УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС
Олександр Левченко
Олександр Левченко
Історик, дипломат

Блог | Повністю спалена Москва, татарами взята. Кремль платив данину "історично російському Криму" до 1700 р.

Повністю спалена Москва, татарами взята. Кремль платив данину 'історично російському Криму' до 1700 р.

Рівно 452 роки тому, у 1571 році Москва була вщент спалена військом кримського хана Девлет-Герая. Усі кримські Герай-хани були прямими нащадками одного з найвідоміших полководців в історії людства Чингісхана, який створив Монгольську імперію, одну з найбільших в історії людської цивілізації.

Московський цар Іван IV Грозний втік зі столиці своєї держави, почувши про прибуття великого війська з Криму. Кримського хана образило те, що Іван IV оголосив себе Московським царем без жодного міжнародного порядку визнання цього титулу, а лише за допомогою підробленої грамоти, наданої нібито Константинопольським патріархом, а також через відмову сплачувати податки Криму, що у військовій формі допомагав Москві виграти війни з сусідами, особливо у Казанського ханства. Коли в Криму дізналися, що під час завоювання міста Казані московське військо жорстоко вбило майже всіх мирних жителів міста, яке було мусульманами за віросповіданням, як і кримські татари, то місцеве населення півострова, навіть коли воно не було прихильним до казанських татар, вимагало кривавої помсти. Тоді московити отримали прізвисько кацапи, тобто з тюркської - головорізи. Вони потім неодноразово підтверджували це прізвисько, коли в ході військових битв Московської держави на Балтиці під час Лівонської війни 1558-1583 років московські вояки вбивали місцевих жінок з дітьми, а потім їх вішали. Навіть у добу лютого середньовіччя це було немислимо. Такі звички холоднокровних вбивць у нинішніх росіян збереглися до сьогодні, коли російські солдати в березні 2022р. у місті Буча під Києвом спочатку ґвалтували молодих українських дівчат, потім душили їх, а згодом спалювали трупи.

Москва платила податки Кримському ханству з 1473 року, але вирішила, що настав час від них відмовитися, за що її покарали. Івану IV Грозному довелося відмовитися від царського титулу, Москва знову почала платити податки нібито "завжди російському Криму", і це тривало до 1700 року. Іван IV зобов'язався відновити незалежність підкореного Астраханського ханства.

До 1571 р Москва вже була спалена Золотою Ордою за непослух, зокрема татарським ханом Тохтамишем у 1382 році, а ще раніше у 1238 році монгольським військом. Останній раз Москва була завойована в 1618 році спільним військом поляків і українських козаків за втручання в українські та білоруські справи. Тож усі розповіді про непереможність російської зброї не відповідають дійсності. І правда, що в 1514 р. об’єднане військо українців, литовців, білорусів і поляків на чолі з українським князем Костянтином Острозьким під Оршею (нині Білорусь) вщент розгромило московське військо під проводом Челябіна. Кремль політично хотів підпорядкувати собі території проживання українців і білорусів у складі спільної Литовської держави, які нібито мали належати Москві. Після поразки Кремль надовго відмовився від цієї ідеї. Пізніше спалахнула згадана вище Лівонська війна 1558-1583 рр. на Балтиці, коли Москва шукала нові райони для виходу до Балтійського моря. Вона першою без оголошення вступила у війну і окупувала низку територій. Але потім утворилася коаліція європейських держав (Данія, Швеція, Польща, Литва), яка розгромила і відкинула армію московського агресора назад. Замість того, щоб окупувати чужі простори, Москва втратила частину своєї території.

У 1609-1618 рр. тривала московсько-польська війна. Українські козаки під проводом гетьмана Петра Сагайдачного воювали на боці Польщі. Московська армія була розбита, майже вся Москва була зайнята польсько-українським військом, крім центру міста. Тоді Кремль вирішив прийняти принизливі умови мирного договору. Він сплатив полякам і козакам велику контрибуцію і відмовився від усіх своїх територій, які йому вдалося захопити на території сучасних України та Білорусії.

Окремо згадаємо про Кримську війну 1853-1856 років. Вже тоді Московська держава з 1721р. стала зватися Росією. Росія окупувала дунайські князівства - Молдову та частину сучасної Румунії (Валахію). У відповідь коаліція Туреччини, Англії та Франції направила спільну військову експедицію на Кримський півострів і повністю розгромила російську армію. Російський граф Орлов у 1856 р. підписав у Парижі Акт про повну капітуляцію. Росії було заборонено мати Чорноморський флот, усі російські форти на узбережжі Чорного моря повинні були бути зруйновані, Петербург припинив втручання у справи Дунайських країн.

У 1904-05 рр. тривала російсько-японська війна. Петербург її повністю програв. Поразка у цій війні призвела до Першої російської буржуазної революції. Народ був незадоволений тим, як на той час розвивалася країна, і вимагав змін.

У березні 1918 р. радянська Росія не змогла зупинити наступ німецької та австрійської армій. Червона Москва мусила покоритися й підписати мирний договір в Брест-Литовську, яким визнала незалежність України, Білорусі та країн Балтії.

У 1994-96 рр. Москва програла Першу російсько-чеченську війну, коли їй довелося офіційно визнати існування Республіки Ічкерія.

Зараз ми чекаємо завершення російсько-української війни, де Москва має понести повну поразку за початок найбільшого військового вторгнення з 1945 року. Результати історичних військових поразок Росії лише свідчать про те, що Москва завжди боялася військових коаліцій чи рішучих ударів. Українці повинні згадати всі свої військові перемоги над московитами і повернути Крим, який навіть близько не може вважатися російським історичним місцем. Військова поразка Кремля, якої так боїться Путін, може призвести до нової російської революції. У будь-якому випадку, нинішнє політичне керівництво в Москві, яке поширювало шовінізм і ненависть до інших народів в країні, має бути назавжди усунене, а його лідери мають опинитися перед міжнародним судом за злочини війни в Україні.

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...