Блог | Акція Полудень проти Путіна – провал чи успіх? ПРМ Чаадаєва і Навального
На мій погляд, акція закінчилася пшиком і стала закономірним фіналом політичного шляху Навального. Та й учасники цього характерного для росіян дійства розуміють, що з ним щось не так, цей самообман і уникнення реальної боротьби виглядає якось безглуздо, якщо не ганебно, і тому виправдовуються, мовляв, це була "перекличка тих, хто залишився в строю, з якої всі дізналися що є з ким стати лікоть до ліктя".
Вони відчувають її лицемірність, але краще б зрозуміли цілком очевидну річ: ця "перекличка" вилилася на підтримку режиму. Йому забезпечили явку та прекрасну картинку: соцмережі сповнені гордих повідомлень про довжину черги в різних містах та про тривалість стояння в них – годину, півтори, дві та більше. В Алмати, наприклад, протестанти стояли як вівці в черзі 4 години, а в Парижі вона розтяглася на 4 км! І водночас організатори акції вимагають від Заходу не визнавати вибори. Що це як не каналізація протесту у вигідне режиму русло, чи не гапонівщина?
От тобі й полудень! Ось тобі й протест. Ото ж бо кремлівська пропаганда в захваті. Ні, щоби влаштувати мітинг, заблокувати виборчі дільниці в консульствах і посольствах РФ, привернути увагу, позначити реальний протест, як це зробили б українці. Натомість знову кульки-ліхтарики та покірне стояння у чергах до установ диктаторського режиму.
Можливо, учасники і вважали це протестом і пишалися собою, але для стороннього спостерігача були прибитими віковим рабством росіянами, які слухняно з'явилися на вибори диктатора Росії. Таку картинку і зробили кремлівські пропагандисти. Не здивуюсь, до речі, якщо ідею Полудня підкинули люди з офісу Кирієнка, першого заступника керівника Адміністрації президента Путіна, який відповідає за інформаційні війни. Гадаю, вони веселяться: з їхньої точки зору акція вдалася.
Але ось, що цікаво: погляди Навального на Росію мають глибоке коріння. Вони тягнуться до слов'янофілів і, уявіть собі, до Чаадаєва!
Замість некрологу: ПРМ Навального
Гора квітів, що засипала могилу Навального 1 березня, сховала хрест. У соцмережах похмуро жартували, що росіяни – чемпіони світу зі скорботи, а мені ця гора здалася сублімацією безсилля...
Не обговорюватиму підсумки політичного шляху Навального, скажу лише, що на мій погляд вів він не в той бік, чому його особистий шлях і увінчався таким сумним фіналом. По-людськи його шкода, він був харизматичний, сміливий і гарний, але політик на те й політик, щоб і після смерті його діяльність оцінювали. До того ж його вдова, його команда та прихильники продовжують його справу, тож aut bene, aut nihil у цьому випадку не доречно.
Але що спільного між Чаадаєвим та Навальним? Багато. Обидва вільнодумці, бичувальники виразок вітчизни та герої. Правда, Навальний справді герой, на відміну від боязкого Чаадаєва, але справа не в цьому. Деякі пункти програми, з якою він йшов на вибори у 2018 році, дивним чином перегукуються з російським месіанством Чаадаєва!
Справа в тому, що через кілька днів після того, як Путін нарешті вбив ненависного йому опозиціонера, письменник Акунін опублікував текст "Що робити без Навального", в якому пише, що треба продовжувати його справу: "Не треба об'єднуватись навколо лідера. Потрібно об'єднуватись навколо системи цінностей, навколо ідеї, і зовсім добре, якщо існує план чи програма. І така програма є – її розробили Олексій та його команда. Ця програма залишилася, і вона актуальна". Він має на увазі саме програму до виборів 2018 року.
У її розробці та редагуванні брали участь сам Акунін, Володимир Мілов – економіст, колишній заступник міністра енергетики; Павло Чіков – юрист, керівник правозахисної групи "Агора"; Олена Масолова – економіст, підприємець; Сергій Алексашенко – економіст, перший заступник голови правління Центробанку в 1995-1998 рр.; Максим Миронов – економіст, професор фінансів; Олена Лук'янова – доктор юридичних наук, професор. Імена відомі, відповідно і документ мав вийти солідним. Не розбиратиму достоїнств і недоліків, про них свого часу чимало писали, але ось на які пункти звернув увагу (вони йдуть поспіль):
"Росії потрібен візовий режим із Середньою Азією та країнами Закавказзя. Трудові мігранти повинні приїжджати робочими візами, а не безконтрольно як зараз".
Гм, зараз, після двох років військової агресії Росії проти України, після загибелі та інвалідності сотень тисяч молодих російських чоловіків та еміграції близько мільйона найактивніших і працездатних росіян, після різкого скорочення припливу "трудових мігрантів", після різкого загострення дефіциту кадрів на ринку праці , цей пункт виглядає як мінімум недалекоглядним. Але бог з ним, з популізмом програми, з потуранням російської ксенофобії, більш важливим є наступний пункт.
