Топ-8 подій, які змінили незалежну Україну

3,7 т.
Топ-8 подій, які змінили незалежну Україну

Україна святкує 22 річницю Незалежності. Хороший привід згадати про найбільш значимі події, які відіграли ключову роль у нашій історії. Нехай не за всі два десятиліття - а що відбулися лише в 21 столітті. Отже, почнемо.

1.Таращанское тіло і касетний скандал

Самий перший гучний скандал нинішнього століття був пов'язаний із зникненням відомого журналіста Георгія Гонгадзе 15 вересня 2000. 2 листопада в лісі під Таращею було знайдено обезголовлене тіло, яке, як вважають, і належало колишньому журналісту Української Правди.

Правда, вважають так далеко не все - включаючи матір Гонгадзе і керівництво вищезгаданого інтернет-ЗМІ. Перша раніше говорить, що її син живий, і просить поховати останки, як "непізнані". На доказ жінка наводить три листи, отримані нею нібито від сина в 2010 році. А "Українська Правда" так і продовжує публікувати ім'я Георгія в якості діючого "керівника проекту".

Тим не менш, саме зникнення журналіста стало українським аналогом "уотергейтського скандалу", після якого президент США Ніксон пішов у відставку під загрозою неминучого імпічменту. Леонід Кучма, правда, у відставку йти не став, але його самого успішно "пішли" на чергових виборах через 4 роки, після яких розгорілася Помаранчевої революції. Затравкой для неї якраз і стало оприлюднення таємно зроблених майором Мельниченком звукозаписів з кабінету президента, в яких той нібито просив підлеглих "прибрати" неприємного йому майстри пера.

Як би там не було, але рядові виконавці передбачуваного вбивства, аж до генералів міліції, затримані і засуджені до тривалих термінів. А ось із замовниками поки не все ясно. Як, втім, і з самим вбивством теж - в сенсі, а чи було воно взагалі? Такий ось політичний детектив у дусі Агати Крісті до цих пір має неабиякий вплив на українську політику, адже багато ключові її фігури так чи інакше були "засвічені" в "справі Гонгадзе"

2. Політреформи 2004 року

З'явилася просто геніальним винаходом тодішнього президента Кучми з метою нейтралізації стрімко йде до влади опозиційного лідера Віктора Ющенка. Сенсом конституційних змін мало стати кардинальний перерозподіл влади від всенародно обраного президента до прем'єра, який призначається парламентською більшістю. А чинна влада більш, ніж успішно вміла створювати таку більшість навіть з тих депутатів, які до обрання в Раду божилися про свою незламної опозиційності.

Проте для ухвалення змін до Основного Закону в спокійній обстановці у Кучми не вистачило лише декількох голосів до "конституційної більшості". І політреформу довелося потім приймати в пожежному порядку - під грізний гул Майдану. Який, власне, і став можливий лише тому, що посада президента володіла тими ж "гетьманськими" повноваженнями, що й раніше. В іншому випадку у Ющенка і його прихильників просто зникли б стимули так за неї боротися.

Втім, прийнята в грудні 2004 року реформа Конституції, нехай і з відстрочкою набуття чинності на півтора року, все одно зіграла кардинальну роль у подальших подіях. Грубо кажучи, в країні виникло президентсько-прем'єрське двовладдя - причому жодна зі сторін сама не могла здійснити якісь серйозні кроки. У підсумку більшість початкових задумів Віктора Андрійовича, начебто прискореного вступу України в НАТО, як кажуть, "накрилися мідним тазом".

3. Помаранчева революція

Нею став пріснопам'ятний Майдан листопада-грудня 2004 року. Про його рушійних мотивах говорять багато і не завжди узгоджено, в тому числі - ті люди, які були його "генералами". Наприклад, про загальне протесті проти фальсифікацій під час виборчої кампанії. Тільки адже акції на головній площі столиці готувалися задовго навіть до початку виборів - і будь вони самими "чесними і прозорими", думається, Ющенко все одно вивів би своїх прихильників на площу.

Проте факт залишається фактом - ніякі політехнологіі, зарубіжні інструкції та інструктори, підтримка Заходу, нерішучість Кучми і Путіна і т.д. не змогли б зіграти вирішальної ролі у перемозі Помаранчевої революції, якби не масовий активний протест серед населення. Як мінімум - серед помаранчевих виборців.

Мабуть, вперше за десятиліття, цей протест не "перепалювати" на інтелігентських кухнях, як у часи брежнєвського "застою", а виплеснувся на вулицю. Люди вийшли на площу і готові були стояти там навіть під загрозою застосування сили. Яку чинна влада так і не зважилася застосувати, віддавши перевагу визнати перемогу на президентських виборах Ющенка.

