Повинні випередити і Польщу, і Словаччину, і Угорщину - Гриценко

Лідер партії "Громадянська позиція", екс-міністр оборони України (2005-2007 рр) Анатолій Гриценко в інтерв’ю для ObozTVрозповів, як бачить підсумки 27 років незалежності України, результати Революції Гідності та майбутнє України.

- Давайте підіб’ємо підсумки 27 років незалежності України. Три аспекти, зокрема політичний аспект, економічний аспект і соціальний. Глобальне питання, але…

- Давайте спробуємо. 91 рік - величезні сподівання, часом ейфорія. Зараз тяжкувато: криза, війна, зневіра, безнадія… Але я хотів би за цим всім, щоб ми бачили все ж таки той шлях, який пройшли.

На момент отримання незалежності ми мали практично 100% під прапором Комуністичної партії власність. Зараз, при всіх проблемах, створено більш-менш конкурентну ринкову економіку, де людина може себе проявити. І багато тих, кого називали в радянські часи фарцовщиками, яких брали і саджали, змогли проявити себе підприємцями, причому досить успішними, які виходять зараз на світові ринки.

Це був дуже непростий шлях. Україна пройшла його тяжче, ніж пройшли інші. І один з негативних моментів, який треба здолати і це наше стратегічне завдання — зруйнувати монополізм олігархата, якого не створили в Польщі, Словенії, Латвії, Литві, Румунії.

На жаль, ми таке створили. Але шлях попереду я бачу абсолютно реалістичний, і хотів би, щоб ми не посипали себе попелом.

Пригадаймо початок 90х, коли інфляція була понад 1000%, коли купоно-карбованці знецінювались протягом дня. Ми пережили ці тяжкі часи. Переживемо і нинішні. Вони набагато легші з точки зору вирішення.

Політично ми пройшли цей період, на відміну від інших соціалістичних республік, спокійніше, впевненіше і, слава Богу, безкровно на відміну від того, що було у Киргизії, чи у Вірменії і Азербайджані.

Тобто мудрості українського народу і стриманості влади вистачило, щоб пройти цей шлях більш-менш спокійно.

Соціально, я думаю, зараз і важко говорити, і важко переконувати. Тому що і рівень соціальних стандартів: зарплати, пенсії… Ну, ми майже останні серед європейських держав. І це прикро і сумно.

Цю проблему я сприймаю як завдання. Значить, нова влада має зробити так, щоби ми не просто доганяли когось, а залишили далеко позаду і Польщу, і Словаччину, і Угорщину. Нам Бог дав величезні ресурси. Тільки потрібна організація стосунків "влада-народ", перерозподіл національних багатств. Не по-комуністичному: відняти і поділити, а для того, щоб дати можливість кожному себе реалізувати. Тому я шлях бачу важкий, але перспективний попереду.

- Світлий - це найголовніше. Ви зазначили про 91 рік, про момент здобуття нами незалежності. Далі були великі віхи — це власне наші революції: Помаранчева і Революція Гідності. Остання була кривава. Які уроки винесено після цієї революції? Чи можемо ми зараз вже говорити, що пройшли це і дійсно зробили правильні висновки?

- Ми з вами були учасниками цих революцій і діти мої були. І те, що скажу, можливо не всі приймуть одразу. Можливо, комусь треба подумати, а потім погодитись або не погодитись. Я проти того, щоб нас часто стрясали революції.

Це неправильний, безперспективний, руйнівний шлях, коли просто для того, щоб поставити владу на місце, - яка заривається, або через бандитів краде, або бажає забрати у людей вибір, - нам доводилося місяцями стояти на вулицях, сотнями тисяч, мільйонами на морозі…

Ну і ще, як ви правильно сказали, після Революції Гідності ми бачимо і ці рани, і загиблих, і покалічених.

Я за те, щоб була створена система, при якій люди бачать прозору владу. І якщо владу заносить, то щоб її поставити в рамки, не було таких великих потрясінь і страждань.

Тому що і в економічному, і в політичному плані такі потрясіння просто так не загоюються. Але треба винести уроки.

Чому такі розчарування після першої революції? Чому не здійснилися сподівання після другої? От тут я згадував Польщу. І мені здається, це приклад такий, який нам треба реалізувати.

І перша, і друга революції… Там було "Ющенко – так", "Бандитів – геть", але не було сформульовано змістовних вимог до нової влади, яка прийшла.

