"Примушує до миру!" Публіцистка попередила українців про пастку Росії

Майже 100 днів пройшло з часу, як шоумен Володимир Зеленський, котрий доти не був жодного дня у політиці, став президентом України (виповнюється 28 серпня. – Ред.). А місяць тому на дострокових парламентських виборах, його партія "Слуга народу" отримала абсолютну більшість і у Верховній Раді, і на місцях. Мабуть, це унікальна історія не лише для України, а й для світу.

Насправді Зеленський невипадково став президентом, а над його кандидатурою працювали не тільки українські політтехнологи, а в тому числі й російські, розповіла в інтерв’ю OBOZREVATEL український публіцист Лариса Волошина. Тепер він має визначитися, яким президентом має бути і для якої країни. Часу залишилося вже не багато, вважає вона.

– В якій точці розвитку Україна перебуває зараз?

– Ми опинилися на роздоріжжі й рубежі, бо відбулися цілком логічні і передбачувані зміни. Період консолідації суспільства і патріотизму, що був обумовлений початком російської агресії і самоусвідомлення українців як нації, мав змінитися певною реакцією. Ми бачимо її зараз: це втома від війни, дезорієнтація суспільства. Настав вкрай важливий момент для нашого існування: або ми продовжимо своє існування як незалежна держава, або ж йтимемо шляхом стагнації, деградації і поступового зникнення.

Я не кажу, що це зникнення може бути втратою державного суверенітету. Ні, але є, наприклад, Білорусь, яку важко назвати суверенною.

– Тобто Україна нині перед серйозною загрозою?

– Перед нами стоять три основні загрози, які витікають одна з іншої. Перша – це загроза імплементації Мінських домовленостей на російських умовах, друга – хаотизація деградації і руйнації державних інституцій, які тільки почали народжуватися. І третя – це загроза втратити керованість.

Росія почала активні дії з примушування України до миру на своїх умовах. Тобто це пастка, і ця ціль зараз виконується. Інтерв’ю голови РНБО Олександра Данилюка, що перемир'я, мовляв, продовжує діяти не дивлячись на те, що гинуть українські військові. Офіційно, їх загинуло семеро, але я думаю, що це нескінчена цифра. Тут теж є пастка, бо це перемир'я викликало дуже багато запитань в українців, тільки-но стало відомо, що такі домовленості можуть виникнути.

Наприклад, цитата Кучми про те, що українським військовим непотрібно відкривати вогонь у відповідь, викликала скандал. АП і сам Кучма змушені були пояснювати суспільству, що ні про яку капітуляцію і про складення зброї не йдеться.

Читайте: Українці не пробачають образ владі, а росіяни терплять – журналістка з РФ

Але обстріли бувають щодня, є загиблі. А коли загинули четверо українських морських піхотинців, взагалі трапилося щось неймовірне. Обстріли відбулися того дня, коли за ситуацією наглядали всі місії ОБСЄ, безпілотники. Терористи і російські найманці навіть не боялися бути поміченими, вони просто розстріляли наших чотирьох піхотинців. І Україна замість того, щоб вимагати в рамках домовленості, покарання і відповідальності осіб, які скоїли злочин, говорить, що "перемир'я діє, бо стріляють не так активно". Дуже дивна позиція.

– А через деякий час неочікувано звільняють Романа Безсмертного, якого вважають проукраїнським переговірником у Мінській групі.

– Це ознаки намагання примирення за будь-яких умов, спершу з призначенням Безсмертного, а потім із його звільненням.

Нагадаю, що він користується великою повагою в суспільстві, йому довіряють як переговірнику з державницькою, проукраїнською позицією. У Мінську групу його призначили випадково, без попереднього повідомлення 9 липня, а вже 13 серпня звільнили. Це цікава історія, давайте прослідкуємо послідовність подій.

5 липня стає відомо про перемир'я і згоду української сторони не стріляти у відповідь, через декілька днів у Тристоронню групу призначається Безсмертний і суспільство нібито починає почувати себе впевненіше.

А вже після виборів, де Зеленський і його партія отримують монобільшість, Безсмертного так само без його згоди звільняють. Виглядає все, як спецоперація і димова завіса.