4. Скандал з "любими друзями"

Наступним поворотним пунктом у вітчизняній історії можна назвати вже трохи призабуті викриття нині покійного держсекретаря (глави Адміністрації) президента Олександра Зінченка. Він звинуватив відразу кілька найближчих соратників переможця Майдану в корупційних вигодах, одержуваних ними від близькості до тіла "першої особи".

Насправді, звичайно, такі вигоди були, є і будуть в тій чи іншій формі - при всіх епохах і режимах. Слова "короля грає свита" були сказані задовго до 21 століття. Просто Юлія Тимошенко стала перейматися прем'єрської посадою, вважаючи її занадто невеликий для своїх амбіцій.

А тому, для початку, вирішила замінити команду президента власним оточенням, а потім і самої зайняти його крісло, після інспірованої "добровільної відставки" Віктора Андрійовича. А, може, і не зовсім добровільною - про що багато писав свого часу екс-соратник ЮВТ Дмитро Чобіт, повідомляючи про нічні зустрічі на дачі генпрокурора Піскуна. На них під керівництвом Юлії Володимирівни нібито обговорювалися сценарії силового усунення глави держави.

Втім, планам цим збутися не судилося. Зате "біло-сердечна" лідерка сама була відправлена ??у відставку з посади прем'єра, вже офіційно ставши "заклятою подругою" колишнього соратника по Майдану.

Підсумком стало катастрофічне падіння рейтингу як самого Ющенка (за лічені місяці - з 60 до трохи більше 10 відсотків), так і помаранчевого руху в цілому. Зате різко зросла популярність Партії Регіонів, відразу після Помаранчевої революції знаходилася на рівні 16%.

Президент був змушений для затвердження прем'єром Юрія Єханурова та забезпечення діяльності його уряду в Раді укласти з "біло-блакитними" "пакт національного примирення". Результатом його, крім іншого, стало припинення спішно відкритих проти соратників Януковича кримінальних справ - з незмінним арештом підозрюваних.

Парламентські вибори 2006 року показали, що масовий помаранчевий підйом зразка 2004 року вже далеко не той. А відсутність будь-якої виразної народної підтримки на мітингах і демонстраціях на користь "скривдженої" при формуванні правлячої коаліції Тимошенко показало, що помаранчеві виборці вже смертельно втомилися від чвар і профнепридатність своїх колишніх кумирів.

5. Переворот 2007 року - і привид громадянської війни

Наступним знаковою подією стала політична криза весни 2007. Наляканий перспективою отримання прем'єром Януковичем не простого, а "конституційного" більшості у Верховній Раді президент не знайшов нічого кращого, як розпустити парламент і призначити дострокові вибори.

Однак у будь-якій установі до призначення нового начальства колишнє керівництво продовжує виконувати свої обов'язки в якості "в.о.". Віктор Андрійович же визнав можливим взагалі позбавити Україну законодавчої гілки влади до нових виборів - при цьому нітрохи не сумніваючись у своєму праві на "бренд" демократа, а не Піночета.

Потім пішли сміховинні переписування президентських Указів з метою уникнути цілком очікуваного розгромного вердикту Конституційного суду - і зовсім не сміхотворні збройні протистояння прихильників президента і парламенту.

Апофеозом стала "битва за Генеральну Прокуратуру" між бійцями міліцейського спецназу, підлеглого уряду, і офіцерами охорони президента, які намагалися замінити главу наглядового відомства. А завершилося все маршем дивізій Внутрішніх Військ, яких Ющенко загодя "приватизував" з цілком певною метою застосування "останнього доказу королів".

Перед таким аргументом, що загрожує початком в Україні справжньої громадянської війни, урядова коаліція капітулювала - і погодилася на дострокові вибори. Які були нею програні, але з перевагою у опонентів всього в 2 голоси. А простим громадянам був показовий урок - щодо того, як "демократи" можуть бути похлеще своїх дорікає в "недемократичності" опонентів у готовності розв'язати громадянський конфлікт для збереження влади.

6. Економічний криза 2008 року

Це явище зіграло одну з ключових ролей в кінець вирішальної боротьби за владу в 2010 році. Юлія Тимошенко, отримавши жадане прем'єрство, за умови збереження колишньої економічної ситуації, можливо, і змогла б домогтися перемоги на президентських виборах. Накачування дешевими грошима за кордону, доступні кредити на популістка програми - що ще потрібно, щоб створити ілюзію "раю земного" у потенційних виборців?

На біду голови "Батьківщини", у світі грянув глобальна економічна криза. Долар різко подорожчав разом з набраними населенням кредитами, особливо - іпотечними, виробництво - впало, приплив валюти за рахунок експорту металу і "хімії" знизився в рази. Підсумком стало різке падіння рівня життя населення. А таке - не прощається чинної влади ні в одній країні світу.

