Бар'єри для депутатської кар'єри

Інтрига нового закону про вибори в парламент переноситься на осінь. Всупереч заявам деяких депутатів про необхідність узаконити новий виборчий документ до кінця весни, незважаючи на очевидну поспіх Мін'юсту визначитися з підсумкової формулою волевиявлення ще на що закінчилася в минулу п'ятницю восьмої сесії Ради (наприкінці травня ц.р. їм опубліковано проект закону "Про вибори народних депутатів Україна "), які пішли на парламентські канікули обранці так і не спромоглися розглянути хоча б у першому читанні архіважливе законодавче дітище. Мабуть, це той випадок, про який кажуть: сім разів відміряй - і ще раз перевір ... відміряй шанси суперників і перевір готовність своїх партійних одноплемінників зіграти в "парламентську рулетку" зразка 2002 року. Тоді, нагадаємо, проходили вибори в Раду за тією ж змішаною системою (225 депутатів обирається за партійними списками і ще стільки ж - в одномандатному виборчих округах), що і пропонується в нинішньому законопроекті Мін'юсту. Втім, авторство юристів цього міністерства дуже умовно. Глава Мін'юсту Олександр Лавринович , презентуючи звід нових виборчих правил для громадського обговорення, не забув зауважити: зміни до законодавства відбувалися на основі "концептуальних пропозицій, розроблених робочою групою при президенті". А ще раніше Олександр Володимирович так позначив концептуальну ідею нового законопроекту: ми, мовляв, виходимо з побажань президента "стимулювати розвиток партійної системи". При підвищенні прохідного бар'єру в 5%, як значилося в документі, замість нинішніх трьох, партійна система, за даними соцопитувань , трималася б на трьох партійних китах - Партії регіонів, "Батьківщині" і "Фронті змін". До жаданого березі наблизилася б, як випливає з весняних соціологічних замірів, "Сильна Україна". За нею у фарватері, але з істотним відставанням слідувала КПУ. А десь там, на електоральному горизонті були помітні передвиборчі вітрила "УДАРУ" і "Свободи". Загалом, парламент могли б легко поділити на трьох - прихильників Януковича, захисників Тимошенко та активістів Яценюка. Банкову, очевидно, така перспектива не дуже- то гріла. Радикальна опозиція Тимошенко укупі з помірною Яценюка від партії влади вимагала б колосальної напруги - адміністративного та організаційного - для успішного проведення мажоритарних виборів в одномандатних округах. Причому, не тільки у свідомо виграшних регіонах країни - на Сході та Півдні, але і в Центрі, де конкуренція вище і шансів менше. Тому, схоже, остаточний вибір був зроблений на користь партійної диверсифікації ризиків: днями, за повідомленнями з різних джерел, лідери парламентських фракцій погодили прохідний бар'єр для партій. Його вирішено залишити таким, яким він був до 2006 року - в 4%. А це суттєво змінює майбутню картину підсумкового поля парламентських боїв за місце у відомому всій країні будівлі під куполом. Проведений у квітні с. р. Міжнародним інститутом соціології опитування показало: чотиривідсотковий бар'єр по зубах вже семи партіям. І нехай це половина з представлених нині в парламенті 15 партій, і зовсім мізерно малий відсоток від зареєстрованих у країні понад 180 партобразованій, але це і не три "партійних богатирі", вимушених при кожному голосуванні в Раді судорожно для себе вирішувати одну і ту ж дилему : направо-наліво підеш - що знайдеш? А дзеркало соціології, незважаючи на його науково обгрунтовану "кривизну", іменовану вченими похибкою, дає цікавий парламентський розклад. Придивитися до нього саме час, щоб поговорити про можливі тренди політповеденія як партій і найбільш яскравих їх представників, так і про передвиборну тактику майбутніх здобувачів депутатських мандатів. З соціологічних замірів КМІС слід, що у двох основних конкурентів за розділ сфери впливу в Раді - Партії регіонів і "Батьківщині" - в їх нинішніх партійних човнах явний "перевантаження": залишитися на плаву в законодавчому море може розраховувати тільки кожен другий нинішній депутат. Судіть самі: ПР - 27,5% голосів виборців і 72 потенційних місця в парламентській залі. У "Батьківщини" відповідно - 21,1% і 55 мандатів. Для ПР з її нинішніми 190 депутатськими "багнетами" і Блоку Тимошенко з "білосердечної" сотнею - це означає одне: нинішнім депутатам-регіоналам, які не потрапляють в заповітну партійно-списочную "семидесятки" і депутатам-бютівцям, опиняється поза межами схвалених майбутнім партійним з'їздом "п'ятидесятників", слід вже сьогодні "готувати сани" для мажоритарних