Агонію Росії Путін видає за стабільність

4 хвилини
44,7 т.
Агонію Росії Путін видає за стабільність

У свідомість росіян цілеспрямовано вживлюється синдром “обложеної фортеці”

Путін хоче контролювати не тільки життя населення Росії, але й їхнє сприйняття навколишнього світу. У свідомість росіян цілеспрямовано вживлюється синдром “обложеної фортеці”, викривляючи дійсність і заміняючи її на альтернативну реальність.

Війна Росії з Україною призвела до мобілізації агресії в російському суспільстві. Але це не змогло захистити російську економіку від стагнації і не допомогло уникнути неефективного використання ресурсів країни. Стратегічним напрямком для Путіна стала мобілізація росіян для протидії “зовнішнім ворогам”.

Відео дня

Намагання Путіна перевести Російську Федерацію на рейки мобілізаційного розвитку “російської цивілізації” і перетворити Росію на мобілізаційну “державу-фортецю”, не спрацює.

Втягуючи Росію в затяжну гонку протистояння зі США і загалом Заходом, він ігнорує той факт, що свого часу Радянський Союз розвалився через намагання нести витрати, котрі були під силу хіба що супердержаві, при цьому не звертаючи ніякої уваги на базові побутові проблемами пересічних громадян країни.

Кремлівські керманичі заявляли, що головне завдання – це захист батьківщини, а як живеться народу в тому самому СРСР, їх мало хвилювало. Виглядає на те, що Путін допускається тієї ж самої помилки.

При цьому Путін перетворив Росію на країну “третього світу”, де від Москви до найдальшої глибинки домінують мафіозні і бандитські методи управління населенням.

Тому немає жодних шансів, що ситуація в російській економіці хоч якось покращиться. І Путіну знадобиться все більша кількість зовнішніх ворогів, яких він зможе звинуватити в цьому.

Маргіналізація суспільства, усунення політичної опозиції і вбивства опонентів розглядаються путінським режимом, як зміцнення вертикалі влади, яка, за відсутності сильних політичних конкурентів, здатна виконувати поставленні перед нею “грандіозні” завдання.

При цьому, система запроваджена Путіним, не ставила перед собою цілей зміцнення потенціалу контрольованої нею держави. Що, в довгостроковій перспективі, мало б стати вирішальним фактором виживання Російської Федерації.

Її цілі полягали в розподілі ренти між політичними і економічними елітами, забезпеченні певного соціального захисту лояльним до влади соціальним верствам населення, тотальній зачистці громадянського суспільства і політичної опозиції.

Хоча подібне вихолощення могло стати лише тимчасовим фактором стабілізації системи, котра ставить перед собою глобальні завдання, за відсутності для їхньої реалізації достатніх фінансових ресурсів.

Але Москві досі вдавалося відсутність цих ресурсів компенсувати шрьодеризацією частини західного політичного істеблішменту і тим, що європейські держави, через відкриття можливості для представників російських владних еліт скуповувати підприємства, нерухомість і розміщувати виведені з РФ кошти в їхніх банках, негласно дозволили кооптацію російської клептократичної системи з західною. А це послужило додатковим чинником виживання путінської влади.

Росії вдалося, протидіючи Заходу, водночас отримувати від нього допомогу. Іншими словами, РФ прагне відокремити себе від решти світу, при цьому не ізолюючись від нього.

Москва штучно ініціювала конфлікт із Заходом, намагаючись підірвати ключові стовпи західної демократії – верховенство права і закону.

А дезінформаційні операції і фальшиві новини перетворилися на невід’ємну частину російського арсеналу, як інструменту зовнішньої політики, так і асиметричної зброї, якій західні інститути та організації намагаються протистояти.

Для пропагандистської мобілізації застосовується техніка, яку СРСР під час Холодної війни використовував для створення ілюзії альтернативного буття.

Але дезінформаційні кампанії, що нині надходять з Росії, мають ще й іншу природу.

Створені для різних вікових категорій споживачів у соціальних мережах, вони запускають “рої” фальшивок, вигаданих теорій і пропагандистських штампів для того, щоб переконати споживачів інформації в зворотному, збентежити і створити ситуацію, за якої люди починають недовіряти отриманим фактам із протилежного росіянам боку.

У цьому контексті цілком доцільно було б говорити і про мобілізаційне російське телебачення. На якому телевізійні новини чергуються з багатогодинними політичними ток-шоу, ідеологічному наповненню яких цілком могли б позаздрити телевізійні пропагандисти в СРСР 70-х років.

І чим неправдоподібніша і абсурдніша ця пропаганда на телебаченні, тим в Кремлі більше задоволені з того, що вона вносить плутанину в громадську думку.

А політичні актори, котрі беруть участь у таких ток-шоу, запускаючи туман із брехень та дезінформації, перетворюють роботу пропагандистської медіа-машини на прибуткову методику “промивання мізків” засобами соціальної інженерії.

Проблема полягає в тому, що часто споживачі інформації не застосовують навички критичного мислення, на що й розраховує Москва, щоб оцінити, чи достовірною є та чи інша інформація, перевірити і поставити під сумнів те, що вони прочитали чи побачили.

Російські еліти ніколи не могли організувати ефективну систему управління, тому застосування мобілізаційних методів, як в часи СРСР, бачаться нинішньому керівництву Російської Федерації єдиною можливістю виживання їхнього режиму.

Для зовнішнього споживання Путін постійно демонструє світові потьомкінську Росію, видаючи її агонію за процвітання і стабільний розвиток.

А тролівські “веб-бригади” роблять все можливе для того, щоб росіяни постійно перебували у кремлівському “медіа-коконі” і не звертали уваги на те, що ж насправді відбувається в Росії і за її межами.

Дезінформація, брехні, напівправда і перекручування фактів та новин, відповідно до вимог “путінських стандартів”, є вагомим свідченням зростаючої самоізоляції та відстороненості Росії від решти світу та його реалій.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.