Власне, у Тимошенко був реальний шанс вчасно піти в опозицію, надавши "рулити" коаліції Партії Регіонів і ющенківської Нашої України - переговори про створення якої йшли в 2008 році повним ходом. Але, схоже, Юлія Володимирівна дуже понадіялася на особисту харизму і адміністративний ресурс, який дає владу. Ну і, взагалі, сама влада - штука теж дуже солодка і вигідна ... Підсумком став катастрофічний програш.

7. Вибори-2010

Зрозуміло, найбільш важливою подією, що визначив нинішню політику України, стали президентські вибори 2010 року. З одного боку, вони стали реваншем Віктора Януковича за поразку п'ятирічної давнини. Причому, реванш цей був досягнутий настільки переконливо, що ніхто, крім прихильників Тимошенко, не став дорікати переможця в якихось "виборчих махінаціях".

З іншого боку, хід кампанії переконливо показав, що і для України актуальне британський афоризм: "У політиків немає друзів і ворогів - є лише інтереси".

Яскравим прикладом цього стала зайнята перед другим туром позиція чинного президента Ющенка - фактично підіграв колишньому заклятому ворогові з метою недопустити до влади "закляту подругу". Що, втім, було досягнуто не якимись незаконними діями, а, швидше, навпаки - недопущенням таких дій з боку Тимошенко. Наприклад, блокування спроби захоплення прихильниками ЮВТ контролю над Адміністративним судом, належним розглядати неминучі скарги програла вибори прем'єрки.

Ну а з обранням президентом Януковича "епоха Майдану" завершилася остаточно. Втім, як говорилося вище, "дух Майдану", готовність населення відстоювати свої вимоги на вулиці, пішла значно раніше - після зубодробильних внутріпомаранчевих скандалів 2005-2006 років.

8.Арест Юлії Тимошенко

В даний час одним з головних факторів, що визначають політичне життя України, є тюремне ув'язнення екс-прем'єра Тимошенко. Засудження політика такого рангу сталося в країні вперше.

Втім, хтозна, чи не розсваритися Юлія Володимирівна з Віктором Андрійовичем у серпні 2005 року - дивись, після арештів Кушнарьова, Колеснікова, інших лідерів Партії Регіонів чергу тоді могла дійти і до Віктора Федоровича ...

Важливий момент - засуджена ЮВТ за свою господарську діяльність, зокрема, за підписання невигідних Україні "газових" контрактів з Москвою. Що теж є свого роду "прецедентом" - досить рідкісним для європейської практики.

Власне, президент давав шанс своїй суперниці "красиво піти" з неприємної для неї ситуації практично до останнього. Адже під варту ЮВТ взяли лише 5 серпня 2011 року, більше, ніж через рік після відкриття проти неї кримінальної справи - і кілька місяців по тому початку судових засідань. А як показує практика - "підписка про невиїзд" рідко може втримати в межах України політиків такого рівня, якщо вони самі не хочуть залишитися. Тим самим, Тимошенко реалізувала би варіант, якого вона нині сама посилено домагається - виїзд за кордон і керівництво діяльністю опозиції вже звідти.

Але, мабуть, лідер Батьківщини знову сильно переоцінила - цього разу підтримку Заходом своєї персони. Слів немає, західним політикам не подобається її закінчення, але перспектива відходу України в обійми Митного Союзу Росії, Білорусі і Казахстану подобатися Європі та США ще менше. А раз так, то, як то кажуть - "нічого особистого".

Фактор "сидить Юлії Володимирівни" грає важливу роль не тільки для західних сусідів України - але й для вітчизняного політикуму теж. Не тільки тим, що демонструє триваючу втома "помаранчевого" електорату, не зробивши після арешт своєї лідерки ніяких помітних акцій на її захист. Головне, що з моменту самого цього арешту в політологічних колах циркулює прогноз, схожий на анекдот: "Тимошенко випустять перед самими президентськими виборами - щоб посварити опозицію між собою".

Так вже вийшло, що прислів'я "два українці - три гетьмана" якось не дуже прижилася серед керівництва Партії Регіонів, незважаючи на всі внутрішні тертя, виступаючого однією командою. А от серед тих, хто іменує себе "демократами" бажаючих одноосібно покерувати - дуже навіть багато. Тому й фактор "випущеної Тимошенко" може зіграти для опозиційного табору роль куди більш руйнівну, ніж найвитонченіші дії влади.

Як би там не було - але наша Україна прожила вже 22 року в якості незалежної держави. А тому побажаємо один одному жити в мирі, достатку і злагоді - незважаючи на всі навколишні нас катаклізми, кризи і скандали.