Фейгін: Путін ослаб, Росія може стати здобиччю для Китаю, США теж терпіти не будуть
Президент Росії Володимир Путін не проти б налагодити відносини зі своїм американським колегою Джо Байденом, тільки ось перед США зараз стоять інші завдання. Головним суперником Вашингтона стає Китай, із яким він спробує налагодити контакт. Москві ж абсолютно нічого запропонувати Пекіну, тому їхній союз малоймовірний.
Путін "ослаб і почав дедалі частіше промахуватися", ключовим завданням для нього буде збереження впливу всередині РФ. Якщо він зважиться на нову агресію, то це розв'яже руки американцям, які не підуть ні на які компроміси в питаннях санкцій, хоча вони досі закривають очі на деякі речі.
Про це в інтерв'ю OBOZREVATEL розповів російський політик і адвокат Марк Фейгін.
– Отже, американський президент заявив, що вважає Путіна вбивцею, той же обмежився відповіддю, ніби з дитячого садка. Яких відносин поміж двома лідерами країн чекати далі?
– Дуже складно буде шукати взаємодії між Байденом і Путіним. Співпраця може продовжиться в питаннях ядерної безпеки, які важливі для американського лідера. Навряд чи з боку Москви вийде ядерний шантаж із багатьох причин. При Трампі, що б там не говорилося, але переговори щодо ракетної співпраці були заморожені.
Незалежно від того, чи буде співпрацювати Москва за цими угодами чи ні – Штати не підуть ні на які компроміси. Особливо в питанні санкцій. Раніше таке ще могло спрацювати, зараз вже незрозуміло, хто може повестися на шантаж Москви.
– Чому ж?
– Головними ядерними державами багато в чому тепер є Китай і США. Переговори поміж ними мають вирішальне значення, а Москва в цьому випадку абсолютно другорядна. Як би вони себе не тішили, головним суперником або партнером для США стає Китай. Маневри Москви між одними й іншими – незграбна спроба надати собі ваги.
Щодо інших питань, то співпраця поміж США і Росією йде на спад. Байден не обмовився, назвавши Путіна вбивцею. Це інтерв'ю писалося за добу, це не прямий запис. Він же ще раніше заявляв, що "в період мого президентства тиранії Путіна настане кінець". Може, цього й не станеться, може, Путін залишиться і пересидить Байдена, але це точно означає, що не буде ніякого заглядання в очі.
– Чи підуть США на радикальні кроки щодо Москви?
– А ось це поки що загадка. Напевно, це обговорюється. Адже у такого незворотного кроку точно будуть наслідки, і вони точно будуть різноманітними і для економіки Заходу, і для потенційних загроз Україні. Можливо, спробують дотримуватися якогось балансу, але це не означає, що не буде інших санкцій. Нехай і менш болючих, але все-таки санкцій.
Думаю, все, що наобіцяли американці, – буде виконуватися. Відносини точно будуть погіршуватися, і про це заявляє вже сам Кремль. Американці дотримуються рівно тієї ж точки зору.
У Москви немає ніяких козирів. Вона може заявляти все, що завгодно. Путін же що сказав – а поговорімо по телефону? На що йому відповіли: "У нас інші справи. Ми зайняті, треба буде – поговоримо, не треба – заспокойся вже".
Це явне свідчення того, що Москва не може визначати порядок денний. Усе залежить від Вашингтона і його позиції. Кремлю нічого запропонувати, немає в нього нічого в запасі, що можна було б використовувати як приманку.
Усі конфлікти від Сирії до Донбасу – все це зайшло так далеко, що відіграшу назад у вигляді поступок в обмін на якісь преференції бути не може. Москва не може торгувати цими речами, оскільки вони не є ходовим товаром.
Навряд чи відносини поміж США і Росією можуть бути налагоджені, і немає таких дипломатичних інструментів, які могли б допомогти це зробити.
– Росія може наважиться на чергову агресію?
– А що вона може зробити? Ну, припустімо, спровокує суттєве загострення бойових дій на Донбасі чи навіть спробує піти на Маріуполь, щоб забезпечити шляхопровід у Крим. А яка реакція виникне? У американців тоді будуть розв'язані руки, їм не треба буде коливатися. Гарантовано, що SWIFT (міжнародна система банківських платежів. – Ред.) від'єднають. Тут навіть обговорювати нічого. Це буде оголошено того ж дня. З одного боку, Путін хотів би помститися Зеленському за ліквідацію політичного впливу, але це загрожує вже йому. Зараз же не Трамп при владі, з яким би це "проканало".
