Путін припустився жахливої помилки. Це принесло йому приниження. Інтерв'ю з Дмитром Орєшкіним

У лютому 2020 року, коли епідемія коронавірусу вже лютувала в західних країнах, президент Росії Володимир Путін оголосив, що не проти стати вічним правителем, продовживши свої повноваження ще на 16 років. Зміни ухвалювалися Думою зі швидкістю звуку, 2020-й мав стати роком його особистого тріумфу.

Відео дня

Уже за кілька тижнів ситуація почала змінюватися – через невдалі переговори щодо нафтових цін із країнами ОПЕК російська марка Urals впала до 12 доларів за барель, а у квітні Росію накрила епідемія COVID-19. Путіну довелося скасовувати всі заплановані дії у зворотному терміновому порядку.

Чи зможе він утриматися при владі – в інтерв'ю OBOZREVATEL розповів відомий російський політолог Дмитро Орєшкін.

– 2020-й мав стати роком тріумфу для Путіна хоча б тому, що він збирався увічнити своє правління. Але пандемія вірусу і світова економічна криза все зіпсували.

– Я б додав до цього ще вкрай невдалу нафтову історію, коли пан Сечін, за підтримки пана Путіна, кинувся в атаку на сланцеву нафту у Сполучених Штатах, маючи на увазі ціну десь до 30–40 доларів за барель. Хотіли забрати її з ринку і замінити російської. Але вийшла прямо протилежна історія. Американські сланцевики скоротили завдання, і їм навіть на думку не спадає просити допомоги від Федерального уряду. Хоч це також стратегічно важлива галузь для Сполучених Штатів.

Значна частина нафтових компаній Росії на європейському ринку втратили помітну частку. Наприклад, Польща і південь Європи, які традиційно купували російську нафту, вже перейшли на дешеву саудівську.

Це, звісно, жахлива геополітична поразка, дуже погано прорахована операція. А тепер, очевидно, це ще й політична поразка особисто Путіна. Йому довелося домовлятися і з саудитам, і з Трампом після того, як Новак (Олександр Новак, міністр енергетики. – Ред) гучно грюкнув дверима.

– Тобто почали з позиції сили: це ми диктуватимемо умови на нафтовому ринку, а через місяць довелося просити про зворотнє?

– Буквально через місяць Путіну довелося повернутися і сказати: "Так-так, ми приймаємо ваші умови". Це дуже погано для Росії. Коронавірус – теж дуже серйозно. Знов-таки Путін сам влаштував цю істерію, а точніше історію, коли його обнуління з перестановкою Конституції мало відбутися пафосно, з бурхливими оплесками трудящих, всенародним голосуванням, щоби продемонструвати 75-відсоткову підтримку його ініціатив і відповідно його подальше перебування у владі на, щонайменше, два найближчі терміни. Цього не вийшло, і тепер він змінює свою риторику. Змінює її по-радянськи у тому сенсі, що радянські газети треба читати між рядків. Тобто те, про що не пишуть.

Зараз вже не пишуть про це саме загальнонародне голосування, його ніби відсунули. Хоча ще місяць тому це була проблема номер один. Було зрозуміло, що так чи інакше це голосування буде на користь Путіна, але хотіли зробити, щоб воно гучно відбулося на користь Путіна. А зараз ситуація радикально змінилася, бо через епідемію 22 квітня всенародний референдум довелося перенести. Зараз ми бачимо, як рейтинг підтримки Путіна падає, не те щоб катастрофічно, але стійко і під гірку, і немає жодних підстав сподіватися, що він почне зростати.

– Дати задню вже не вийде?

– Той самий пафосний захід із загальнонародного голосування, який сам же Путін придумав на свою голову, затверджений Конституційним судом. Вже ухвалено новий закон щодо затвердження поправок в тій частині, яка набула чинності. Там написано, що поправки вважаються прийнятими після підтримки на загальнонародному голосуванні. Відступати буде абсолютною втратою електорату. Голосування доведеться проводити, що дуже важко, бо коронавірус. Переносити на вересень – погано. У найближчі три місяці економічна ситуація точно не покращиться. Вона погіршуватиметься щонайменше іще півроку. У кращому разі Росію очікує економічна депресія, а в гіршому – продовження руху "під гірку".

