Блог | Два постріли в прямому ефірі
Минулого тижня в зоні бойових дій застрелився 20-річний солдат-контрактник української армії. Шокуюче відео цієї трагічної події, оприлюднене окремими ЗМІ, зняв на свій телефон його товариш по службі. Обставини події та стан учасників встановить слідство, але вже зараз зрозуміло, що група солдатів просто розважалася зі зброєю. При цьому навіть коротке відео, репліки і сама суть того, що відбулося, змушують поставити під великий сумнів адекватність учасників.
Розуміючи горе рідних загиблого юнака, все ж вважаю за необхідне оголити проблему, яка безпосередньо впливає на обороноздатність нашої країни. Суть її в тому, що після втрат першого року війни і подальшого підйому армії так і не розпочалася її глибока реформа. Більш того, на рубіжі 2017 – 2018 років відбувся перелом: відновилася деградація збройних сил – вони все більше і більше ставали схожими на радянську армію, з характерним ставленням офіцерів до солдатів, начальників до підлеглих, з хронічно безнадійною проблемою житла, з заскорузлою системою оплати, що не стимулює до продовження служби.
Символом армії 2018 – 2020 років стала черга на вихід. В цій черзі опинилися ті, хто реально воював за свою країну і міг би стати основою професійного війська. Система, яка не бажає змінюватися, їх просто виштовхнула. А тим, хто залишився і ще намагається служити, а не вислужуватися, робити це з кожним днем все складніше.
Під нескінченну тріскотню про стандарти НАТО і те, що нам потрібні командири-лідери, в армії культивується особиста відданість і готовність вбудуватися у вертикаль щоденної "побутової" корупції. Для збереження і зміцнення цієї системи з "резерву" підтягнулися ті, хто в перші роки війни відсидівся за спинами захисників України.
В результаті всіх цих процесів на зміну воїнам, які мають реальний бойовий досвід, часто і густо приходять ті, кому нікуди податися. Армія, замість того, щоб відбирати кращих, намагається за всяку ціну закрити хронічний некомплект особового складу. Разом з новими контрактниками-заробітчанами в армію часто приходить наркоманія, алкоголізм і байдужість до обов’язку перед країною.
Свого часу маршал Маннергейм справедливо сказав: "Укріплення, артилерія, іноземна допомога – все це не матиме жодної цінності, якщо звичайний солдат не усвідомлює, що саме він обороняє свою країну".
В якому стані перебували солдати на тому трагічному відео і чи були вони здатні хоч щось усвідомлювати, одному Богу відомо. Але те, що з такими "захисниками" укріплення, зброя та іноземна допомога не допоможуть, є очевидним.
Другий постріл – "в ногу" – стався в прямому ефірі п'ятничного телешоу під час виступу секретаря РНБО Олексія Данилова. Дуже хотів би вірити, що сказане Олексієм Мячеславовичем про тотальне засекречування Державного оборонного замовлення і про різке збільшення закупівель імпортного озброєння – констатація злочинного абсурду, що відбувається в міністерстві оборони, а не частина державної політики.
Змушений нагадати, що Держоборонзамовлення на 2021 рік, яке підготовлене з тримісячним запізненням і болісно проходить процедуру затвердження, регулюється "старим" законом "Про державне оборонне замовлення".
У статті 1 цього Закону зазначається: "Державне оборонне замовлення – засіб державного регулювання економіки для задоволення наукових та матеріально-технічних потреб із забезпечення національної безпеки і оборони..."
Підкреслюю, в Законі йдеться про економіку України, а не якихось інших країн. Іншими словами, за рахунок українських платників податків повинна розроблятися і закуповуватися якісна українська військова техніка, озброєння і боєприпаси, і лише в разі відсутності такої – імпортна. Якщо ж кошти на закупівлю імпортного озброєння надаються нашими зарубіжними партнерами, то це повинно йти в плюс, а не зменшувати обсяг закупівель української зброї.
Така логіка оборонних закупівель дозволяє уникнути повторення ситуації початку війни, коли наші європейські друзі активно висловлювали глибоку стурбованість у зв'язку з російською збройною агресією і при цьому блокували поставку не лише озброєння, але навіть двигунів для комбайнів DEUTZ, які українські виробники намагалися встановлювати на перші бронемашини.
У 2014-му, після невеликої партії 30-мм снарядів, Болгарія, яка виробляє широку номенклатуру радянської зброї, під тиском Кремля відмовилася від подальших поставок Україні та до сьогоднішнього дня не продала нам жодного патрона.
