Державний трейдер може стати аграрним монополістом
Віртуальний меморіал загиблих борців за українську незалежність: вшануйте Героїв хвилиною вашої уваги!
У більшості українців виникає логічне запитання: чому держава з кращими в Європі чорноземами не може прогодувати себе самостійно?
Подвійна гра
Незважаючи на те що український уряд будує амбітні плани нагодувати мало не весь світ, українські фермери побоюються, що в найближчому майбутньому наша країна може і зовсім залишитися на голодному пайку. На такі нерадісні думки наштовхнув їх законопроект № 8163, що знаходиться на розгляді парламенту, суть якого полягає в тому, щоб прибрати з ринку приватних трейдерів і передати їх функції якоїсь державної компанії під назвою "Державний агент із забезпечення експорту", ??яка і контролюватиме всі продажі сільгосппродукції за кордон.
Цікаво, що цей законопроект був розкритикований більшістю міжнародних та профільних організацій та експертів. Водночас на підтримку законопроекту виступило керівництво двох профільних асоціацій - президент Асоціації фермерів і приватних землевласників України (АФЗУ) Микола Миркевич та голова Аграрного союзу України (АСУ) Геннадій Новіков, заявляючи, що декларують позицію всіх сільгоспвиробників. Це як мінімум виглядає дивно, адже всі прекрасно знають, що монополії рідко приносять прибуток комусь, крім їх власників. Тому ми вирішили з'ясувати ставлення до цього закону у самих фермерів.
До чого призводить монополія
І як виявилося, позиції аграрних лідерів Міркевича і Новикова кардинально відрізняються від думок простих сільгоспвиробників, які працюють в регіонах. Фермери справді раніше зверталися до держави із закликом втрутитися в їхні відносини з трейдерами і наполягали на тому, щоб держава також брало участь у закупівлях зерна за ринковими цінами, щоб не допустити їх обвалу. Однак введення державної монополії не міг їм привидітися навіть у найстрашнішому сні. Оскільки можливість отримати кращу ціну, прозору і своєчасну оплату - які пропонуються, якщо на ринку існує конкуренція - може обернутися диктатом чиновників.
"Все фермери вимагали, щоб з'явився державний трейдер, - говорить глава фермерського господарства" Грек В.В. ", керівник Сумської обласної організації АФЗУ Володимир Грек. - Але ми ж не просили, щоб він був у ролі монополіста. Бо може бути так: "Хочеш - продавай по нашій ціні, не хочеш - тримай у себе, поки не згниє".
Крім того, у аграріїв виникають сумніви не лише щодо надійності так званого державного оператора, а й інфраструктури, якої той буде користуватися. Адже зараз багато елеваторів знаходяться у власності тих же приватних трейдерів, яких держава збирається відсторонити від торгівлі зерном.
"Бажання стати зернотрейдером - це добре, - говорить глава фермерського господарства" Афанас'ево ", голова Одеської обласної організації АФЗУ Григорій Афанасьєв. - Але для цього треба ще й мати можливості, перш за все - контракти з виробниками та міжнародними партнерами ".
Готуємося до нового дефіциту?
Більшість з нас добре пам'ятають, до чого призвела планова економіка сільського господарства СРСР. Незважаючи на рапорти керівників усіх рівнів, країні доводилося закуповувати пшеницю за кордоном. Сільгоспвиробників якраз і турбує можливе повернення до часів командно-адміністративної економіки, коли посівами керували чиновники зі своїх кабінетів.
"Скрізь має бути конкуренція. Якщо немає конкуренції, не може бути й ефективності. Якщо вони хочуть "скинути" все на державу, то, звичайно, порядку не буде. Буде кілька людей, які стануть диктувати свої вимоги державі. Треба 3-4 трейдера, щоб люди йшли до того, до кого вигідніше, а от вони вже нехай між собою конкурують. Те, що держава все бере в свої руки, це вже було при Союзі, і це неправильно. Зараз світ змінився ", - говорить глава ФГ" Горизонт ", керівник АФЗУ в Закарпатській області Юлія Пелешек.
В цілому ситуація виходить, м'яко кажучи, незвичайна. З одного боку, держава начебто втілює мрії фермерів у життя: вводить давно очікуваного державного трейдера і дає можливість аграріям експортувати свою продукцію без посередників. При цьому ніде не прописаний механізм цього самого самостійного експорту. Ось і хапаються фермери за голову від такого "виконання" власних бажань.
Фермери навіть пропонують, щоб був розроблений механізм їх об'єднання в кооперативи. У таких кооперативах фермери могли б формувати великі партії зерна на експорт і вирішувати спільно інші проблеми. Однак про подібну ініціативу аграріям і далі доводиться лише мріяти.
Виходить, що держава вкотре наступає на одні й ті ж граблі, намагаючись зруйнувати все роками усталені зв'язки, при цьому не пропонуючи натомість ніякого реального механізму. Підсумок такого реформування аграрного сектора можна передбачити вже сьогодні: фермери просто перестануть сіяти, щоб не працювати собі в збиток. Розплачуватися за це будуть прості українці, купуючи імпортні овочі та фрукти, ціни на які вже ніхто не зможе регулювати.