Блог | По лезу
Я знайшла в п’яти томах своєї кримінальної справи за Майдан багато доказів того, як системно мстять вороги, як легко утилізують свої. Писати і писати… про те, як "вариться" політика. Там стільки документів, які мені багато про що говорять, що я вирішила через "спогади" систематизувати власний політичний досвід. В цій частині я проведу тільки одну лінію сюжету... антикорупційну, при чому – постмайданівську. Так, не дивуйтесь, виявляється, постмайданівська діяльність такого собі Антона Яценка є складовою мого нинішнього переслідування за Майдан. Того самого Яценка, який щойно знову прославився, бо ініціює обкладення даниною власників котів. Хоча це і не головна сюжетна лінія моєї справи, але дуже для мене емоційна і важка. Тому я вирішила почати з неї. Історія довжиною 7 років, яка не закінчена… Яка, до речі, може закінчитися "довічним" ув’язненням, адже статтю з вищою мірою покарання мені зараз інкримінує слідство.
Скажи йому, що любиш, поки він живий...
Щось її розбудило, коли засірів світанок… Наче викинуло зі сну. Вона це списала на зв’язок між матір’ю та дитиною і потягнулася на звук легенького сопіння синочка. Помацала під сідничками. Сухий…
Ех, даремна тривога. Вона роздратувалася, бо мізки знову шматувала, заважаючи заснути, невирішена задача. Задача така: зламати схему Яценка – так звану "оціночну палату".
І проблема полягала в тому, що проєкт постанови уряду, підготований нею (який ламав "схему"), не виноситься на розгляд Кабміну вже 3 місяці. Чому? Міністри Семерак та Петренко показують пальцем один на одного. Перший стверджує, що він застряг в Мінюсті, а другий – в секретаріаті Кабміну. Хто говорить правду, не розбереш. Тим паче, правда певно полягає в тому, що ці двоє грають з нею в собачку. Постанова літає між ними двома, як м’яч, а вона кидається від одного до іншого з потішним цуценячим завзяттям...
А їй, "кров з носа", потрібна маленька перемога. Вона – урядовий уповноважений з антикорупційної політики. Звучить круто, а за цим фасадом – слабкість. Вона ще не відійшла від побиття, їй навіть читати важко… За її посадою нема ні штату, ні вертикалі, ні повноважень... Вона – це суцільна ганьба.
Ех, чому вона не почала з посилення повноважень? При її рейтингу півроку назад – ноги на стіл та вимагати… Їй ніхто не підказав. А вона взагалі не уявляла, як це працює. Схема Яценка згинула б в мить, якби вона мала інструмент виносити проєкти постанов на уряд.
Вона лише зараз почала боротися за повноваження. Дещо вже пройшло через Кабмін… Може так і правильно: крок за кроком. Проте, все в ній кричало, що ні – не правильно. В країні війна, життя мчить спопеляючим вихором. А манюсінькі кроки – коту під хвіст. Або великі, або нічого. А ще її тягнуло на фронт. Вирватися б туди… Вона заздрила своєму чоловіку. Проте, все кинути – це означає здатися. Що їй робити?
Зрештою, вона забулася тяжким сном.
Встала з важкою головою, коли вже лютувало сонце і спека. Потягнулася до телефону – купа повідомлень. Кілька "віпів", яких вона подумки послала лісом, і відкрила лист під ніком "Строгий муж". Має право на особисте – неділя.
Вона завжди мимоволі посміхалася на цей запис - "…строгий муж".
Це Микола сам себе назвав в її телефонній книзі. Коли після замаху на неї під час Майдану він приніс в "Борис" новий телефонний апарат, налаштовував і спитав, як вона його записує.
- Ніяк. Я набираю твій номер по пам’яті, - зізналася вона спантеличеному чоловіку та промовчала, що це для того, щоб захистити, вона так придумала. Наприклад, якщо її викрадуть, щоб його не шантажували.
Проте, Микола вже образився (в його телефоні вона була "Сонечком"), отож з донецьким гонором та одеським гумором "забив" в телефонну книгу оце – "Строгий муж".
"Другу добу штурмуємо Іловайськ. Звязок пропадає. Інфа не для преси. Я тебе люблю", - писав "Строгий муж".
Вона звернула увагу, що смс прийшло рано вранці, а це значить, що він довго чекає на відповідь.
"Я тебе люблю", – винувато відбила вона чоловіку.
Есемеска полетіла і вона уявила ніжність, з якою будуть прочитані ці банальні слова. Уява малювала подробиці: соняшники, спека з запахом чорнозему, полину і металу, треба хоч долонею затінити екран, але бронік і БК заважає закинути на плече кулемет… Спостерігаючи за чоловіком, вона відкрила наступного адресата "Антона Геращенко": "Сьогодні в боях за Іловайськ героїчно загинув Микола Березовий…"
Стоп.