Впродовж всіх років війни продовжують діяти рекомендації ЄС, які повністю блокують постачання нашій країні летальної зброї, необхідної для боротьби з агресором.
Водночас в Міноборони обкопалася команда, що має свою власну стратегію та інтереси. Суть цієї злочинної стратегії – в отриманні максимальних комісійних від імпортних закупівель за сірими схемами через довірених посередників.
І дійсно, навіщо ризикувати, намагаючись викрутити неправомірну вигоду з українських виробників? А раптом голосно відмовлять або здадуть в НАБУ. Значно спокійніше і ефективніше додати скромних 30 – 40% комісії та отримати їх в офшорі.
З цією метою керівництво військового відомства протягом минулого року докладало широкомасштабних і дуже системних зусиль з блокування розробки, випробувань і виробництва української військової техніки, озброєння і боєприпасів. А після цього високопоставлені чиновники Міноборони з гримасою жалю роздавали інтерв'ю, в яких говорили, що вони дуже хотіли придбати українську техніку і зброю, але вітчизняні виробники.... А далі на вибір – тисяча причин. Не встигли завершити випробування, не готові вкластися в терміни та ін.
Саме так гальмувалися випробування САУ "Богдана" і 120-мм міномета, блокувалася ракетна програма, лобіювались інтереси чеської Tatra замість українського КрАЗу і багато іншого.
Тотальна секретність, якою оповиті оборонні закупівлі, допомагає займатися цим абсолютно безкарно. Хвиля громадського обурення діями свинарчуків попередньої влади нічого не змінила. Зловживання нормами Закону "Про державну таємницю" як і раніше дозволяє ігнорувати право українських платників податків на цивільний контроль над оборонними закупівлями, закріплене в Законі "Про національну безпеку України".
Безкарні дії керівництва Міноборони, що ставлять під загрозу безпеку країни, яка воює за свою незалежність, викликають багато запитань.
Так навіщо нам Мінстратегпром? До чого нескінченні суперечки про долю Укроборонпрому? Може, варто просто здати всю українську оборонку в металобрухт і грандіозно поповнити бюджет?
А стартапам, що активно включилися у зміцнення оборони країни, запропонувати переїхати до Польщі або ще кудись?
От тільки ані КрАЗ, ані завод Малишева, ані сотні інших унікальних підприємств ми вже ніколи не відновимо і мізки до країни не повернемо!
А в критичний момент нам знову висловлюватимуть глибоке занепокоєння і блокуватимуть поставки зброї, підштовхуючи Україну до капітуляції перед Кремлем.
І для захисту від агресора у нас залишаться гармати без снарядів, міни без мінометів і танки без двигунів, а добровольцям, як і навесні 2014-го, запропонують брати в руки саперні лопатки.
25 березня поточного року президент країни затвердив Стратегію воєнної безпеки України. В умовах триваючої війни, зростаючої неадекватності і нестабільності політичних режимів в Росії та Білорусі ефективна реалізація цієї стратегії – гарантія нашої незалежності і нашого майбутнього.
Тепер слово за міністерством оборони, яке зобов'язане за результатами "оборонного огляду" розробити і представити для затвердження проект Стратегічного оборонного бюлетеня – документу, покликаного дати відповідь на питання, як і коли в результаті глибокої трансформації сьогоднішня українська армія повинна перетворитися на високоорганізовану, добре озброєну професійну армію України, здатну надійно захищати країну.
Навіть в умовах реальної загрози ганебного виходу з владних кабінетів "команда" міністра виявилася абсолютно нездатною відповісти на ці питання. Підготовлений документ демонструє повну відірваність керівників військового відомства від реалій війни, сучасного стану армії, цілей і шляхів її реформування. Масштабні проблеми і відсутність розуміння їх вирішення акуратно приховані за фасадами "потьомкінських сіл".
Мабуть, автори проекту т.зв. "Стратегічного оборонного бюлетеня" розраховують, що не знайдеться охочих прочитати цей фундаментально порожній 50-сторінковий документ, і він – після розгляду на РНБО і затвердження Указом Президента – просто ляже на полку в кабінеті міністра. А вони, не відволікаючись на проблеми армії, продовжать перетворювати Міністерство оборони України на торгово-закупівельну контору і попутно знищувати українську оборонку.
Залишається сподіватися, що РНБО іншим поглядом подивиться на те, що відбувається, і "пострілів в ногу" більше не буде.