Це означає, що всі домовленості й переговори, які відбуваються в Тристоронній контактній групі, проходять кулуарно, без відома українців. Суспільство дізнається про них через витоки інформації.

Безсмертний був переконаний, що суспільство має знати, що відбувається у мінському переговорному процесі. Він більше не є учасником перемовин, і це наштовхує на думку, що вони ведуться таємно і можуть не сподобатись українцям.

Щоб не роздмухувати ситуацію заздалегідь і не змушувати суспільство протестувати, аби в такий спосіб не впливати на ухвалені рішення, нас намагаються поставити перед фактом. Імплементація Мінських домовленостей може відбутися саме за російським сценарієм.

– Після вбивства чотирьох українських піхотинців під час перемир'я Зеленський подзвонив Путіну. Навіщо?

– На сайті Кремля про цю розмову було написано, що Зеленський і Путін погодилися щодо необхідності покрокового забезпечення виконання Мінських домовленостей. Офіс президента Зеленського не спростував цю інформацію. Нагадаю, що покрокове виконання Мінських домовленостей – це умови Росії, яким Україна пручалася 5 років. Пункт про проведення виборів на окупованій території Донбасу стоїть набагато раніше, ніж пункт про виведення військ і передачу кордону українській стороні.

Україна 5 років наполягала, що потрібно спершу припинити вогонь, вивести озброєння, забезпечити моніторинг на всій території, передати кордон українській стороні або миротворцям. Після того, як територія буде звільнена від бандформувань, має початися формування політичної частини – проведення виборів і формування органів влади.

– Ви сказали про руйнацію державних інститутів. Що це означає?

– Наприклад, певному міністерству підпорядковуються певні органи державної влади і кожна з цих посад має свої функції. Не може, наприклад, міністр мити підлогу, а прибиральниця ухвалювати рішення і ставити резолюції. Так, вона може бути дуже розумною, але у кожного своя посада, свої обов'язки і кожен несе відповідальність за свої дії.

Багато років наші інституції були імітаційними. На посади призначалися люди за політичною квотою, які не мали жодного уявлення про роботу галузі, а про впорядкування роботи там і поготів. Лікарі не лікували, а міністри прикривали корупційні потоки.

Після Революції гідності був великий попит суспільства на побудову справжніх інституцій. Почалися реформи. Процес ішов дуже складно, що обурювало суспільство. А тодішня влада, після спроби Януковича встановити авторитарний режим і підпорядкувати собі всю державну владу, дуже обережно ставилися до будь-яких спроб узурпації.

– А зараз Зеленський хіба не узурпує владу, маючи більшість як у парламенті, так і на місцях?

– Президент і його команда займаються дуже дивними речами: звільняють і призначають чиновників, хоча не мають на це жодних повноважень, дзвонять "тому чорту", у такий спосіб допускаючи неприпустиму залежність силових органів від волі перших осіб. Зараз президент дозволяє собі сказати місцевому депутату чи підприємцю, щоб той поділився з народом грошима.

Читайте: Путін буде дробити Україну, але в нас є шанс – Клімкін

Якщо так говорить президент, то є велика небезпека, що так само збиратимуть гроші на дорогу, на садок усі місцеві чиновники. До того ж вони це робитимуть не щодо мільйонерів, а простих громадян. Деякі посадовці просто не розуміють меж своєї відповідальності і влади.

– Але суспільству нібито подобається такий стиль правління?

– Ось це і є руйнація інституцій. І якщо цей процес продовжиться, і чим більше буде влади й фарту в цієї молодої команди, тим більше її може заносити на поворотах. Можливо, це цікаво для медійної картинки, але це ганьба і смерть для держави. Україна може протистояти Росії, тільки будучи сильною інституційно.

– Маючи однозначну більшість у владі, Зеленський узурпує владу в країні?

