Газотрейдери прагнуть реваншу

На українському газовому ринку грядуть великі зміни. Обумовлені вони як неясною політичною ситуацією, посиленням позицій Юлії Тимошенко, так і постійними пікіровки керівництва НАК "Нафтогаз України" і Мінпаливенерго, закінченням строків контрактів з поставок із Туркменістаном і, як наслідок, що маячить на горизонті монополії Росії на ринку поставок "блакитного палива". За якою ж моделі відбуватиметься торгівля газом приватними компаніями-посередниками, намагалася з'ясувати "ВД".

У пошуках потужностей

За підсумками 2005 р. обсяг операцій українських приватних газотрейдерів, незалежних від НАК "Нафтогаз України" і "Газпрому", склав всього 4 млрд куб. м. На тлі цього залишалося неясним, до кого зі своїми 27 млрд куб. м, що залишилися за межами виданої ним ліцензії (щорічних 5040000000 куб. м на 5 років), може з упевненістю звернутися "УкрГазЕнерго". А в 2007 р. ситуація може ще більше погіршитися, тому це СП планувало збільшити обсяги поставок на український ринок до 58 млрд куб. м.

За даними минулого року газ, реалізований незалежними трейдерами на внутрішньому ринку, можна розбити на дві частини. Це близько 2,4 млрд куб. м газу, що видобувається на спільних підприємствах, співзасновниками яких є НАК "Нафтогаз України" і ВАТ "Укрнафта". Ще близько 1,6 млрд куб. м поставляли на ринок члени Асоціації незалежних газотрейдерів, пов'язані з спільними видобувними підприємствами НАК "Надра України". При цьому перший сегмент ринку вкрай зарегульований: "Укрнафта", яка щорічно видобуває сама або отримує від партнерів близько 1,4 млрд куб. м газу, не має права відкритого продажу цього ресурсу на біржі, а повинна віддавати його в якості плати "Нафтогазу" за його родовища (власником більшості з них є дочірня компанія НАК - "Укргазвидобування"). Тому "вільними трейдерами" ці спільні підприємства назвати навряд чи можна.

Іншу, більш мобільну частину трейдерів складають повноважні збутові агенти СП, створених на українських родовищах і експлуатованих за участю іноземних інвесторів. Провідним з них в Україні є британська JKX Group, яка довгі роки продавала свій газ через харківську "Балтак", а потім віддала перевагу користуватися послугами EuralTransGas. Другим за рангом видобутку газу було українсько-польсько-російське СП "Девон", яке збувало левову частину газу через харківську компанію "Сіріус", цілий ряд інших СП продавали видобутий газ через торгові компанії "Реал Груп", "Енергокомплекс", "Укргазкомплекс" та інших трейдерів, що поставляли паливо кінцевому споживачеві ще через кілька компаній.

Навіть не аналізуючи досвід роботи і фінансовий стан українських приватних газотрейдерів в цілому, можна з упевненістю сказати, що ніхто з них поки не в силах взяти на себе і п'яту частину ресурсу "УкрГаз-Енерго". Правда, до такого висновку слід приходити з застереженням - у України є величезний досвід роботи відкритого ринку газу.

Боротьба реформ

Хто з трейдерів буде поставляти цей газ на внутрішній ринок, схоже, для українських газових реформ дуже велике питання. Проте поки залишається ясним, що на кордоні України та Росії нинішні українські власті щосили намагаються прив'язати майбутніх великих трейдерів до послуг одного-двох максимально контрольованих ними українсько-російських або українсько-швейцарських підприємств. З цієї точки зору, нинішні обмежувальні заходи, здійснювані щодо "УкрГазЕнерго" Антимонопольним комітетом або НКРЕ, виглядають більш ніж неоднозначними. З одного боку, як здається - це данина "всевидюче оку Європи" і прийдешнім українським газовим реформам (до яких, при детальному погляді, нові влади з весни 2005 р. не просунулися ні на крок). При цьому переважна більшість неофіційних прогнозів зводиться до того, що, незважаючи на гучні заяви або суперечки, "УкрГазЕнерго" на українському ринку газу як отримувало, так і буде отримувати "зелене світло". Присутність цієї структури дозволить новим чиновникам продовжувати контролювати газовий ринок і при цьому імітувати лібералізацію ринку.

Нинішнє прагнення уряду України спочатку завести на внутрішній ринок зовнішнього монополіста (на кшталт "РосУкр-Енерго" або йому подібних), а потім почати реформу, свідчить про те, що країну чекає період директивно встановлюваних різних цін для різних категорій споживачів. І вже потім, орієнтовно до 2008-2009 рр.., Влади зважаться на демонополізацію газового ринку і пустять на нього трейдерів. Правда, швидкість цього процесу безпосередньо залежить від трьох важливих факторів - імпортних цін на газ, взаємин з Туркменістаном і перспективними постачальниками, а також взаємовідносин з країнами ЄС по лінії лібералізації ринку. Форсоване зміна хоча б одного із зазначених факторів підхльосне українські реформи і - навпаки. Поки ж можна констатувати лише одне - навіть якщо приватні трейдери будуть активно торгувати газом РУЕ, якої суттєвої економічної влади у них не буде. Їхня рентабельність буде обмежена ціною, за якою РУЕ стане продавати газ через свою СП з НАКом, з одного боку, і максимальною ціною на газ, встановленої НКРЕ, з іншого.

