Блог | Кремль послав тривожний сигнал правлячій верхівці
Володимир Путін провів через Держдуму поправки до законів про СВР і ФСБ, які дозволяють співробітникам цих відомств мати друге громадянство. Зрозуміло, всі потрібні застереження зроблені – це, мовляв, тільки в інтересах оперативної роботи, а не просто так, за бажанням, пише Костянтин Еггерт для Сноб. І, звичайно, тільки за погодженням з начальством. З огляду на повну закритість цих структур, абсолютно ключову роль, яку відіграють в управлінні Росією спецслужби, і те, що переконливих публікацій про розміри станів навіть не топ-, а просто силовиків в останні роки ми бачили буквально сотні, це політичний сигнал.
І, якщо дивитися з точки зору інтересів путінського режиму, сигнал помилковий. Наприклад, депутати Держдуми і члени Ради федерації (серед яких багато мільйонерів, а є і мільярдери) навряд будуть в захваті від такої "дискримінації". Їх не стануть спеціально перевіряти на наявність другого громадянства або дозволу на проживання, але можуть позбавити повноважень, якщо хтось на них донесе. Іноземний паспорт або ВНЖ перетворюється в сучасній Росії в еквівалент фінського сервелату в спецпайки для апарату ЦК КПРС. Це тепер законодавчо затверджений статус-символ.
Можна сказати: "Яка різниця? Депутати і сенатори – всього лише погано замасковані працівники адміністрації президента, що виконують накази Кремля. А чекісти і так можуть дозволити собі все, що хочуть". З одного боку, так і є. З іншого, Росія – "країна сигналів". І цей сигнал – тривожний для нинішньої правлячої верхівки. Одна її частина дозволяє собі буквально все, а іншу "стоїть" на різноманітних "лічильниках".
До речі, і символізм тут особливий – адже тема "ворогів з-за бугра", "перевертнів з чужим громадянством" й інших "агентів ЦРУ" для путінського режиму протягом майже всього його існування була центральною. Викриття підступів колективного "Сороса" давно стало по-справжньому нав'язливою ідеєю Кремля, а не тільки темою для пропагандистського обдурення аудиторії держканалів.
Зазвичай в Росії влада вважає за можливе трощити не просто закони, а основний закон, як це було зроблено під час проштовхування так званих "поправок до конституції" в червні. Але варто було зайти мові про це солодке словосполучення "друге громадянство", як раптом все за червоною стіною і на Луб'янській площі стають такими законниками, що Верховному суду США впору почати заздрити Москві.
Не можуть впровадити агента в якусь Швейцарію-Британію-Францію без того, щоб не отримати санкцію народних, прости господи, обранців. Як сказав би (гадаю) Костянтин Сергійович Станіславський: "Не вірю". І ніхто в різноманітних російських міністерствах, відомствах, білих будинках, заксзібраннях, радах директорів і штабах округів не повірить.
Зроблять однозначний висновок: "Готують відхідні шляхи, хочуть виводити активи. А ми що, руді, чи що?" І неважливо, що паралельно Путін намагається показати впевненість в завтрашньому дні, дозволяючи якогось абстрактного "колишнього президента" (ми знаємо, якого) стати довічним сенатором. Мовляв, "спокійно, я з вами надовго, якщо не назавжди". Ось тільки якось малопереконливо звучить це "назавжди" з вуст людини, яка задовго до пандемії "самоізолювалася" не тільки від реального суспільства, але навіть від більшості власного правлячого класу.
Почуття самозбереження відмовляє режиму в той самий момент, коли COVID-19 б'є по і без того фіктивній російській "стабільності", а продовжуються протести в Хабаровську, що тривали 116 днів і поки що змінилися апатією учасників, укупі з революцією в Білорусі і війною Азербайджану і Вірменії демонструють – Кремль повільно, але неухильно втрачає контроль і над країною, і над тим, що ще недавно називали "пострадянським простором".
Адже для цього класу немає нічого важливішого його вілл в Гштаад, яхт в Портофіно і офшорних рахунків в банках Кайманових островів. Тепер Кремль фактично, дав йому сигнал: "Відтепер кожен за себе". І в авангарді виявляються ті, хто зовсім недавно пишався словами Фелікса Дзержинського про "орден мечоносців революції".
