Коломойський vs Пінчук - 1

Як зять П. формував фонд тестя-президента К.

Серпневе літо 2008 року. Величезне шатро на території будинку відпочинку "Айвазовський" у кримському селищі Партеніт під зав'язку набитий пафосними і манірними гостями. У всьому відчувається розслаблююча атмосфера "переможців", афористично виражена в гігантських банерах, фотоальбомах і футболках: "Леонід Кучма. 70 років. Політ нормальний". Гості хвацько святкують ювілей екс-президента Леоніда Даниловича Кучми. Всього п'ять років пройде з того солодкого дня, щоб, скажімо, помпезний палац "Україна" на Великій Васильківській міг повісити на свої парапети кілька підкоригований часом банер: "Леонід Кучма. 75 років. Політ закінчився? Пора на посадку". На порядок денний, з подачі президентського зятя Віктора Пінчука, несподівано вийшов питання: який все-таки "реальний відсоток" участі Кучми в активах Пінчука? І скільки тіньової "політичної маржі" вносили через того ж Пінчука в президентську касу інші українські бізнесмени за можливість вести бізнес в Україні? Нарешті, наскільки чистими грошима оплачує Віктор Пінчук свої великі меценатські і лобістські програми?

Березнева весна 2013 року. Високий суд Лондона, судячи з усього, отримає прекрасну можливість вписати ще одну главу в історико-кримінальну епопею становлення капіталізму на пострадянському просторі. Цього разу глава буде "чисто" української. Втім, за іменами головних дійових осіб - Віктор Пінчук, Ігор Коломойський, Геннадій Боголюбов і Рінат Ахметов - український епізод епопеї ніяк вражає не менше, ніж "російські глави" тієї ж опери. У тих розділах, варто нагадати, фігурували Абрамович, Березовський (вже покійний), Дерипаска, брати Чорні, Авен, Фрідман etc. Всі часто-густо монстри східно-європейського капіталізму, незмінні завсідники форбсовскіх списків нуворишів. Так чи інакше, навесні 2013 року на підмостках британського правосуддя Віктор Михайлович Пінчук вперше публічно заявив, що його - "ефективного менеджера і відомого на весь світ мецената" - нахабно пограбували українські мільярдери Коломойський і Боголюбов. Його - Пінчука - позовна заява читається дуже навіть захоплююче і якщо відкинути юридичну казуїстику, то квінтесенція цілком вміститися в такий от ряд підсумкових фраз. "Я, Пінчук В.М., чесний бізнесмен, який заробив свій стан напруженою працею і без жодного адміністративного допомоги з боку тестя, на той момент всесильного президента України Кучми Л.Д., абсолютно відкрито перерахував бізнесменам Коломойському і Боголюбову 143 млн доларів в рахунок оплати усного контракту на переуступку частки в сировинному національному гіганті - Криворізькому залізорудному комбінаті. Ні до моменту перерахування, ні після цього моменту жодних порушень я не практикував, всі мої дії як бізнесмена спиралися тільки на виключно конкурентні методи боротьби. А тому я вважаю Коломойського і Боголюбова шахраями і вимагаю, щоб британський суд своїм прямим і безумовним вердиктом повернув мені - Пінчуку В.М. - чесно зароблений ще в 2004 році пакет акцій КЗРК ". Звучить дійсно сильно, а головне справедливо і переконливо. Британському суду запропоновано вирішити відразу три завдання. Перша: довести, що активи Пінчука, накопичені за час президентства ніяк не пов'язаного родинними відносинами Кучми Л.Д., дісталися Віктору Михайловичу в жорсткій конкурентній боротьбі, на справедливих приватизаційних аукціонах і без жодних адміністративних преференцій та інших тисків на конкурентів. Пінчук, грубо кажучи, хоче узаконити своє первинне (читай - корупційне) накопичення капіталу через залізобетонне рішення Британської суду. Друге завдання: той же суд повинен перевести в розряд "аксіоматичних прецедентів" (тобто прийнятих в будь-яких інших судах безапеляційно і як істину) затвердження Пінчука про те, що його усні контракти і усні домовленості з ким би то не були, мають усі атрибутами повноцінних договорів, обов'язкових до виконання будь-якими контрагентами. На умовах, зрозуміло, тільки Пінчука. І третє завдання: британському суду пропонується знову ж зробити безумовним "прецедентним, доведеним фактом" думку Пінчука про те, що Коломойський і Боголюбов в Україні грали по несправедливим правилам. А тому, - стежимо далі за вишуканою думкою Пінчука, - "їхні активи і слова, в тому числі усні домовленості, повинні завжди визнаватися недійсними, на відміну від слів і усних домовленостей самого Пінчука" . У всіх сенсах цікаві та нетривіальні завдання поставив перед лондонськими суддями-денді Віктор Михайлович. Явно з розрахунком на легендарне "авось". Або ж Пінчук таки всерйоз сподівається, що багаторічні інвестиції в неформальний клуб лобістів ", який він почав створювати відразу після закінчення другого терміну тестя, вже можуть приносити такі вражаючі результати в конкретних судових кабінетах? А в іншому випадку, навіщо він чекав 2013 , щоб розв'язати бойові дії на британських судових підмостках?