Вона тупо дивилася в текст, нічого не розуміючи, бо чоловік її зараз читав СМС від "Сонечка", до нього було рукою подати…
Проте, щемливий образ стрімко блякнув і страшна правда проявлялася пласт за пластом.
Він не читає, він мертвий.
Він ніколи не прочитає.
Три слова, які не встигли прийти до адресата…
Вона запізнилася. Будь прокляте все!
Чомусь вона зачепилася думкою за нікчемні деталі, які їй здалися найважливішими.
Вона раптом зрозуміла, що це ж його смс розбудив її вночі. Його сила кохання підняла її з ліжка, але не змогла її відірвати від схем Яценка. Микола так чекав на її відповідь. Він чекав на слова любові. Він хотів зовсім трохи: відчути любов перед смертю.
Вона для чоловіка не змогла зробити такої дрібниці...
Бій, присвячений Миколі
Вона сиділа у власному кабінеті на Грушевського і писала заяву про звільнення. Маленький, затишний кабінет, який дістався їй від "папередника" і де не було жодної її речі. Можна просто встати та піти. Вона відкинулася на кріслі, ще раз обмірковуючи деталі свого плану.
Заяву вона думала залишити тут на столі. Розчистила стіл навколо, щоб впадала у вічі.
Згадала, що в цьому самому місці вона знайшла лист від свого попередника – Богдана. Людина з Кабміну Азарова пропонувала їй співпрацю…
Вона тоді не дочитала листа, зіжмакала і викинула в смітник.
Її завжди веселило, що листа від Богдана вона викинула, а його подушечку під сідницями залишила.
Саме так: Богдан воосідав в кріслі свого кабінету на подушечці. Якого? Може він не високий і це для того, щоб здаватися вище?
Вона і так висока, але на подушечці було сидіти справді зручно. Вона дала собі пару хвилин розслабитися перед останнім стрибком – вона піде з посади, але зламає схему Яценка.
Те, що вона збиралася вчинити, було, скажімо так, "позасистемним" і м’яко кажучи не приємним. Тому вона зважувала на внутрішніх терезах мотивацію, перебирала деталі, як намистини.
Чому їй вкрай треба зламати схему Яценка?
Почуття? Так. Їй боляче. Вона думала про Яценка в ту ніч, коли її чоловік в останнє перед смертю просив слова кохання. Звісно, все це ірраціональне, проте мотивує найбільше.
Обов’язок? Так. Вона давно знала про схеми Яценка. Писала про них, як журналіст. Чого лише вартувала тендерна мафія. Після Майдану вона писала заяви в ГПУ, однак даремно, бо всі схеми Яценка були легалізовані законодавчими актами. Значить, законодавчими актами їх і ламати – це був її особистий виклик. Плюс Ірина Ноздровська, з якою вона познайомилася на Майдані. Ірина також мотивувала. Вона вийшла на Майдан просто з робочого місця в офісі Яценка (працювала маленьким юристом). Втратила роботу, навіть зарплату не забрала… Вийшла проти схем, проти Яценка, проти таких, як Яценко. Вона, до речі, розказала, що Янукович планував Яценка на керівника свого передвиборчого штабу на виборах 2015 року. Мовляв, він намутить правильне голосування.
Отже, зламати Яценка – це важлива справа, не дрібниця.
А ще мабуть амбіції… Так. Вона зламає схему, бо може це зробити.
Перед очима постала картина: товста течка скарг "оцінщиків" на монополізацію ринку Яценком. На титульному листі – резолюція прем’єр-міністра Яценюка – розписано на урядового уповноваженого з антикорупційної політики. Вона так раділа цьому дорученню...
Вона дізналася, що в останній рік Януковича Яценко провів через ВР закон, який давав право надавати послуги оцінки в країні тільки обраним структурам з єдиним бенефіціаром Яценком. Послуги були не дешеві. Було би ще зрозуміло, якби це була державна монополія. А так кошти з усієї країни стікалися через вузьке горлечко в кишеню одного чоловіка. Зрозуміло, що додатковий корупційний дохід йому приносило монопольне володіння інструментом, що давало можливість занижувати чи завищувати вартість майна.
Інші гравці ринку, що опинилися на узбіччі, звісно розганяли зраду. Проблема була в тому, що схема була проведена через парламент, а значить парламенту її скасовувати. Проте, це був той самий парламент, який схему породив – суцільні Яценко та "яценки", які побігли з рядів Партії Регіонів після втечі Януковича, які зі страху в критичний момент врятували країну, легалізувавши постмайданівську владу. Тепер страх відступив, цих "цяць" можна було ще нагнути на безпекові речі, але меркантильні – зась. Отже, на неї скинули "цеглину", хочеш пливи, хочеш – тони.
