Відео дня
SZ: Євросоюз втратив привабливість для України
Білорусія і Україна приймають рішення без оглядки на Євросоюз, що доводить, що ЄС втратив свою привабливість для східних сусідів, пише в четвер газета Suddeutsche Zeitung.
"Східне партнерство" - так називається політичний інструмент, за допомогою якого ЄС прагне наблизити до себе деякі країни, розташовані біля його східних рубежів.
Довгий час здавалося, що від претендентів на прихильність та гроші Євросоюзу не буде відбою, так як після 1989 року Європа вважалася регіоном, потрапити в який бажали все. Розширення ЄС на Схід стало зримим наслідком цього колективного прагнення на Захід.
Однак Брюссель зі зростаючою безпорадністю спостерігає за тим, як його все більш упевнені в собі сусіди на кшталт України противляться занадто великій близькості з Євросоюзом. Цьому є причини. ЄС втрачає привабливість через фінансову кризу, який давно перетворилася на кризу структурний. Москва завойовує простір. А задавати доленосний для європейців питання про те, яке місце займає Росія на Заході, вже ніхто не наважується, передає Deutsche Welle.
Цю дилему легко проілюструвати на прикладі з Білорусією. Країни, що беруть участь у програмі "Східне партнерство", відмовилися критикувати режим Лукашенка і придушення акцій опозиції в Мінську. Це показує, наскільки далекі такі країни, як Азербайджан, Вірменія, Грузія чи Молдова, від загальноєвропейських цінностей. У них самих не все в порядку з дотриманням прав людини, їхні вибори не відповідають демократичним стандартам, вони не здатні навіть на словесні поступки.
Білорусії дуже знадобилася б допомога Заходу, але вона не хоче оплачувати цю допомогу демократичними реформами. 9 млрд євро запропонував Євросоюз Лукашенко в ході останнього саміту "Східного партнерства" - і в той же час на початку поточного тижня знов розширив санкції проти Білорусі. Але ні пряник, ні батіг не годяться для приручення авторитарних володарів на сході. Мінськ, провокуючи ЄС, видав закон, який ще сильніше обмежив свободу зібрань. Політика ЄС не привела ні в ситуації з Києвом, ні у випадку з Мінськом до вирішення на користь Європи.
Адже з іншого боку Москва манить до себе співом сирен. Міцніюча Росія під керівництвом Володимира Путіна теж пропонує гроші, вона вимагає натомість економічного, а не політичного підпорядкування.
Путін хоче розширити Митний союз і мріє про Євразійський союз в якості свого роду нової версії СРСР. Можливо, подібна риторика - всього лише ознака розпочатої виборчої кампанії, однак, це свідчить і про те, що Росія знову посилює вплив у регіоні і прагне протиставити хворий Європі свою нову-стару силу.
У зовнішній політиці Євросоюзу спостерігається розгубленість. Відмовити, наприклад, Україну в договорі про вільну торгівлю після вироку Тимошенко і тим самим спровокувати її на більш тісний зв'язок з Росією було б логічним, але в довгостроковій перспективі нерозумним кроком. Двері повинні бути відкрита навіть у тому випадку, якщо на нинішній момент знайдеться мало охочих до неї увійти.