Так що у Путіна дуже низька межа можливостей. Тому він і почав роздавати гроші народу, дуже скромно, але все ж таки почав, – близько трильйона рублів, що для Росії чимала сума. Вона витрачена на підтримку дітей, багатосімейних, материнського капіталу тощо. І це добре, це правильно, але це означає, що Путін вирішив проводити всенародне голосування не у вересні і не в грудні. Він людина дуже досвідчена: якщо почав роздавати гроші – це означає, що через місяць чи два буде голосування.

Він чудово розуміє, що черево вчорашнього добра не пам'ятає, і якщо вже ти починаєш роздавати гроші, то треба це робити за місяць чи два перед виборами, щоб трохи підвищити настрій виборців, і вони подумали, що влада про них піклується тощо. Швидше за все, референдум щодо продовження повноважень Путіна ще на 16 років – близький до реальності. Це пункт перший.

Пункт другий. Це голосування проводитиметься мовчазно і сором'язливо. Влітку люди роз'їжджаються, ніколи в Росії влітку голосувань не проводили за винятком якихось абсолютно неординарних випадків. Наприклад, в 90-х роках, коли 12 червня ухвалили президентство Бориса Єльцина. Традиційно голосування відбуваються навесні чи восени.

А тут, по-перше, влітку. По-друге, без пафосу з тим, щоб не порушувати у людей бажання якось проявити себе і висловити своє негативне ставлення до влади. А воно зараз вже наполовину негативне, на відміну від колишніх часів.

І, звісно, це голосування буде віддаленим. Тобто це взагалі ганебне явище, бо голосувати по електронній пошті або ще якимось електронними каналами в російській ситуації, путінській, 100% означає, що результати будуть тотально фальсифікуватися. Навіть у Сполучених Штатах, які набагато більше розвинені в технологічному плані, так не робиться. Немає певності, що вдасться забезпечити адекватність голосування і невтручання несанкціонованого доступу.

Відомий хороший приклад – це Естонія. Але, по-перше, Естонія маленька, а по-друге, у неї зовсім інша політична культура. І, по-третє, там уже 20 років існує "електронний уряд", і він цю довіру заслужив.

Реальні люди в електронному голосуванні братимуть участь не дуже активно, а ботів у електронних мережах набіжить рівно стільки, скільки треба, щоб отримати гарний результат. Але однаково вже зрозуміло, що красиво це не буде, бо люди в Росії не дурні, вони розуміють, як усе зроблять і як це виглядатиме.

Так що, скажімо, Володимир Путін не виглядає зараз "гоголем", у якого мають бути розхристані груди і, який, розпустивши хвіст, розмахує крилами. Але це не означає, що його режим висить на ниточці, що він приречений, як багато хто говорить. Режим почувається чудово, гроші для того, щоб підтримувати силовиків, у нього є. Так, на Путіна почали трошки косо дивитися регіональні еліти, але не настільки, щоб серйозно замислюватися про його усунення, крім того, немає іншого лідера.

Єдиний альтернативний персонаж – це Собянін (Сергій Собянін, мер Москви. – Ред.). Але йому швидко відірвуть голову саме тому, що він успішний керівник. Він відносно непоганий, звичайно, з помилками, а хто б на його місці не наробив помилок? Все ж таки він провів кампанію по боротьбі з коронавірусом у Москві. Взяв на себе відповідальність, на відміну від Путіна, і щось зробив. Його популярність і в певному сенсі і повага до нього зросли. Думаю, в Кремлі йому цього не пробачать.

– Отже, Путін продовжуватиме свою владу всупереч тому, що відбувається, особливо волевиявленню росіян?

– Ні, це не всупереч, це ще більше змушує його триматися за владу. Якщо він зараз піде, то за правилами політичної боротьби негайно всі проблеми будуть звалені йому на загривок. В усьому буде винен Путін. Він це чудово розуміє, тому саме через те, що ситуація кризова, піти ніяк не може. Його відразу ж зроблять винним і бозна-що з ним зроблять. Тож через почуття самозбереження піти він не може.

