"Ліваннаш": Портников розповів, що ріднить Росію із Сирією

Будь-який сирієць із підручником історії може пояснити, чому ніякого Лівану не існує - як будь-який російський шовініст, озброєний такою ж книгою, пояснить, чому немає України.

Відео дня

Про це пише журналіст Віталій Портников у своєму блозі на сайті "Главред".

"Обозреватель" подає думку журналіста повністю:

"Сучасна Сирія виглядає одною з найнещасніших держав Близького Сходу. Громадянська війна, напад "Ісламської держави", сотні тисяч біженців, фактичний розвал держави, окремі частини якої контролюються різними політичними силами... На цьому фоні мало хто вже і згадує, що ще нещодавно Сирія була справжнісіньким регіональним гегемоном, а її уряд фактично контролював не тільки свою територію, а й сусіднього Лівану. Причому останній - без бажання влади і більшості населення сусідньої країни.

Втім особливого інтересу до ліванських бажань у Дамаску ніколи не виявляли. Сирійське керівництво і суспільство були впевнені, що Ліван - це і є Сирія. Дипломатичні відносини між Ліваном і Сирією були встановлені тільки в 2008 році, через шість із гаком десятиліть після проголошення незалежності Лівану, з яких сирійська окупація тривала три десятиліття. Звичайно, будь-який сирієць із підручником історії в руках пояснить вам, чому ніякого Лівану немає - як, втім, будь-який російський шовініст, озброєний такою ж книгою, пояснить, чому немає України. І те, що з літературою у таких людей зазвичай сусідить автомат Калашникова - природний наслідок будь-якої шовіністичної ідеології.

Читайте: Загрузнемо в Сирії? Кисельов розкритикував нову авантюру Кремля

Ліван, звичайно ж, виник не просто так. А як рідний дім арабів-християн. І в Дамаску - як, втім, і в інших арабських столицях - багато зробили для руйнування цього будинку, щоб Ліван не міг жити в мирі із сусіднім Ізраїлем. Не гребували навіть систематичним витісненням і знищенням християнського населення. Домігшись громадянської війни за допомогою своїх же спецслужб і союзників, взялися умиротворяти. Коли "умиротворили", домоглися від уряду в Бейруті підписання договору про братерство, співробітництво та координацію, який перетворив зруйнований Ліван у фактичну колонію сирійського режиму. Коли почали з'являтися політики, які виступали проти колоніального статусу Лівану, зайнялися їхнім методичним знищенням. Вбивство екс-прем'єра Рафіка Харірі призвело до справжньої революції і вигнання окупантів із Лівану. Але навіть після цього сирійці продовжували дестабілізувати ситуацію в сусідній країні за допомогою своєї кліентелли з шиїтської організації "Хезболла".

Між іншим, радикальний шиїтський сектор у Лівані відіграє роль своєрідного Донбасу, саме завдяки його діям, зокрема, і військовим - адже у "Хезболли" своя армія - Ліван постійно лихоманить, і до краху сирійського режиму країна залишалася в заручниках у Дамаска. Про корумпування ліванських політиків, про "гру Ліваном" заради підвищення ролі Сирії в регіоні, про сирійську і просірійську пропаганди в Лівані я вже й не кажу - все буде точно так, як у випадку з російськими діями в Україні.

Читайте: Коментар: Що робити в Сирії?

І, до речі, співаком лівансько-шиїтських і донбаських екстремістів у Росії є один і той же чоловік - пропагандист Максим Шевченко. Порівняємо цитати: "Хезболла - це політична партія корінного населення Лівану, шиїтського і православного, бо православні в Лівані підтримують Хезболлу. Православні під час війни з Ізраїлем були за Хезболлу. Сьогодні православні - за Хезболлу... Росія є союзником Хезболли, бо Хезболла є одним із ключових елементів опору інтервенції США, Європейського союзу, Ізраїлю та ваххабітів, салафітів разом із Аль-Каїдою на територію вільної, незалежної Сирійської республіки". І про Донбас: "ДНР" і "ЛНР" ближче до європейських цінностей, ніж Київ із усією іншою Україною. Бо Київ з Україною будують ліберал-фашистською тоталітарнлю державою, а ті цінності, на яких виросла Європа - свобода, народовладдя, міська комуна - це те, що я бачив у Стаханові. Мер Дебальцевого Дрьомов із його козаками до Європи набагато ближчі, ніж Турчинови, Яценюки, Порошенки... ".

Збіг? Не думаю. Просто одне і те ж управління в російських спецслужбах.

Читайте: Присутність Росії в Сирії: рупор Кремля натякнув про "звільнення"

Але є одне дуже важливе питання - а як сирійське суспільство всі три десятиліття ставилося до зґвалтування Лівану? Позитивно, звичайно. Ліван же - наш. Політиків, які посміли б нагадати сирійцям, що вони знищують нормальне життя в іншій країні, яке не знаходилося навіть серед опонентів диктатури сімейства Асада. Адже народу подобалася така роль Сирії - збирачки земель. І опозиційні настрої в Сирії почали наростати вже після того, як її війська пішли з Лівану. Власне, в результаті "Хезболла", створеного для того, щоб дестабілізувати Ліван, тепер змушена посилати бойовиків до Сирії для захисту уряду Асада. А сирійські громадяни залишають зруйновану й безперспективну країну - так, як це роками робили ліванці, що жили до успіху сирійського дестабілізаційного проекту в справжній Швейцарії Близького Сходу, прекрасній мирній країні, яка не хотіла ні з ким воювати і знайшла баланс міжконфесійного співіснування.

Коли росіяни сьогодні вмикають телевізори і дивляться на сирійських біженців, які бредуть в нікуди, які ще вчора вірили, що "Ліваннаш", нехай вони на мить подумають про себе, "Кримнаш", війну в Україні і представлять себе і своїх близьких на місці цих нещасних. Окупація чужої країни - це завжди міна уповільненої дії. І ця міна обов'язково рано чи пізно розірветься в будинку окупанта".

Як повідомляв "Обозреватель", раніше США дізналися про нарощування військової присутності Росії в Сирії. Американські чиновники побоюються, що Москва допоможе силам Башара Асада атакувати супротивників сирійського уряду, деяких із яких США підтримують. Збільшення ступеня участі Росії може зміцнити позиції Асада і ще більше затягнути громадянську війну, в якій безліч озброєних угруповань, зокрема, Ісламська держава, виступають проти уряду в Дамаску.

До теперішнього часу російський уряд надавав режиму Асада фінансову допомогу, забезпечувало його даними розвідки, зброєю і запчастинами для виробленого в Росії військового обладнання, але при цьому не відправляв у Сирію своїх військових.