– Він вже це робить, бо намагається втручатися в місцеве самоврядування. А це неприпустимо, це спроба узурпації. Якщо Зеленський керуватиме місцевою владою – це узурпація. Він не бачить нічого поганого в керівництві парламентом, хоча це є окрема гілка влади і парламент пов'язаний із Кабміном, а не з апаратом президента. У Трускавці ми чули звернення до депутатів, мовляв, ви ніхто, українці голосували за Зеленського, тому він є вашим начальником. Це інституційна руйнація і спроба узурпації.

Але нас чекає ще одна загроза в найближчі 5 років – це втрата керованості. Попри всі потуги і намагання грати з себе великого начальника, такого а-ля Лукашенка і а-ля Путіна, які роздають накази місцевим чиновникам, можуть карати, милувати, забирати майно, Україною не можна керувати одноосібно. Це вже було доведено каденцією правління Порошенка, коли йому здавалося, що він домовився із місцевими чиновниками, отримавши підтримку певних регіональних лідерів. Але насправді все виявилося навпаки. В Україні дуже потужні місцеві номенклатури, тому спроби одноосібно керувати можуть призвести до саботажу на місцях.

До речі, через це розпадаються великі імперії, бо неможливо з одного центру керувати сучасною і великою країною.

– А збоку ще й агресивна Росія.

– РФ вже бачить перемогу над Україною, як розділення країни, і не тільки територіально. Вона бачить її хаотизованою. Всі ці російські й пропагандистські ресурси, які 5 років пишуть про зубожіння українців, хунту, розп’ятих хлопчиків, із такою самою жагою накинулися на президента Зеленського. Ці продавці ненависті, які зжерли постмайданну владу, намагаються те саме зробити з новою владою. Про що це говорить?

Росія дуже зацікавлена, щоб Зеленський, переступивши через якісь червоні лінії, фактично сприяв протесту проти себе. Щоб на фоні цього хаосу й акцій протесту провести імплементацію Мінських домовленостей на своїх умовах. Тоді ті проросійські райони, де є дуже сильна влада Опозиційного блоку, виглядатимуть більш стабільними і керованими.

Читайте: Путін не відступить, Україну чекають важкі часи — Ілларіонов

Над цією ідеєю працюють російські ресурси і провокатори, багато з яких ховається за вишиванками. В Кремлі розробляється план розколу країни на дві частини – керована і хаотизована. І в цьому стані Зеленський не дуже добре розуміє, хто друг, а хто ворог.

– Зеленський випадково став президентом, чи це вдалий політтехнологічний хід, коли з допомогою діджитал-технологій залізли в голови людей і продали їм образ нового президента.

– Я не впевнена, що Зеленський усвідомлює те, як він став президентом. Можливо, для нього це випадковість, але насправді підґрунтя для його президентства готувалося давно. Взагалі це диво, що Україна вижила у 2014-му році після окупації Криму і війни на Донбасі. Нам вдалося досить швидко оговтатись не за рахунок державної системи, а за рахунок готовності суспільства підтримати свою державу. Україна продовжувала зміцнюватися і відбудовувати себе.

З іншого боку, ми постійно чули про зубожіння, геноцид, російська пропаганда підкидала якесь жахіття про розп’ятих хлопчиків, а українська – картину викривленої реальності. Українців запевняли, що вони живуть так жахливо, як ніколи, хоча насправді це було не зовсім так. І коли малювалася оця жахлива картина, суспільству говорилося: у владі мають бути інші люди. Тобто сам запит був сконструйований штучно.

Суспільство навіть не помітило, що щоразу на кожних виборах український виборець приводить до влади нових та інших. Леонід Кучма був іншим, новим, так само, як потім новим став Петро Порошенко. До речі, Янукович, виходець із Донбасу, теж був новим, бо став альтернативою дніпропетровській мафії. Кожного разу, як українці проводили когось нового до влади, вони були розчаровані. Люди шукали нових лідерів, тож і Зеленський став тією світлою плямою в штучно створеному мороку. Їм просто його висвітлили і показали – ось новий.

Нагадаю, як його прізвище досить дивно почало з’являтися в соцопитуваннях. Мабуть, тоді він ще не збирався балотуватися. Спершу з'явилося ім'я Святослава Вакарчука, який набирав величезну підтримку, хоча не хотів балотуватися на пост президента. А потім соціологи включили ім’я Зеленського у свої опитування. Хотіли подивитися, а раптом? Хоча обидва кандидати підтримувалися олігархічними кланами.