У його персональній ментальності піти зараз означає злякатися, виявити слабкість. А він навпаки – повинен утримати кермо у твердих чоловічих руках під час бурі. Якщо він його випустить, перше, що зробить той, хто перехопить кермо – викине Путіна за борт із ядром на шиї. Так що він іще сильніше триматиметься за владу. Як, до речі, і Лукашенко.

– Останнім часом часто чую, що США більше не сприймає Росію як головну світову загрозу. Напевно, Кремлю прикро це чути.

– Звісно, прикро. А що ви хочете? Росія за розмірами валового доходу на душу населення, десь на 50-му місці у світі. Якщо за загальним обсягом і не в перерахунку на душу, це менш ніж 2% світової економіки. Єдине, що в Росії викликає деяку напруженість і зацікавленість на Заході – це наявність ядерної тріади. Так, це небезпека. Але у Штатах розуміють, що росіяни насправді не параноїки. Вони скільки завгодно можуть погрожувати, шантажувати, але вони не самогубці. Вони розуміють, що в разі ядерного конфлікту їм залишиться втішатися тим, що потраплять до раю, як казав Володимир Володимирович, а американці просто здохнуть. При цьому є робоча гіпотеза, що американці ще й не здохнуть, бо у них досить добре розвинена система оборони. Або, в усякому разі, здохнуть, але не всі.

А ось путінська бригада буде вичищена під корінь.

– Протистояння в дусі "холодної ядерної війни" розмилося?

– Так, воно створювало ілюзію глобальної рівноваги Радянського Союзу із західним світом. Навіть у радянські часи єдиною сферою, де можна було говорити про якийсь пріоритет між Заходом і Союзом, була лише сфера оборони. Ні у сфері культури, ідеології чи економіки СРСР жодним чином не був конкурентом Заходу.

Західні аналітики добре розуміють, що проблеми світового домінування нікуди не поділися, вони просто перейшли в нову площину. Воно визначається економікою, валютою, технологіями, чим завгодно, але не зброєю. І з Китаєм Штати борються не у сфері космічних технологій чи зброї, вони борються через впливовість валюти й економіки. Вони ведуть торговельні війни. А з Росією нема чого навіть вести торговельні війни, бо в неї економічний потенціал менший за 2% від глобального виробництва і продовжує скорочуватися.

Також можна сказати, що путінська Росія вже програла економічну боротьбу. 15 років тому була зроблена ставка на побудову так званої трубопровідної імперії. Думали, Захід потребуватиме нафтобазових вуглеводневих ресурсів, а Росія їх постачатиме за більш-менш монопольними умовами. Тобто розрахунок робився на те, що вуглеводневий ринок буде ринком продавця – ми вам продамо нафту або газ, якщо ви будете добре поводитися, і за тією ціною, за якою ми захочемо.

Це вкрай дурна позиція. Вуглеводневі ринки збереглися, але вони стали ринком покупця з тієї простої причини, що путінські стратегії глибоко зневажають людську свободу, креативну гідність людини і розвиток будь-яких технологій, окрім військових. Ось військові технології вони розуміють, а те, що можливе таке явище, як сланцева нафта, то у Кремлі з цього сміялися.

Ще п'ять років тому вони казали, що це блеф, що це все ніколи не працюватиме. А з'ясувалося, що раз – і американці за якихось кілька років стали провідним виробником тієї самої нафти. Перша поява нафтовидобувальників, пов'язаних зі сланцевими технологіями, змусила Путіна намагатися вести ті самі нафтові ігри, гратися з цінами, починати ситуацію в Сирії з тим, щоб узяти під контроль якісь нафтові родовища. Так само і в Лівії. Це стратегічно програшна ідея. Бо навіть якщо ви візьмете всі ці нафтові родовища під контроль, то за весь час, поки все це відбуватиметься, технології вилучення нафти і глибоководних родовищ здійснять такий ривок, що ти зі своїми родовищами будеш, у кращому разі, в Нігерії.

У Путіна на додачу до нафти є ще ядерна зброя. Тільки цим він відрізняється від всіх, на жаль, для Росії.

У другій частині інтерв'ю з політологом Дмитром Орєшкін читайте, чи зможе Володимир Путін напасти на Україну і що для нього стало б найбільшим подарунком з боку українських політиків.