоросійської ситуації, він не вважає особливо важливим. Для нього набагато важливіша зовнішня політика і міжнародні відносини. Україна привертає фактично стільки ж його уваги, як і Росія. На жаль, і для Росії, і для України. Краще б Путін займався російськими справами. Економікою, наприклад.
– Чому він цього не робить? Все ж таки Росія – найбільша країна у світі, та й населення 150 млн осіб. Для нього що, це неважливо?
– Путін вважає, що на цьому поприщі не здобути всесвітньої історичної слави і не увійти в історію. Він вважає, що в Росії все непогано, а ось в історію треба увійти іншими шляхами. Є така хороша фраза "добрими справами прославитися не можна". Тобто, піднявши Росію економічно – в історію не увійти. А ось повернувши Крим, що завжди сприймалося як початок чогось, як перший етап – оце так. Ну приємно ж, коли прессекретар доповідає "а вас знову назвали найнебезпечнішою людиною світу". Це лестить. Як на мене, це перекручене марнославство, але ця штука працює.
– Керуючись здоровою логікою, це дуже дивно.
– В цьому і омана всіх, хто аналізує те, що відбувається в Росії. Вони керуються здоровим глуздом. А ті, хто визначає зовнішньополітичну стратегію Росії, керуються зовсім іншими речами. У Росії є ресурс – ядерна зброя і доктрина, що дозволяє першими її використовувати. Є люди, які вважають, що це може здаватися необхідним і навіть бажаним. Є люди, які бажають взяти історичний реванш. Так що це дуже небезпечно.
– Хочете сказати, що вони готові застосувати ядерну зброю?
– Дуже мало сумнівів щодо їхньої готовності це зробити.
– І це квиток не в один кінець?
– Вони так не думають. Війна з використанням тактичної ядерної зброї вважається прийнятним засобом вирішення зовнішньополітичних проблем і досягнення стратегічних цілей. Це не квиток в один кінець, на їхню думку.
– Але це виглядає як повне божевілля!
– Ось ви і демонструєте розрив між стилями мислення. Ви міркуєте як нормальна людина. Я теж так думав, поки не став з'ясовувати, що ж там відбувається і чому. Коли зміг завдяки власним силам та інформації, яку вдається отримувати, зрозуміти, що ж відбувається, то жахнувся. Просто жахнувся. Такий стиль мислення певного угрупування, яке перебуває при владі і має ресурси. Можна довго з'ясовувати, як це вийшло, але зараз це треба сприймайте як факт. Більше того, 2020 рік – це рік, коли вони повинні вдатися до рішучих дій.
– Наскільки у Кремлі націлені нормалізувати відносини із Заходом?
– Вони хочуть це зробити, але тільки на власних умовах та гадають, що зможуть продиктувати їх Заходу. Це визнання колишнього радянського простору, найперше України, Молдови, Білорусі та Грузії, сферою російського впливу, плюс зняття санкцій. Але це стосується Європи. У Кремлі достатньо реалістичні, щоб розуміти, що на США вони вплинути не можуть, тому будь-яка активність там згорнута. Стосовно США Росія взагалі нічого не робить. А ось на Європу можна вплинути і в цьому напрямку ведеться дуже інтенсивна і послідовна робота.
Читайте: Путін поставив Зеленського на лічильник. Меркель і Макрон на боці Росії – Піонтковський
– І наскільки вона успішна?
– Ось зараз все і буде вирішуватися. У Москві вважають, що готові до прориву і в цьому році можна його досягти. Психологічно Меркель і Макрон готові пристати на умови Кремля, а більше там чинити опір особливо нема кому. Якщо Москва зробить деякі рішучі кроки щодо зміни статус-кво, то може продавити Європу. Це будуть реалізовувати за допомогою різних важелів тиску. Їх багато, але розповім те, що вже працювало. Наприклад, поява у Європі кількох мільйонів мігрантів із Північної Африки протягом двох-трьох місяців. Це чудово спрацювало у 2016 році, і це можна легко повторити. Тоді це мало спонтанний характер, а зараз процес можна стимулювати. І Європа виявиться паралізованою.
– Виходить, що 2020 рік – це рік Х?
– Так, це багато в чому вирішальний рік. Для України, на мою думку, він теж буде дуже важливим.