Прізвище Зеленського з'явилося зовсім не випадково. Людей почали привчати, що їхня мрія про нові обличчя може бути здійснена і ось вона – нова людина. На період президентських виборів ця істерія досягла певного піку. Люди голосували за Зеленського і їм вже було байдуже, що він говорив. Вони голосували за мрію, закривши очі на все.

– Тобто українці не обирали саме Зеленського?

– Так, і це не означає, що він поганий чи хороший. Просто вибрали не його. Тому в Зеленського зараз є вибір: продовжити бути ніким і уособлювати лише марення електорату, чи дійсно стати політичною особистістю й за рахунок великої довіри до себе продовжувати рухати Україну в бік цивілізації і певної модернізації. Думаю, сам Зеленський не усвідомлює, як він потрапив у президенти. Для нього це було драйвом. Але я вважаю, що на нього почали працювати ще задовго й ці сили присутні не тільки в Україні, вони є далеко поза її межами.

Скептично ставлюся до тези, що в усьому винен серіал про Голобородька. Це вже наслідки, середина процесу зі створення незрозумілого президента. Гадаю, цим процесом керували з Москви. Зеленський має довести: він маріонетка Москви чи, попри власне бажання, він все ж таки є українським президентом і його президентство не випадкове.

– І скільки часу він ще має? Пройшло вже 100 днів президентства.

– Зеленський вже сказав, що готовий змінювати країну, тільки питання – а в який бік? У нього дуже мало часу і йому доведеться прояснити свою позицію в діях. Поки що олігархічна вольниця набирає обороти, бо повертаються люди з команди Януковича, яких призначають на ключові посади. Не зрозуміло, як до цього ставиться сам президент, чи він взагалі має до цього відношення, або керує чи просто спостерігає за ними. Але коли запрацює ВР та уряд, українці дізнаються, хто ж такий пан Зеленський. Доти йому потрібно визначитися.

Читайте: Україну чекає велике розчарування – однокурсник Путіна

Він має зрозуміти, чому його призначення хотіли олігархи, чи використовують вони його, чому його обрання хотів Кремль. Можливо, у Росії розраховували змусити президента шантажем і обстрілами піти на перемовини за російським сценарієм. А з іншого боку, вони ж знають, як тільки це трапиться – в Україні буде повстання. Тоді Росія зможе сказати, що от у Києві знову хунта, яка погнала навіть легітимного президента, а на півдні – мир, злагода і спокій.

За цей час президент має розуміти, що треба робити, аби не стати пішаком у чужій грі. Після цього суспільство або почне поступово довіряти йому, або ж, якщо він рушить за російським сценарієм, недовіра конвертується у справжню ворожість. Для Зеленського це закінчиться дуже погано, а загалом для України буде великим шоком.

– Українці вже визначилися, куди хочуть рухатися далі – в бік ЄС чи все-таки назад до Росії?

– Вони ще визначаються. Рух "хочемо в Європу" дуже схожий на референдум 90-х – "ні союзному договору". Людьми, які вимагали від України не підписувати новий союзний договір і не ставати частиною СРСР, були шахтарі Донбасу. Керував цими протестами пан Болдирєв, другий номер Партії регіонів, який потім вже закликав до дружби з Росією.

Рух "хочемо в Європу" чи "не хочемо в новий Радянський Союз" для більшості людей обумовлений дуже меркантильними розуміннями. Європа, в яку хотілося, щоби українці рушили – це Європа порядку, де закон вищий за посаду і бажання високопосадовця. Не всі українці розуміють, що на цьому шляху можливі втрати, що цей шлях не завжди є заможним і багатим, але він чесний, стабільний і безпечний.

Тому українці ще не визначилися, де вони – в Росії чи у Європі. А Кремль в цей час роздмухує сценарії втоми від хаосу, щоб люди захотіли стабільності й рушили до певного союзу з Московією. Там буде їжа, але не буде свободи.