Смерть Марчука: чим запам'ятався експрем'єр України і що говорив про війну з Росією

У четвер, 5 серпня, у віці 80 років помер український політик Євген Марчук. Причиною смерті став коронавірус, який загострив хронічні хвороби.

За часів існування СРСР він був співробітником КДБ, а після того, як Україна отримала незалежність, – очолював уряд, Службу безпеки і Міністерство оборони. "Величезний досвід Євгена Кириловича стане орієнтиром для майбутніх поколінь державних діячів", – відреагував на смерть президент Володимир Зеленський.

OBOZREVATEL розповідає про біографію політика і згадує його висловлювання про Росію, війну на Донбасі та окупацію Криму.

Від творця СБУ до міністра оборони

Марчук народився в Одеській області. За фахом – учитель української мови та літератури, викладач німецької. З 60-х років служив у Комітеті державної безпеки СРСР. Після розвалу Союзу він став першим главою створеної в листопаді 1991 року Служби безпеки.

Однак через два роки покинув посаду – через два дні після перемоги Леоніда Кучми на президентських виборах. Після цього кар'єра службовця почала розвиватися в іншому напрямі – спочатку він став віцепрем'єром із питань держбезпеки, а в березні 1995 року очолив уряд.

У 1996 році Марчука відправили у відставку, проте політик зберіг депутатський мандат. Того самого року став власником газети "День", а в 1998 році очолив Соціал-демократичну партію України. З цією ж політичною силою на вибори йшли й інші відомі сьогодні політики – зокрема, Петро Порошенко та Віктор Медведчук.

У 1999 році Марчук балотувався в президенти, проте зміг посісти лише п'яте місце. Перед другим туром голосування політик підтримав кандидатуру Кучми і, з огляду на все, натомість отримав пост секретаря РНБО, який він обіймав до 2003 року.

Марчука пов'язують із низкою гучних подій українського політикуму – "касетний скандал" і вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. За однією з версій, саме ексглава СБУ встановив прослушку в кабінеті Кучми (на підставі цих записів експрезидента звинуватили в наказі вбити журналіста).

Після того, як покинув Радбез, він на один рік очолив Міністерство оборони. А у вересні 2004-го залишив пост через вибухи артилерійських складів Артемівська і Новобогданівки.

Після Помаранчевої революції він намагався потрапити до Верховної Ради, однак його блок так і не зміг набрати достатню кількість голосів виборців. Відтоді вплив Марчука в політиці загасає.

Але через майже десять років колишній прем'єр стає членом української делегації в Контактній групі щодо Донбасу. У 2018-2019 роках навіть очолював її.

Що говорив про Росію, війну та окупацію?

Євген Марчук запам'ятається українцям як один із найдосвідченіших державних діячів країни. OBOZREVATEL зібрав найяскравіші вислови політика про російсько-українську війну, Володимира Путіна, вступ України в НАТО і відновлення ядерної зброї.

Про Путіна. "Путін ухвалює парадоксальні рішення. Хто б міг подумати, що він може піти на анексію Криму. А після цього ніхто не спрогнозував, що почнеться війна на Донбасі. А це його брязкання ядерною зброєю – хіба це має робити президент, коли в країні такі проблеми?"

Про Зеленського. "Диявол із того боку набагато досвідченіший за президента Зеленського, і вся машина Путіна набагато сильніша і набагато досвідченіша, ніж нинішня наша команда. У мене немає оплесків. Але, з іншого боку, наші потроху набирають так обертів. У мене була невелика надія на Паризький саміт ("Нормандська четвірка". – Ред.). Я думаю, що Путін не очікував, що Зеленський так сміливо поводитиметься".

Про російські війська біля українського кордону. "Вони протестували (свої сили), підіб'ють підсумки: що спрацювало, що не спрацювало. Точно всі їхні розвідки працювали – і космічна, і радіотехнічна, і агентурна. Вони підсумують, як Україна реагувала: політики, спецслужби, військові, населення і "п'ята колона". Дивіться, яка була логіка. Путін не міг піти в таку наступальну операцію, коли він публічно до цього готувався – весь світ здибився, Україна теж готувалася. Тобто можна було нарватися на серйозну "м'ясорубку".

Про відновлення ядерного статусу. "Уявімо собі, що в нас сьогодні є ядерна зброя. Ми що, її сьогодні застосували б? Навіть тактичну, не стратегічну. Проти кого, проти Гіркіна на своїй території? Або проти Росії? А що отримали б у відповідь із боку Росії? А з боку світової спільноти? Неформальна коаліція з підтримки України у військовому протистоянні з Росією завершить своє існування і перетвориться на міжнародну коаліцію з "виховання" України".

Про вступ України в НАТО. "Прагнути до НАТО, безумовно, треба. Але треба і розуміти, що в разі нашого нинішнього статусу ніхто за нас воювати не буде... Ми вже отримали хороший урок із Будапештським меморандумом і тепер пожинаємо плоди його гарантій ... Росія буде зі шкіри геть лізти, щоб запобігти нашій євроатлантичній інтеграції".

Про окупацію Криму. "Чи можна було ефективно протидіяти російській авантюрі проти України і не допустити втрати Криму, попередити донецьку трагедію? І я відповім – можна. Але потрібно було сміливе політичне рішення".

Про воду для Криму. "Вони (росіяни) спекулюють на тому, що це нібито ми, Україна, ведемо до гуманітарної катастрофи для цивільного населення. Хоча абсолютно зрозуміло, що для тієї кількості населення, що проживає там, води вдосталь".

Про Мінські угоди. "Мені важко уявити, що українська сторона могла так відчайдушно вірити в те, що Росія, проводячи довгострокову політико-військову операцію проти України, буде дотримуватися якихось Мінських домовленостей. Це при тому, що Росія до "Мінська" відверто проігнорувала не тільки Будапештський меморандум, а й низку фундаментальних міжнародних договорів".