Однак, у неї була Олена Тищенко – талановитий юрист. Вони покрутили так- сяк, посиділи з оцінщиками, порилися в законодавстві та знайшли шпарину. Олена створила постанову Кабміну, і вже не треба було голосування ВР. Тільки пройти уряд.
(Так виглядала перемога над схемою Яценка)
Це набагато спрощувало задачу. Так зламати схему Яценка було легко. Принаймні, так здавалося з початку… І так їй здавалося тепер, в кінці. Все дуже легко – треба тільки скандал. І вона його влаштує…
Питання одне: Семерак чи Петренко?
Біс його знає, хто з них блокує чи більше блокує. Певно Петренко, але мінюст далеко, а кабінет Семерака, міністра кабінету міністрів, кількома поверхами нижче.
Треба поспішити, поки рішучість б’є через край. Значить – Семерак.
Вона затрималася, ще на мить, з сумнівом оглянула свої делікатні маленькі кисті рук, пошукала очима на столі Богдана якусь важку дрібничку. Не знайшла. І так згодиться. Різко рвонула з місця…
Концентрована за останні дні злість гнала її, поки вона збігала сходами і коридором Кабміну, проте дуже невдало на шляху цієї виплеканої емоції опинився Шабунін. Він якраз з задоволеною либою випливав з кабінету Семерака.
Шабунін їй не допомагав зруйнувати схему Яценка, він навпаки топив всі її ініціативи, хоча на її тодішнє наївне переконання, якщо назвався антикорупціонер, то мусиш допомагати в боротьбі зі корупційними схемами. А як ні, то це – зрада.
Тому те, що вона готувала для Семерака, випадково дісталося Шабуніну. Вона ударила. Шабунін відлетів до стіни, тоненька цівка крові побігла у нього з носа. Що з ним було далі? Вона не знала, бо вже ввірвалася в кабінет Семерака.
Міністр, який вже не був заскочений зненацька, перехопив її руку, тоді другою вона схопила пляшку на столі, Семерак перехопив і її, вони "танцювали" посередині кімнати, вона голосно звинувачувала його у блокуванні "проекту постанови проти Яценка" і вимагала винести постанову на засідання уряду, бо "буде гірше". Двері зумисне були відчинені навстіж….
Скандал вийшов, як треба. Чутки поповзли Кабміном, Петренко, кажуть, просидів увесь день закрившись в туалеті Мінюсту. Даремно, вона теж втекла, бо їй і так було соромно за виставу і другий акт вона не планувала. Відчувала, що Семерака досить.
І правда – результат себе довго не чекав. Все було розіграно, як по нотах.
На найближчому засіданні Кабміну постанова була винесена та проголосована. Монополії Яценка прийшов кінець. Це було 20 серпня 2014 року.
Це була її перемога. Вона присвятила її своєму чоловіку.
Менше зло
Чотири роки по тому в грудні 2018 року, за іронією долі, вона легалізувала нову "оціночну палату" Яценка своїм власним голосуванням у Верховній Раді.
Яценко легалізував монополію на "оціночні майданчики" поправкою до податкового кодексу в бюджетну ніч. Вона натиснула кнопку "за". Думаєте, вона не знала за що голосує?
Знала.
За п’ятнадцять хвилин до того, як вона натиснула "за", їй подзвонила її майданівський адвокат Агія Загребельська, що працювала в Антимонопольному комітеті. Агія вказала на правки до податкового кодексу, в яких були зашиті інтереси Яценка. Ці правки виявилися в переліку десяти архі-важливих правок. Стало зрозуміло, що вони – продукт домовленостей від фракції "Відродження" в обмін за голоси на підтримку бюджету.
Однак, таке було не перший раз. Завдяки попередженню Агії виходило валити і домовлені правки…
Вона побігла до Южаніної. Ніна гірко зітхнула і показала, що правка надійшла від її "колеги" з Народного фронту – такого собі Бабія. Яке ж паскудство протягувати схему Яценка під брендом "Народного фронту"… Однак, "Народний фронт" її породив, "Народний фронт" і завалить.
Вона кинулася попереджувати колег навколо про правки в інтересах Яценка. Депутатам в радіусі чутності треба було лише повідомити про корупцію. Вони давно спрацювалися і підтримували один одного без пояснень. Адже не було часу пояснювати. Доля вирішувалася за хвилини і секунди.
Команда супротиву мобілізувалася в момент. Левус, Тетерук, Береза, Масоріна, Лапін, Висоцький, Васюник, Тимчук, Дзюблик, Величкович, Бондар (сорі, якщо когось не згадала) – кожен оперативно на своєму місці розганяв "зраду".