Вереснева восени 2013 року . Мільярдери Коломойський і Боголюбов надзвичайно жорстко і навіть зухвало (особливо для української Генеральної прокуратури) відповіли Пінчуку. Треба зауважити, що відповідь був зроблений офіційно, в рамках суворої судової процедури і тому викликає серйозну довіру. Щонайменше, якщо Ігор Валерійович і Геннадій Борисович збрехали у своїх одповідь на позовні претензії Віктора Михайловича, їх чекають надзвичайні санкції з боку дуже навіть впливового британського суду. Так чи інакше, за їх версією, "Пінчук сформував потужну корупційну мережу, підживлює своєрідний політичний общак для подальшого ресурсного забезпечення кампанії з виборів Кучми Л.Д. на третій президентський термін" . У цьому зв'язку дуже показово звучить пряма цитата Ігоря Валерійовича Коломойського, людини, яка в певних своїх станах (особливо, коли хтось намагається у нього щось забрати) надзвичайно красномовний і прямолінійно переконливий: "і Стець неодноразово використовував свої відносини з Президентом Кучмою і обумовлене цим вплив на державні активи України як форму влади для досягнення власних фінансових і комерційних цілей ". Жирна крапка.

Далі Коломойський і Боголюбов синхронно і аргументовано доводять, що тільки Пінчук у кучмівської України розташовував істотними адміністративними та репресивними можливостями для того, щоб примушувати бізнесменів - в тому числі і цих двох - до підписання невигідних контактів і подальшого відрахування часткою в бізнесі на користь клану Кучми. Хто правий по суті? Високому суду слід дати оцінку становленню первинного капіталізму в Україні і відповідним чином суттєво підкоригувати іміджі "первинних накопичувачів". А тому, або сам Пінчук, або його ключовий візаві Коломойський, безсумнівно, постраждають. Однак якщо Пінчук будує свої докази на своєрідно "недосказанной правді", то Коломойський дійсно пропонує англійцям "правдивий алфавіт українського бізнесу" - хто є хто і як створювалися бізнес-імперії. Не шкодуючи при цьому негативних фарб і для себе. З виправдувальним, правда, поясненням: на відміну від Пінчука, який створював корупційну систему, я - Коломойський - змушений був її приймати в такому вигляді. Ключове слово - змушений.

Похмура осінь 2003-го року. Президент Леонід Кучма все ще у важких роздумах. Йому таки надолужити в якнайшвидшому часі відповісти на ключове питання: "Чи зможе він залишитися на третій термін? А якщо зможе, то якою ціною?" Питання далеко не пусте. Йти взимку 2004 означало, як мінімум, два капосних наслідки. По-перше, в бекграунд залишиться багато незачищених політичних хвостів. Історій, які можуть у майбутньому відгукнутися відповідними юридичними або понятійним розглядами. По-друге, залишиться також незавершеним грандіозне бізнес-будівництво. Про другий Кучма шкодував надзвичайно сильно. Адже тільки в останні півтора - два роки йому вдалося вибудувати правильну "економічну систему", коли прибутковість Сім'ї різко зросла, а всі олігархи були рівновіддалені і поставлені на "лічильники". Кучма в ті далекі дні нервічал з тієї простої причини, що йому не вдавалося скласти пасьянс до кінця. Його сильно розчаровував Медведчук, явно програвав політичну складову. Але радував ключовий член сім'ї - Віктор Пінчук.