округів. Цікавості ради простежимо і шанси інших партійних активістів у визначенні особистої тактики поведінки - чи балотуватися за партійними списками чи сміливо йти в народ і завчасно прокладати стежки електоральної довіри. Отже: "Фронт змін "- 14,1% (37 мандатів)," УДАР "- 6,1% (16), КПУ - 6,1% (16)," Сильна Україна "- 5,5% (15)," Свобода " - 5,3% (14). Немає сумніву, що така "розмита" політична палітра більш вигідна чинній партії влади. І ще більше вона приваблива для прохідних партій як представлених у парламенті, так і перебувають поза фракційного чи депутатського поля Верховної Ради. З цього випливає, що представники нинішніх партійно-парламентських блоків - насамперед НУ-НС - будуть прагнути витратити депутатські канікули не тільки на місце під сонцем, а й спробують за цей час застовпити собі депутатське місце під майбутнім парламентським куполом - 2012. Приміром, подейкують, що на одне з вакантних місць у першій п'ятірці партсписку "Фронту змін" претендує лідер Української республіканської партії "Собор", депутат НУ-НС Анатолій Матвієнко. Він, нібито, може зайняти п'яту сходинку списку слідом за лідером Арсенієм Яценюком, депутатом-нунсівцем Миколою Мартиненком, екс-депутатом Петром Порошенко і лідером "За Україну!", Нардепом з НУ-НС В'ячеславом Кириленком. Неважко вгадати: активні політичні торги, а з ними і пошук партійних спонсорів будуть вестися з прицілом саме на нових потенційних прохідних парткандідатов. І тут партійним лідерам і "тугим гаманцям" належить вирішувати нелегкі завдання. З одного боку, чистота партійного прапора не допускає присутність в "п'ятірці обраних" дискредитували себе участю в інших проектах осіб, і вже тим більше "грошових мішків". Інакше не позбутися підозр (та що там - звинувачень!) У політичній корупції. З іншого, на тлі зростаючої дорожнечі життя і зростаючої політичної апатії населення до волевиявлення (у парламентських виборах 2006-го брало участь 68% виборців, під час перевиборів в Раду в 2007-му - вже трохи більше 60%, а на місцевих виборах 2010-го близько 50% людей, що мають право голосу) передвиборні технології зажадають і креативних підходів, і істотних фінансових витрат. По частині ідей бажаючі знайдуться - вітчизняні та зарубіжні політтехнологи візьмуться з радістю за "ліплення" нових образів рятівників "неньки-України". Інша справа, що охочих спонсорувати той чи інший політпроект і оплачувати свою участь у ньому - зменшиться. Колишня партійна система виборів народжувала не тільки партійну автократію - як лідер партії (блоку) сказав і кого в список особисто вніс, за того партз'їзд і голосував. Ця система ще позбавляла потенційного спонсора вибору альтернативи - фінансові умови йому диктували партвожді. Тепер же кандидатам-спонсорам буде простіше навести мости з місцевою владою і розщедритися виключно на свою виборчу кампанію. А вона, як кажуть люди, що пройшли "мажоритарну школу висунення", потягне, як мінімум, від 4 до 5 мільйонів доларів. А це, як кажуть вже побували в шкурі партійних донорів панове, на порядок нижче колишніх передвиборних "партвнесків". У зв'язку з цим ускладниться життя для партій з позитивним брендом і непоганими електоральними традиціями довіри колишніх передвиборних років. У їх числі такі партії лівого спектру як Соцпартія, Прогресивна соціалістична партія України, правоцентристські - Рух, УНП, "Наша Україна", УРП, ХДП. Їх участь у виборах, якщо і буде, то швидше номінальним. Як вважають деякі експерти, швидше за все вони стануть "світитися" тільки лише для того, щоб надати колективну підтримку своїм лідерам чи партійним висуванцям в одномандатних округах. Втім, у них є шанс колективно здатися без електорального бою майбутнім фаворитам передвиборної гонки, розчинившись в їхніх партійних рядах і втопивши попутно колишні амбіції своїх лідерів. Як би там не було, але майбутні вибори до парламенту повинні відповісти на багато питань: наскільки правильним виявився стратегічний реформаторський курс партії влади, покласти тягар його проведення на нинішнього президента, і чи готовий електорат слухати популістським гаслам нинішньої опозиції, вигодовує народ манною небесною довгі роки? І ще нам доведеться дізнатися: чи залишається у нас політика мистецтвом отримувати голоси бідних і гроші на виборчу кампанію багатьох (обіцяючи захистити одних від інших) або ж країна йде до усвідомлення: правильний вибір - це найкраща інвестиція для того, щоб у країні менше було бідних, а їм завжди з готовністю допомагали багаті ...