Найважливішим було не дати поставити на голосування проект податкового кодексу разом з "обраними" правками. Бо пройде…
Пашинський кричав Парубію через весь зал, щоб зупинити голосування "в цілому" і поставити правки на окреме підтвердження. Поряд його консультував колега Кривенко з економічного комітету на звязку з яким була Агія. Бо треба не помилитися, які номери валити. Парубій "підігравав". Для нього схема Яценка в бюджеті була як ляпас.
Пішло голосування. "Народний фронт" красиво валив правки від "Народного фронту" для Яценка… Ось такий абсурд.
Нарешті завалили всі. Парубій ставить на голосування очищений "бюджет".
І що ви думаєте? Він не набирає голосів.
Парубій вперто робить спробу за спробою. Він знову і знову ставить чистий бюджет на голосування.
Депутати з "Народного фронту", що валили правки біжать до "Самопомочі", яка весь час не голосує, їх переконують, просять підтримати чистий бюджет без інтересів Яценка. Вони єдиний резерв голосів для бюджету без схем Яценка.
Проте "Самопоміч" невблаганна.
Отож, перемога невблаганно тікає. Вогонь погас. Чим далі ставить Парубій на голосування чистий бюджет тим менше голосів… Та сторона також працює.
І тут "заколотників" накриває усвідомлення, що ж вони наробили – майже завалили бюджет. Адже, якщо не проголосувати сьогодні, стерв’ятники відчують свою ціну і "хотєлок" в наступному підході побільшає.
Концепція меншого зла… Тому, коли Парубій повертається до проєкту бюджету в комплекті з правками в інтересах Яценка, він голосується відразу. Голосують і всі ті, що спробували збити правки Яценка.
Вона теж голосувала "за". І бюджет проходить, як по маслу, тому вона могла би собі дозволити не голосувати. Проте, хіба вона не мусить нести особисту відповідальність "за менше зло"? Тому вона голосувала "за". А перед очима в неї стояли докором Микола та Іринка, двоє загиблих борців.
Так, Ірина Нозровська була вбита…Вона боролася, щоб покарати наркомана зі зв’язками в суддівському корпусі, під колесами автомобіля якого загинула її сестра. Він під кайфом гнав селом, лежачи як в гоночному автомобілі, і не бачив дороги… Ірина свого досягла: вона організувала громадськість і домоглася для вбивці реального вироку. Після засідання суду, коли вона поверталася додому, її зарізав батько засудженого.
Підозра у вбивстві
Чому вище я писала "вона", а не "я"? Тому, що "вона" - це "я" в минулому, а тому "вона" не зовсім "я". "Я", до речі, частенько питає себе, чи була "вона" права?
Мене вважають надмірно експресивною. Проте, мені здається в цій історії "білі рукавички", які найбільше цураються моїх методів, скажуть, що перемога 2014-го коштувала скандалу. Системні, мабуть, навпаки скажуть, що в 2014 році не було перемоги, я навпаки бездарно програла цілий атикорупційний напрямок, а в 2018 навпаки – виросла, що бюджет 2019 загалом був непоганий бюджет з мінімумом "хотелок", особливо, якщо зважити, що це був передвиборчий рік.
Ну що ж, мій вибір був такий, який був. І, повірте, боротьба з схемщиками не є легкою.
Атакувати їх не просто – системні, ресурсні, купують "все і вся", проте, зауважте, що і вони також атакують. Нинішня справа проти мене за Майдан в тому числі є помстою Яценка. У фальсифікації проти мене нинішнього обвинувачення в умисному вбивстві Яценко брав активну участь. Як я писала, "оціночна палата Яценка" була мною знищена 20 серпня 2014 року. Відразу після цього народний депутат Яценко подав сім заяв проти мене в ГПУ.
Моя впізнаваність на Майдані і те, що я була з відкритим обличчям, коли штурмувала офіс Партії Регіонів, дала Яценку можливість "натягнути" на мене смерть працівника офісу Партії Регіонів. Це завдяки йому в справі загибелі Захарова з’явилося моє прізвище, хоча я навіть ніколи не була в приміщенні офісу Партії Регіонів, де він загинув. До речі, біля чорного виходу на вулицю, де не було активістів Майдану. Матеріали від Яценка, щоб ви розуміли, зайняли цілий том в справі… Працівники Партії Регіонів в тих матеріалах впізнавали серед активістів штурму офісу – Чорновол. Отож, нинішня абсурдна підозра ДБР за умисне вбивство базується переважно на тодішніх заявах Яценка.
Звісно, помста Яценка – це лише невелика складова переслідування мене за Майдан. Проте, вона присутня. Отже, в сухому залишку в цій історії маємо наступне: Яценко ЗАРАЗ - народний депутат України, а я – однією ногою в тюрмі чи, зважаючи на важкість обвинувачення, однією ногою на волі.
Але для борця це лише черговий етап, і ці спогади не для того, щоб поскаржитись, а щоб систематизувати досвід та емоції. Тому я не кажу кінець. Я кажу – далі буде…