Це сьогодні Віктор Михайлович Пінчук - відомий філантроп "міжнародного класу". Нині він явно грає в класичні олігархічні гри з створенням благодійних фондів. І хоча "реальний сектор" Пінчука генерує щорічні півмільярдний збитки, а його медіаімперія явно застигла на "перехресті розгублених", він вже увійшов у світову філантропічну прем'єр-лігу. Втім, англійці, які бачили в своїх судах цілий ряд фантастичних процесів з персонажами з пострадянських країн в головних ролях, з приводу Пінчука відверто іронізують - "кримінальні гроші сьогодні смачно живлять цілий ряд політиків - від Клінтона до Кваснєвського" (вельми примітна в цьому зв'язку позиція британської "The Times" ).

Втім, повернемося до наших VIP-конфліктуючим. З відповіді Високому суду, підготовленого юридичної бригадою Ігоря Коломойського: " Згідно з Договором про співробітництво стосовно встановлення операційного контролю над компанією "Укрнафта", Відповідачі повинні були здійснювати виплати в "спеціальний фонд" у сумі не менше 5 мільйонів доларів США на місяць протягом терміну по листопад 2004 року. Позивач повідомив відповідачам, що спеціальний фонд буде використаний для наступної президентської кампанії (яка повинна була відбутися в жовтні - листопаді 2004 року) ... Згодом Відповідачі приблизно в жовтні 2004 року були поінформовані про те, що згадані кошти так і не були передані до спеціального фонду. Передбачається, що насправді ці кошти були використані Позивачем на власні цілі " .

Переведемо з казуїстичного на нормальний людський і отримаємо об'ємну характеристику останніх місяців славної епохи Леоніда Даниловича. Група Пінчука / Медведчука переконала президента в тому, що він отримає шанс. Але потрібні ресурси. На покупку лояльності бізнесу і на формування правильної адміністративної вертикалі. Грубо кажучи, потрібні гроші. Великі гроші. Топ-фандрайзером (складальником політичної податі), зрозуміло, призначений був Віктор Пінчуку. І що робить Пінчук? Якщо слідувати закадрового логіці відповідей Коломойського і Боголюбова на позовні претензії Пінчука, Пінчук вирішував відразу два завдання в одному пакеті. З одного боку, він забезпечував збір прямих пожертвувань на політичну (третє / строкову) кампанію Кучми. Таким чином, всі великі українські бізнесмени, перераховуючи енні суми в пінчуківський общак, отримували своєрідні "квитки" на право займатися бізнесом у країні за "родинними" правилам. І вони дійсно платили, тому що в противному випадку могли розраховувати на маски-шоу набагато більш крутого замісу, ніж сьогодні. Пінчук же, судячи з усього (знову ж, виходячи з логіки відповідей Коломойського і Боголюбова), склав умовну "шахматку", в якій точно аналізувалися потенційні можливості того чи іншого бізнесмена і його наступний реальний внесок. З іншого боку, завдання Пінчука виглядала ще масштабніше: саме в останні рік / півтора президентства Кучми відбулася агресивна корупційна приватизація яскравих і соковитих гос / активів. Але так як Віктор Михайлович, при всій його кулуарної геніальності, не мав достатнім ресурсом для поглинання занадто жирних шматків власності, він входив до партнерства. Таким партнерством з політичним шантажем і взаємними "розводками" виявилися, в тому числі, й історія з КЗРК. Всього лише звичайний елемент однієї великої і брудною опери. Чому ж Пінчук вирішив, що специфічні правила, ним же придумані, повинен змінити Британський суд?

Неминучість така, що рано чи пізно Пінчук повинен був зіткнутися із зворотними атаками "примусових партнерів". Його і почали пресувати з 2005 року. Пінчуку, по ідеї, треба було віддати частину активів або вийти з них безкоштовно, домовившись про те, що інша частина залишиться у нього. Але "трубна кон'юнктура" нині надзвичайно погана. Його базовий бізнес генерує тільки збитки. Звідси прагнення відігратися хоча б у сировинних активах. Чи вийде? Навряд чи. Коломойський далеко не простий суперник. Неправильне ж формування лобістського пулу вже неодноразово грало з Пінчуком злий жарт. Той же екс-президент Клінтон із задоволенням відвідує пафосні заходи Пінчука, але категорично відмовляється клопотати по його інтересам в серйозних інстанціях. З іншого боку, Коломойський, а слідом за ним Боголюбов (своїми детальними відповідями на ім'я Британського суду) явно примушують українську прокуратуру активно втрутитися в історію створення імперії Пінчука. Вивчивши належним чином цю дивну історію, відомство Віктора Пшонки неминуче прийде до висновку, до якого вже прийшли майже всі великі бізнесмени часів Леоніда Кучми - імперія Віктора Михайловича повинна бути ... повторно переділена .