Тому з боку Москви і сталася пауза. Вона давно б уже зробила якісь дії, щоб показати Зеленському його місце. За всього бажання помститися й покарати, у Москви є страх і ризики, що її саму можуть покарати. А якщо дійсно почнуть арештовувати їхніх діточок (дітей російських бізнесменів і олігархів, які живуть у США. – Ред.)? Усе Маямі складається з їхніх родичів. А оскільки вони відмивають гроші, то підстав для притягнення їх до відповідальності більше ніж достатньо. Якщо раніше США не звертали на це уваги, це ж не означає, що так буде завжди.
Тут свої ризики, які Москва теж оцінює. Вона розуміє, що зіткнулася з ситуацією, за якої на неї вже не озираються. Зеленський теж перестав озиратися, коли почав віднімати телеканали, а РНБО вводити різні санкції...
– Це було несподіванкою для українців, а для Москви тим більше.
– І зауважте, коли це сталося? Після заяв Вашингтона. Давали такі вказівки звідти Україні чи ні, але за Байдена все дійсно буде по-іншому.
– І що, тепер Путін "прогнеться" під Америку?
– За два десятиліття при владі у Путіна зараз найважча ситуація. У нього ж є ще деякі внутрішньоелітні виклики. Він ослаб, хватка вже не та, почав дедалі більше промахуватися. Він має довести свою дієздатність всередині владної групи, що ось я не пропускаю удари. Як це було раніше.
Але з іншого боку, вік і ризики такі, що йому хотілося б більш спокійного життя. Так, з одного боку він хотів би щось відповісти, але прогинатися під Вашингтон – це навряд чи. Він продовжить маневрувати на рівні "лякати". Мовляв, а ми зараз будемо домовлятися з Пекіном, дивіться, ми з ним союзники.
Тільки це програшна історія тому, що Пекін веде переговори з Вашингтоном. І Москва йому для цього абсолютно не потрібна. Для Пекіна Москва – це об'єкт, який у близькій або далекій перспективі може стати здобиччю.
А ось співробітництво і партнерство... А що зараз Росія може дати Китаю? Китай – могутня економічна держава, яка вже далеко обігнала її в частині боєздатності, космічних і військово-космічних проєктів.
Тож у кращому разі Кремль буде залишатися в тому стані, в якому і залишається – соціальному, економічному і геополітичному.
– Але водночас Путін буде і далі намагатися зберегти обличчя?
– Риторика може бути будь-якою – можна говорити, що всюди перемогли. Але якщо в кінцевому підсумку Україна, нехай навіть без Донбасу і Криму, остаточно піде під зону західного впливу і почне інтеграцію з євроатлантичними структурами і розквитається з проросійськими силами всередині свого політикуму, вона буде втрачена для Росії назавжди.
Адже ідея Путіна забрати не просто Крим, а всю Україну. І якщо ця мета не станеться, він не задовольниться одним Кримом і Донбасом. Це неможливо. По суті, що те, що інше – це ж тягар.
– Але в той же час із Росією нічого глобального не трапиться?
– Не можна сказати, що завтра режим накриється в силу його банкрутства через відсутність ресурсів. Цей процес може йти довго і непередбачувано з погляду політичного обурення натовпу.
Настрої в Росії поки не сприяють якимось радикальним змінам. Всередині еліти процеси йдуть, і вони не такі однозначні. Кремль постійно ротує владу на середньому рівні: призначає губернаторів, а потім садить. Приблизно те ж саме було при Сталіні. Коли він помер, весь цей партійний апарат і керівництво зітхнули з полегшенням – не треба було більше нервуватися у передпокої з валізкою з білизною.
– Навряд чи така риторика поміж США і Росією може тривати довго. Сторони мають до чогось прийти?
– Зовсім не обов'язково. До чого вони можуть прийти? Провести зустріч на найвищому рівні між Байденом і Путіним? Ось вона зараз взагалі не проглядається. Про що поміж ними може йти діалог? Звичайно, Москва в ньому зацікавлена. Вони хочуть зняти санкції в частині, які стосуються їхніх інтересів. А якщо санкції посилять, вони битимуть ще сильніше.
Тому поміж США і Росією буде тривати все те саме, що і зараз. В Америки зараз інші пріоритети. У неї немає, як раніше, будь-що налагодити діалог із Москвою. Їй потрібно налагоджувати діалог із Пекіном, і це значно важливіше. Навіщо відволікатися на Москву, якщо стоїть гігантська проблема щодо Китаю. А він насправді налаштований дуже агресивно.
А Москва на що претендує? Що у неї є?