Спроби реваншу

Одним з перших законопроектів у економічній області, розроблених новою українською владою взимку минулого року, був "газовий коник" - концепція демонополізації внутрішнього газового ринку та повернення його в руки приватних трейдерів. Концепція містилася в проекті Закону "Про основні положення функціонування ринку природного газу в Україні" від 22 лютого 2005 р., який повністю перекроював правила гри на внутрішньому ринку.

Через розбіжності всередині "помаранчевого табору" української влади цей законопроект уже більше року активно обговорюється у владних коридорах, але не має просування на урядовому рівні. Причиною такої стагнації експерти називають протиріччя між двома таборами українського політикуму - екс-прем'єром Юлією Тимошенко і кругом наближених до Віктора Ющенка бізнесменів. Законопроект передбачає поділ усіх споживачів газу на кілька категорій, залежно від їх платоспроможності і статусу - комунальні підприємства, населення і промислові споживачі. Для кожної з них має бути встановлений свій темп переходу до ринкових відносин в споживанні газу, при яких покупець самостійно зможе вибирати собі постачальника палива. А уряд, в свою чергу, зобов'язана створити рівний доступ на ринок всіх постачальників - як нинішніх монополістів, начебто НАК "Нафтогаз України", ВАТ "Газпром" та їх дочірніх компаній, так і невеликих трейдерів.

Передбачалося, що, в першу чергу, відкритий газовий ринок буде створений для найбільш енергоємного сектора економіки - промислових споживачів. Планувалося розбити їх на підкатегорії залежно від витрати газу на тонну готової продукції. Підкатегорії повинні були формуватися за ступенем споживання газу на тонну готового товару, причому до першої з підкатегорій планувалося віднести тих, хто споживає від 0,5 до 2 тис. куб. м газу (виробників добрив, феросплавів, прокату чорних металів, цементно-скляної промисловості і т. д.).

Після створення відкритого ринку споживання газу для споживачів I категорії законопроект передбачає лібералізацію постачання комунально-побутових і бюджетних споживачів (теплокомуненерго і соцкультпобуту). Потім, в самому кінці реформи, передбачалося ввести на відкритий ринок роздрібних споживачів, тобто населення, яким уряд зобов'язаний створити умови для вибору того чи іншого постачальника газу.

Газова вольниця

У 1996-1999 рр.. обороти українських приватних газотрейдерів перевищували тодішні обороти всіх приватних газових компаній Східної Європи, досягаючи $ 10 млрд у відомої ПФК "Єдині енергетичні системи України" (ЄЕСУ) і $ 3 млрд у АТЗТ "Інтергаз". Спочатку, в 1996-1997 рр.., Структура ринку формувалася за "географічним" принципом (див. схему). По ньому Кабмін доручав спеціальному органу - Госкомнефтегазпрому - закріплювати право постачання окремих регіонів України за тими приватними трейдерами, які нададуть владі найбільш взаємоприйнятні пропозиції за ціною і гарантії поставок.

"Географічна" структура ринку давала трейдерам вагомі політичні важелі впливу на регіональні влади, що категорично не влаштовувало тодішнього президента України. Так, трейдери, які постачали найбільш енергоємні регіони, і особливо ті, які фактично кредитували держбюджет поставками дешевого газу для населення (таким постачальником була ЄЕСУ), в "географічний" період ринку мали майже необмежену владу над обласними та міськими адміністраціями. Проте пізніше, до кінця 1990-х, модель ринку газу зазнала докорінних змін.

Вже в 1998 р. вищі ешелони тодішньої української влади вирішили перейти до іншого способу організації ринку - по ній трейдери закріплювалися нема за регіонами, а за списками споживачів, розкиданих по всій Україні. Ця модель отримала назву "шахматки", оскільки функції трейдерів стали нагадувати ролі фігурок в шаховій грі.

Нарешті, до 2000-2001 рр.. українська влада взагалі почали відмовлятися від послуг трейдерів. За допомогою грандіозних оборонних, фінансових і політичних поступок Росії тодішній президент Кучма навчився "особисто" домагатися від Москви низьких цін на ввезений в Україну газ. Як наслідок газотрейдери, які вміють дістатися до російських ресурсів та оптимізувати розрахунки за них, стали не потрібні.

У результаті Київ до кінця минулого сторіччя повернувся до вихідної точки - до ринку, повністю монополізованому державними компаніями України та Росії.

Андрій Старостін