Блог | Як "монетизувати" кремлівський психоз
Заява Шойгу про завершення "військових навчань" біля кордонів України і в окупованому Криму, а також відведення військ в пункти постійної дислокації дала старт активному обговоренню українськими політиками, експертами та ЗМІ традиційного набору тем: перспектив американо-російських відносин, мінського "процесу", "режиму припинення вогню" та ін. Що ж стосується наших власних завдань, то вони, як і зазвичай, відійшли на другий план, загубившись у тіні глибокодумних геополітичних міркувань.
Багато хто в нашій країні передчасно розцінив заяву про відведення російських військ, як доконаний факт, і з полегшенням зітхнув. З урахуванням того, що анічого не завершилося, і подібних шантаж-загострень буде ще багато, нам треба навчитися кожну дію ворога максимально використовувати в своїх інтересах. Тому, не відкидаючи необхідності всебічного аналізу подій воєнної весни 2021-го та їхніх наслідків для світової політики, вважаю важливим привернути увагу до кількох практичних питань.
В процесі масштабної і дуже витратної репетиції вторгнення Росія позначила напрямки і розмах можливих ударів, а також сценарії подальших дій. Жодні навчання української армії, що проводяться в "бюджетному варіанті" за легендами, написаними в одних і тих саме кабінетах Генштабу, як для супротивника, так і для власних сил, не дадуть настільки багатого матеріалу для прийняття рішень щодо зміцнення нашої оборони. Будемо вважати, що ми заощадили за рахунок Кремля, який вчергове за гроші російських платників податків потішив самолюбство і полоскотав всім нерви.
Думати, що аналіз нещодавніх військових зусиль супротивника – прерогатива виключно військового керівництва, є помилкою. Як справедливо вважав маршал Маннергейм, "Війна – справа не лише армії, це доля всієї нації". Саме тому важливо залучити українське суспільство до обговорення внутрішнього, а не лише світового порядку денного. Це спонукатиме парламент і уряд своєчасно прийняти необхідні рішення щодо істотного зміцнення оборони країни.
Для надійного захисту 1300 кілометрів підконтрольної частини узбережжя Чорного та Азовського морів маневрів двох американських есмінців недостатньо. Вже сьогодні очевидно, що реалізація власної ракетної програми вимагає зусиль іншого масштабу. Також необхідно терміново приймати, а головне, практично реалізовувати програму розвитку далекобійної артилерії та сучасних боєприпасів.
Прикриття країни з неба вимагає наполегливих дій за кількома напрямками. Паралельно із зусиллями з отримання сучасних американських і німецьких зенітно-ракетних комплексів, необхідно активізувати роботи з розробки вітчизняних ЗРК. Україна на це здатна, причому як в інтересах власної оборони, так і з метою розвитку експортного потенціалу нашої "оборонки".
Крім того, необхідно розпочинати серйозний діалог з американськими партнерами щодо можливості, в разі крайньої необхідності, практичного встановлення безпольотної зони над всією територією України. Мова не про участь третіх країн в російсько-українському збройному конфлікті, а про екстрені заходи з захисту цивільного населення сорокамільйонної країни і недопущення широкомасштабних військових дій на європейському континенті.
Що ж стосується загрози на суходолі, то треба підвищувати нашу здатність зупиняти ворога на далеких рубежах, не допускаючи "рукопашної", яка неминуче призводить до величезних втрат. Це завдання одними турецькими безпілотниками не вирішити. Необхідне насичення військ українськими системами залпового вогню "Вільха", протитанковими комплексами "Стугна", самохідними артилерійськими установками "Богдана" і багатьом іншим, що відрізняє сучасну високотехнологічну армію від радянської. Наша армія повинна мати достатньо сил і засобів для ведення інтенсивних бойових дій на весь період, який знадобиться, щоб "перемолоти" наступаючі сили ворога у випадку такого роду вторгнення.
Однак, для виконання всіх перерахованих завдань одного "заліза" замало. Потрібні професіонали, здатні його ефективно застосовувати. І знову на перший план виходить багатогранне завдання переходу від контрактної армії з великим прошарком "заробітчан" до професійної контрактної армії зовсім іншої якості.
Путін і повноважні представники його пропагандистської "еліти" типу Симонян і Скабєєвої в мілітаристському угарі зробили Україні неоціненну подачу – голосно підтвердили, що на нашій землі вони воюють не лише проти української незалежності, а й активно протистоять НАТО.
Ці заяви дають нам повне право пред'являти рахунки західним партнерам. Досить розплачуватися за кров наших солдатів, що захищають не тільки свою землю, але і східний фланг НАТО, виразом глибокої стурбованості!
Путінський режим своїми устами підтвердив, що в українського керівництва є всі підстави жорстко ставити перед нашими американськими, а особливо європейськими партнерами, як мінімум, чотири питання:
1. Доведення антиросійських санкцій до рівня, достатнього, щоб Кремль забрався з Криму і східних територій України;
2. Надання зовсім іншого масштабу військово-технічної допомоги, що в повному обсязі відповідає завданням і фактичної ролі, яку українська армія виконує не лише в інтересах нашої країни, але і в інтересах колективної безпеки країн НАТО;
3. Припинення ганебних спроб добудувати у співпраці з агресором "Північний потік-2";
4. Списання значної частини зовнішніх боргів України, що постраждала від збройної агресії Російської Федерації і багаторічної відсутності виразної позиції та ефективних дій з її припинення з боку наших західних партнерів.
До сказаного варто додати, що Будапештські гарантії і незаперечний факт величезної фінансової вигоди, отриманої не лише країнами-гарантами, а й усіма країнами НАТО в зв'язку з відмовою України від ядерної зброї, багаторазово підсилюють переговорну позицію нашої країни з перерахованих питань.
