Хто грає Радбезом?

Секретар Ради національної безпеки і оборони України Андрій Клюєв, призначений керівником штабу Партії регіонів на парламентських виборах, заявив, що піде у відпустку на час виборчої кампанії, яка триватиме 90 днів. Резонно запитати: чи зможе РНБО ефективно виконувати свою роботу в такій ситуації, а якщо зможе, то за рахунок саме яких кадрових ресурсів?

Відео дня

Його величність Секретар Національної безпеки

А адже РНБОУ - найважливіший орган у структурі державної влади України! Згідно 107 статті Конституції, Рада національної безпеки і оборони "координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони".

Закон "Про Раду національної безпеки і оборони", крім іншого, наділяє це орган такими функціями:

- Координація та контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки в мирний час, в умовах війни і надзвичайного стану, в кризових ситуаціях;

- Визначення стратегічних національних інтересів України, концептуальних підходів та шляхів забезпечення національної безпеки;

- Підготовка проектів державних програм, доктрин, законів, указів президента, директив Верховного головнокомандувача, міжнародних договорів;

- Створення та реорганізація органів виконавчої влади у сфері національної безпеки;

- Забезпечення матеріального, фінансового, кадрового, організаційного забезпечення заходів з питань нацбезпеки;

- Вирішення питань, пов'язаних з оголошенням війни, мобілізації, введення воєнного чи надзвичайного стану;

- Координація та контроль органів виконавчої влади щодо відбиття збройної агресії, організації і захисту населення, охорони життя та здоров'я, забезпечення конституційних прав і свобод громадян.

Чи не правда, вражає?

Левова частка роботи з підготовки рішень РНБО та контролю за їх виконанням лежить на Секретаря РНБО - формально і неформально одного з ключових посадових осіб у структурі державної влади.

РНБО як елемент великої політики

Хоча, треба чесно сказати, різні люди на цій посаді по-різному розуміли і свої обов'язки, і саме поняття "національна безпека".

Перший Секретар РНБО, фактичний батько-засновник цього органу Володимир Горбулін, який займав цю посаду з 1994 по 1999 рік, задумував його як центр прийняття стратегічних рішень. І, треба сказати, вихідцю з системи радянського ВПК, доктору технічних наук Горбуліну вдалося створити по-справжньому ефективно працюючу структуру. Завдяки РНБО і особисто Горбуліну молоде держава отримала Концепцію національної безпеки і оборони, Держпрограму будівництва та розвитку Збройних сил України та багато інших стратегічні напрацювання.

У 1999 році Секретарем РНБО стає Євген Марчук. Його призначення - свого роду подяка за "правильне" поведінку на президентських виборах - відразу ж позначається на ролі Радбезу. Горбулін був близьким другом і соратником чинного президента Кучми, РНБО при ньому - "мозковий центр" влади. Марчук - колишній глава СБУ екс-прем'єр, а найголовніше - опонент Леоніда Кучми на щойно минулих президентських виборах, з яким у Президента за визначенням не може бути довірчих відносин.

РНБО при Марчуку - це скоріше каральний орган, на засіданнях якого розглядають справи провинилися і вирішуються питання про відставки. Але не тільки: у 2003 році український парламент приймає рішення про відправку українського контингенту в Ірак. Рішення - цілком політичне, спрямоване на поліпшення відносин Києва із Заходом, фактично заморожених через "касетного скандалу" - тим не менш, було ретельно проаналізовано та обговорено на РНБО. Україна навіть намагалася витягти чималу економічну вигоду з нього ...

Змінник Марчука - генерал армії, екс-міністр внутрішніх справ і двічі колишній глава СБУ Володимир Радченко став Секретарем РНБО в 2003 році і працював там до закінчення президентських повноважень Леоніда Кучми. Як і Марчук Радченко - виходець із системи КДБ СРСР. При ньому РНБО намагається повернутися до стилю роботи Горбуліна, у якого Радченко працював заступником: вироблення рішень в галузі геополітики, оборонної політики. До речі, цікавий факт: на посаді зама Горбуліна Радченко курирував питання діяльності розвідувальних структур та ведення збройового бізнесу. Саме тоді Україна стала сьомим у світі експортером зброї і при цьому жодного разу не порушила міжнародних зобов'язань. При цьому Радченко намагається стати альтернативним центром впливу і противагою голові Адміністрації президента Віктору Медведчуку, чий вплив на внутрішню політику в останні роки президентства Кучми було колосальним. Апогеєм протистояння Радченка і Медведчука, за розповідями очевидців, стала ситуація, коли після другого туру президентських виборів 2004 року підрозділи МВС із зброєю в руках рухалися на Київ розганяти Майдан. Леонід Кучма тоді розпорядився їх зупинити. За свідченням багатьох учасників тих подій головним "яструбом" в оточенні першої особи держави тоді був якраз Віктор Медведчук, а Радченко був у таборі тих людей, які переконували Леоніда Кучму запобігти можливому кровопролиттю.