Після "Геть" не прозвучало змістовних вимог. Нова якість не з’явилась. Прийшли нові куми замість старих. Скажімо так, просто поміняли дзеркально місцями тих, хто брав і давав.

Що зробили поляки, коли з’явився рух "Солідарність" і піднялися мільйони? Вони склали список близько 20 позицій для всіх наступних влад і сказали - це було їхнє рішення - бути в НАТО, в ЄС, мати місцеве самоврядування, вільну пресу, сильні профспілки і так далі.

І всі влади польські, незалежно лівіші чи правіші, вони йшли тим курсом. Не було таких шарахань, коли після кожних виборів ми йдемо в Росію чи в ЄС. Тобто було досягнуто консенсусу, був складений суспільний договір на рівні людей, а люди — це носії влади, це записано в Конституції. Але якось воно забувається.

Хто сів у владне крісло, думає, що він вершитель доль. От ця відсутність розриву між народом як носієм влади втілився у Польщі і має втілитися у нас в чітке замовлення: що має робити влада і як вона має служити. От тоді влада буде триматись в рамках і тоді не треба буде проводити революції для того, щоб виправити ті чи інші позиції.

- Ну а зараз не так? Зараз ми маємо чіткий курс на євроінтеграцію, чіткий курс на НАТО, ми розуміємо, що ми маємо бути вільними і водночас у нас мають бути стримування, противаги. Ми це маємо, у нас в Конституції закріплені ці норми. Чого тоді не вистачає для щастя?

- Є форма і є зміст. Можна записати в законах і це записано, можна записати в Конституції, а по факту цього немає і ця фальш відчувається.

Скільки завгодно може нинішня влада, нинішній президент ініціювати, записувати там в Конституції вступ в НАТО, в ЄС… Якщо президент і вся ця команда - з ними пов’язані корупція, офшори, то не обманеш тих партнерів, з якими ти хочеш працювати.

Якщо стандарти економічного життя, соціальні стандарти такі, що дві третини або сидять на субсидіях, або мріють про них, то я стверджую, що це не демократія. Не може бути демократії, коли громадянин не відчуває себе громадянином, коли в нього не тверда спина, коли він залежить від влади, він носить довідки, він просить, розраховує на допомогу — це не демократія.

Це ритуальні їх форми, охлократія, коли можна нав’язати кому завгодно і що завгодно. Тому основа, щоб було демократичне за європейськими цінностями суспільство — це економічна основа. Оцим і буде займатись нова влада. Від нинішньої я вже не чекаю жодних позитивних здобутків. От все, що вони захотіли, понастроювали на своїх офшорах. Зараз головне, щоб вони зараз ще більше помилок в економічній сфері не зробили, які потім нам треба буде розхльобувати.

- Нас чекають президентські вибори-2019. Які перші кроки і першочергові завдання має вирішувати після них президент України?

- Не красти і не брехати, говорити правду, яка б вона не була гірка. Коли людям важко, від президента і далі по всій піраміді цю важкість мають розділяти всі.

Не повинно бути такого, що хтось не може вилікувати дитину, немає грошей на операцію, а в цей час перша родина витрачає за 8 днів відпочинку 500 тис. дол., навіть якщо вони у них є. Не повинно бути такої грубої, аморальної демонстрації, що ми маємо, а ви - бидло.

Оце психологічно важливіше, щоб імпульси позитиву пішли одразу з перших днів, від перших кадрових змін. Щоб це не були куми, а були люди професійні. Які менше патякають, які звітують про зроблене. І тоді кожний новий день буде давати людям впевненість і надію.

Пройшов тиждень - от тут стало чистіше. Пройшов місяць - тут стало впевненіше. Пройшло півроку - ми зробили це, і це, і це. Можна показати, і люди це відчули. От тоді повірять, от тоді з приниження, зневіри, безнадії, страху люди вийдуть на зовсім інший рівень впевненості, надії в собі і не шукатимуть квитки на Варшаву чи Підмосков’я, щоб знайти там роботу. А знайдуть її в Україні. І не із зарплатою 3 чи 4 тис. грн., а рівною з польською як мінімум. Оце дасть точно відчуття і незалежності, і демократії, і впевненості. Оце перші кроки нової влади.

Читайте незабаром другу частину інтерв'ю Гриценко на ObozTV.