Здається, саме Навальний узвичаїв термін "Прекрасна Росія майбутнього", що став відомою абревіатурою ПРМ. Ось що він має на увазі: "Росія має бути лідируючою країною Європи та Азії. Країна має розширювати свій вплив через економічну міць та культурну експансію, у тому числі підтримку російської мови у всьому світі".
ПРМ Чаадаєва
А тепер порівняємо з Чаадаєвим: "Ми покликані... навчити Європу нескінченній безлічі речей, яких їй не зрозуміти без цього. ... Прийде день, коли ми станемо розумовим осередком Європи, як ми вже зараз є її політичним осередком, і наша майбутня могутність, заснована на розумі, перевищить нашу теперішню могутність, яка спирається на матеріальну силу". "…ми покликані вирішити більшу частину проблем соціального порядку… відповісти на найважливіші питання, які займають людство". "Росія покликана до неосяжної розумової справи: її завдання дати свого часу вирішення всіх питань, що порушують суперечки в Європі".
Другий Навальний! Точніше, перший.
Ви скажете, що писав він це в "Апології божевільного", зустрівши загальне обурення після публікації "Філософічних листів" і намагаючись загладити свою критику Росії?
Справді, не тільки цар гнівався і оголосив його божевільним, а й усе освічене суспільство! "Все поєдналося в одному загальному крику прокляття і презирства до людини, яка зухвало образила Росію". "Це верх безумства… За це садять у жовтий дім" (князь Петро Вяземський). "Чаадаєв вилив на свою батьківщину таку жахливу ненависть, яка могла бути навіяна йому тільки пекельними силами" (Татіщев). "Обожнювану матір облаяли, вдарили по щоці" (Вигель). Студенти Московського університету висловлювали піклувальнику графу Строганову бажання "зі зброєю в руках заступитися за ображену Росію". Навіть друг Пушкін відгукнувся негативно: "Клянуся вам честю, я не хотів би мати іншу батьківщину, ні іншу історію, ніж ті, що дав нам Бог".
Але "Апологію" Чаадаєв не опублікував, натомість у тих же "Листах", які так обурили суспільство, патріотично захоплювався виступом Миколи I у 1830 році у Варшаві перед сеймом, коли цар різко відкинув спроби Заходу пом'якшити політику Росії. Коментуючи лібералізацію Європи, що почалася липневою революцією у Франції, і загальне неприйняття методів "російського жандарма", він не без улесливості вітав розрив:
"Могутній голос, що цими днями пролунав у світі, особливо послужить і прискоренню виконання доль наших. Європа, що прийшла в остовпіння і жах, з гнівом відштовхнула нас; фатальну сторінку нашої історії, написану рукою Петра Великого, розірвано; ми, дякувати Богові, більше не належимо до Європи: отже, з цього дня наша всесвітня місія почалася, у даному випадку саме Провидіння говорило вустами монарха".
Історія повторюється, і сьогодні знову розрив із усім цивілізованим світом. Між іншим, тоді "всесвітня місія" почалася з придушення польського повстання 1830-31 років, і це придушення оспівував Пушкін, мовляв, Польща не бутерброд...
Ви заперечите, що програмi Навального шість років і зараз він так би не формулював? Проте Акунін вважає, що програма є актуальною. Чи він, співак імперії-лайт, не є показником? Але невже опозиціонери Чиков, Мілов і Алексашенко жартували лише шість років тому, коли все вже було зрозуміло, погоджуючись з таким твердженням: "Росія має бути лідируючою країною Європи та Азії. Країна має розширювати свій вплив..."? Чи все ж таки підтверджували імперське російське месіанство, що глибоко вкоренилося у свідомості переважної більшості росіян? Надивилися ми на це осточортіле розширення впливу Росії, на культурну експансію та на підтримку російської мови у всьому світі!
Росія не змінюється
Насамкінець зауважу, що мені набагато ближче не екзальтована христосізація росіянами Навального, а скептичне ставлення до нього українського суспільства. Ближче думка журналіста Сергія Лойка, автора книги "Аеропорт" про героїчну оборону ДАП у 2014-15 роках, який вважає, що з фашизмом треба боротися зі зброєю в руках. Або думка доктора Андрія Волни, що приїхав до України оперувати бійців ЗСУ, який переконаний, що єдиний шлях до свободи Росії лежить через перемогу України.
Паралелі між Навальним та Чаадаєвим підтвердили відомий факт: Росія століттями не змінюється. Як і росіяни. Що тут причина, а що слідство? Про генетичне рабство народу говорити в пристойному суспільстві не прийнято, але економісти мають вираз "соціальна спадковість", а Лем придумав для таких клінічних випадків термін соціозамикання. Загалом так чи інакше, а скажена Русь-трійка віками мчить по замкнутому колу, затоптуючи ближніх і до смерті лякаючи далеких. І цей шлях не веде до ПРМ.