Радбез епохи некерованою демократії

Призначення у 2005 році Секретарем РНБО Петра Порошенка - не мало нічого спільного з міркуваннями національної безпеки: головний соратник Президента Ющенко ставив перед собою завдання зробити РНБО тіньовим урядом, альтернативою Кабміну Тимошенко. Нічим особливим новий Секретар Радбезу не запам'ятався, окрім звинувачень в організації політичних репресій в країні, а також скандальної відставкою, що сталася синхронно з відставкою Кабміну Тимошенко, на тлі гучних корупційних розглядів.

У вересні 2005 року замість Порошенко в РНБО приходить ще один опонент лідера БЮТ - Анатолій Кінах. Мабуть - найменш запам'яталася на даному посту фігура.

Кінах починає працювати в РНБО у вкрай відповідальний момент: в силу вступає реформа Конституції, що перетворює Україну з президентської республіки на парламентсько-президентську. Втім, секретар РНБО ніякої ролі в політичних процесах не грав і так само тихо і непомітно як працював, перемістився з РНБО до парламенту. Виконуючим обов'язки після його відходу призначений Володимир Горбулін. Втім, відтворити РНБО зразка середини 90-х йому не вдається (відповідні завдання ставити нікому) і через три місяці він іде.

У жовтні 2006 року координувати роботу РНБО приходить досвідчений управлінець, колишній віце-прем'єр з ПЕК Віталій Гайдук. Який також намагається - цілком щиро - повернути Радбезу роль "мозкового центру". Але небажання брати участь у реалізації безглуздих і небезпечних для країни "хотелок" Віктора Ющенка, зокрема, у спробі силового розгону парламенту, призводять до відставки Гайдука.

У травні 2007 року, в розпал парламентської кризи, Ющенко змінює Гайдука на Івана Плюща - одного з тих людей, яким тодішній президент зобов'язаний своїм кар'єрним просуванням, і якого він щиро вважав своїм наставником у політиці. Втім, настільки вигідні стартові умови Плющ не використовував, та й навряд чи збирався. Після позачергових виборів восени 2007 року колишній спікер ВР повертається в парламент - місце, де він відчуває себе найкомфортніше.

Наступне призначення на посаду Секретаря Радбезу - справжня сенсація. Віктор Ющенко запропонував цю посаду довіреній особі Віктора Януковича на президентських виборах 2004 року, одному з лідерів Партії регіонів і антикризової коаліції зразка 2006-2007 років Раїсі Богатирьовій. У момент призначення багато оглядачів оцінили призначення Богатирьової як перехід під ворогуючий табір і помилилися: після перемоги на президентських виборах 2010 року Віктор Янукович підтверджує її повноваження Секретаря РНБО - однієї з ключових посад в країні. Що може означати лише одне: у 2007 році Богатирьова приймала рішення про перехід в РНБО виходячи не з особистих інтересів, а виходячи з інтересів усієї політичної команди Януковича. З моменту її вступу на посаду в Україні припинилися політичні переслідування представників Партії регіонів. У той же час - між владою в особі Секретаріату Президента і опозицією вперше за багато років почався конструктивний діалог, логічним завершенням якого стало прийняття парламентом закону про опозицію, в процесі розробки та лобіювання якого секретар Радбезу відіграла одну з головних ролей.

Національна безпека без голови

Разом з тим, виконавши функцію гаранта політичного примирення та безпеки політичних соратників, Богатирьова на тривалий час пішла з публічної політики. Вже в нинішньому році Віктор Янукович, позбавлений будь-яких зобов'язань перед парламентськими партнерами щодо кадрової політики, розпочав процес формування власної вертикалі виконавчої влади. У лічені місяці був кардинально змінений і склад уряду. При підборі нових кадрів в Кабмін президент керувався двома критеріями - професіоналізм і, природно, політична орієнтація здобувача виключно на главу держави. І хоча перехід Раїси Богатирьової з РНБО на позицію гуманітарного віце-прем'єра викликав чимало запитань і здивування у політиків і експертів, обрана Януковичем кандидатура повністю вписалася в обидва ключові параметра.

Складніше з аналізом того, як бачить сферу національної безпеки змінник Богатирьової на посаді глави РНБО. Андрію Клюєву не чужі питання енергетики, він багато чого розуміє в питаннях промислової політики. Його перші заяви на новій посаді дали зрозуміти одне - Клюєв не має наміру виходити далеко за рамки власної спеціалізації, і концентруватиметься в основному на енергетичних аспектах національної безпеки країни. Особливо - у контексті вельми складних переговорів щодо ціни на російський газ з Москвою.

Але головна проблема сьогодні полягає в тому, що оцінити результати діяльності Андрія Клюєва як глави Радбезу на даний момент не представляється можливим. Так само як і не випаде подібна можливість раніше наступного року. Схоже, посаду голови начштабу ПР йому і ближче, і зрозуміліше. Та й відмовитися від ввіреного ділянки роботи сам глава РНБО, спішно який заявив про свою відпустку на період виборчої кампанії, навряд чи мав можливість. Разом з тим, відкритим залишається питання: хто перехопить прапор захисника національної безпеки поки глава Ради тимчасово піде на передвиборний фронт? Питання це далеко не пусте, враховуючи той факт, що інститут заступників глави Радбезу останні роки формувався за досить дивним принципом, все більш нагадуючи збори відставних віп-чиновників, що нудяться в очікуванні чи то нового призову у владу, чи то остаточного списання до кадрового утиль.